Варіант 55 КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1.

9. Укажіть особливості будови листка ізолатерального типу.

При равномерном освещении листа с двух сторон, когда лис­товая пластинка расположена почти вертикально (под острым уг­лом к стеблю), лист становится изолатеральным, т.е. равносторон­ним. При такой структуре листа столбчатая хлоренхима располага­ется с верхней и нижней стороны, например у листьев гладиолу­са, нарцисса, ириса.

18. Опишіть листок дорсовентрального типу будови.

У большинства растений вследствие неравномерного освеще­ния листа с верхней и нижней стороны развивается на верхней стороне листовой пластинки столбчатая хлоренхима, а на нижней губчатая. Такая структура, где ярко выражены дорсальная и вент­ральная стороны (свекла сахарная), называется дорсовентральной.

Строение листа дорсовентральной структуры (рис. 3.31;). Сверху и снизу лист покрыт живой однослойной эпидермой. Верх­няя эпидерма по сравнению с нижней представлена более круп­ными клетками и покрыта кутикулой. Часто верхняя эпидерма покрывается воском, что усиливает защитную функцию листа от потери воды. Клетки эпидермы плотно сомкнуты, чему способ­ствуют их извилистые очертания. Клетки эпидермы играют роль в образовании трихом. Трихомы могут быть различной формы: одно­клеточные, многоклеточные, ветвистые, в виде шетинок, звезд­чатые (см. покровные ткани). В клетках трихом протопласт отмира­ет, содержимое заполняется воздухом; их основная функция — защита от потери воды, перефена, поедания животными.

В эпидерме располагаются устьица. Они встречаются чаше в нижней эпидерме, но могут находиться и с двух сторон; у водных растений с плавающими листьями устьица имеются только на верхней эпидерме. Если у двудольных растений устьица располо­жены достаточно свободно по всей эпидерме, то у однодольных с линейными листьями — ровными рядами, причем устьичные щели

Рис. 3.31. Схема строения дорсовентрального л иста:

I — верхняя эпидерма; 2 — столбчатая хлореихима; .7 — склеренхима; 4 — серд­цевинные лучи ксилемы: 5 — сосуды ксилемы; 6 — флоэма; 7 — губчатая хло­ренхима; 8 — воздухоносная полость; 9 — устьице; 10 — колленхима; // -

Нижняя эпидерма

27.,36. Опишіть та схематично замалюте листок ізолатерального типу будови.

45. Дайте порівняльну анатомічну характеристику дорсовентрального та ізолатерального листків.

Рис. 1. Микроскопия листа эвкалипта:

7 — многоугольные клетки эпидермы; 2— толстый слой кутикулы в виде бугорков; 3 — погруженные устьица парацитного типа; 4— палисадный мезофилл, состоящий из 2—3 рядов клеток; 5—губчатая ткань; 6—оди­ночные кристаллы кальция океалата; 7—друзы; 8 — схизогенные эфиромасличные вместилища с 1—2 слоями выделительных клеток, крупные, округлой или овальной формы, погружены в мезофилл и занимают часто более половины толщины листа; 9 — открытый каллатеральный проводящий пучок; 10 — пробковое пятно; // — жилка с кристаллоносной обкладкой (препарат порошка)

54. Дайте порівняльну анатомічну характеристику сухостійким та водяним рослинам( ксерофіти та гідрофіти).

Листьям свойственна морфолого-анатомическая пластичность, связанная с адаптацией к условиям обитания. Например, у мезо­морфных растений, приуроченных к умеренно влажным (мезофитным) местообитаниям, и у гидроморфных, или водных, растений оболочки эпидермальных клеток тонкие, а у ксероморфных растений, существу­ющих в засушливых (ксерофитных) условиях, эпидерма с толстыми, одревесневшими оболочками, покрыта мощной кутикулой, устьица в криптах, прикрытых трихомами . Эпидерма некоторых растений засушливых мест многорядная, с внутренними водонакапливающими слоями . У некоторых степных растений в эпидерме имеются моторные, или двигательные, клетки, способные быстро отдавать воду, вызывая сворачивание листа в трубку. Устьица оказываются внутри, что снижает испарение.

У гидро- и гигрофитов мезофилл составляет аэренхима, устьица имеются только в верхней эпидерме (лист эпистоматический). Затененные листья чаще лишены палисадной паренхимы, или она раз­вита слабо, или паренхима «лежачая», т. е. клетки расположены парал­лельно поверхности листа и поперек листовой пластинки (ландыш май­ский). У тропических злаков обкладочные клетки крупные (рис. 1.48) и ориентированы так, что их продольные оси перпендикулярны пучку.

181. Чи можна за будовою насіння визначити належність рослини до певної систематичної групи?

Кількість сім'ядоль у рослин різних систематичних груп різна. У двосім'ядольних їх звичайно 2, рідко 3 або 4; у односім'ядоль­них — лише 1, у голонасінних — від 2 до 15. Сім'ядолі — це перші листочки рослин. У одних видів при проростанні вони виносяться на поверхню (кавуни, гарбузи, види родин капустяні, айстрові та ін.), зеленіють і фотосинтезують. У інших (горох, барвінок, дуб, ліщина, види родини злакові тощо) сім'ядолі залишаються в землі і виконують функцію органа, в якому зберігаються поживні речовини, або органа, що сприяє їх переміщенню від ен­досперму до надземних частин проростка.

190. Чим зооспори відрізняються від спор?

Зооспори – рухливі джгутикові клітини, які виникають у багатьох водоростей і нижчих грибів внаслідок нестатевогро розмноження.

Спори – одноклітинні,рідше багатоклітинні утвори,які виникають внаслідок вегетативного розмноження у рослин.

200. Яким чином відбувався еволюційний розвиток поколінь у рослин?

Приспособительные ( адаптивные) возможности и скорость эволюции организмов, размножающихся половым путем, оказываются, таким образом, существенно выше. Важно отметить, что диплоидная, по сравнению с гаплоидией, позволяет накапливать больше наследственной информации и гораздо тоньше регулировать ее проявления в ходе развития организма. По-видимому, именно это обстоятельство наряду с некоторыми другими обеспечило доминирование спорофита в эволюции растительного мира.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА №2,3

94.Укажіть як називається вегетативні тіла грибів? Які бувають у грибів плодові тіла?

. Аскоміцети розмножуються вегетативно (шма­точками міцелію, дріжджі — поділом клітин — брунькуванням), безстатевим шляхом за допомогою екзогенних спор — конідій, що утворюються на закінченнях спеціалізованих гіф — конідієносіїв, і статево. При статевому розмноженні аскоміцети утворюють сум­ки — аски, в яких розвивається чотири або вісім гаплоїдних аскоспор.

Сумки формуються в так званих плодових тілах , які утворюються щільним переплетінням гіф. Ці тіла бувають: від­криті у вигляді мисочки або чаші — апотеції; замкнуті округлі — клейстотеції; колбовидні з вузькою щілиною, через яку виходять аскоспори,— перитеції.

. Цей клас — Ваsidiomycetis налічує близько ЗО тис. видів, розповсюджених майже скрізь. Це багатоклітинні організми. їх найхарактерніша особли­вість полягає в тому, що вони внаслідок статевого процесу утво­рюють базидії (одно- або чотириклітинне утворення) з чотирма гаплоїдними базидіоспорами, які знаходяться на ніжках — стеригмах . Одноклітинна базидія називається холобазидією, чотириклітинна — фрагмобазидією. У деяких базидіоміцетів бази­дії розвиваються безпосередньо на міцелії, у більшості — в плодо­вих тілах різної форми. Та частина плодового тіла, на якій зна­ходяться базидії, називається гіменофором, або гіменіальним шаром. Такий шар може складатись із пластинок або трубочок, на яких (або в яких) знаходяться базидії з базидіоспорами. Якщо гіменіальний шар складається з пластинок, він називається пла­стинчастим, а якщо з трубочок — трубчастим.

Плодове тіло гриба може мати вигляд ніжки з шапочкою або щільного утворення у вигляді копита чи шапки. До базидіальних належить більшість грибів, відомих у побуті. Звичайно грибом на­зивають не весь гриб, а лише його плодове тіло, що виростає над поверхнею грунту, з гіменіальним шаром під шапочкою, а грибни­ця знаходиться в землі. Гриб живиться як звичайний сапрофіт. До базидіальних належать: їстівні гриби — печериці, сироїжки, ли­сички, опеньки, білі гриби, маслюки, підберезники тощо; отруйні гриби — мухомор, бліда поганка, сатанинський гриб та ін.

. Плодові тіла цих грибів застосовуються в медичній прак­тиці: модринна губка — як проносний засіб і проти нічних потів при захворюванні туберкульозом, а чага (пігменти його плодових тіл) — при злоякісних утвореннях.