Завершення боротьби сирійського народу за незалежність

Після виключення з конституції положення про французький мандат сирійський національно-патріотичний рух наполегливо боровся за міжнародне визнання незалежності своєї країни. Республіканський режим Сирії визнали СРСР, США, Великобританія, ряд Держав Західної Європи. В лютому 1945 р. Сиріяоголосила війну Німеччині та Японії. 12 квітня 1945 р. вона підписала декларацію 00Н, ставши її членом. В березні 1945 р. Сирія взяла участь у створенні Ліги арабських держав.

Французькі політики високого рангу, зокрема генерал Ш. де Голль, заявили, що питання про сирійську незалежність буде вирішене після розгрому фашизму і встановлення загального Миру. Однак після закінчення Другої світової війни Франція не схотіла відмовитись від контролю над Сирією і вимагала визнати її особливі інтереси. В лютому 1946 р., коли Рада Безпеки 00Н обговорювала питання про вивід французьких військ із | Сирії, представники західних держав схилялися до прийняття рішення на користь Франції. Радянський представник вперше В історії 00Н застосував право вето, захищаючи суверенітет Сирії:

17 квітня 1946 р. останні частини французького військового контингенту покинули країну. Цей день відзначається як на^і ціональне свято - День евакуації.                          •^

216

Політична нестабільність кінця 40-50-х років. Об'єднання Сирії з Єгиптом

Політичні угруповання, що виступали спільно в період боротьби за незалежність, мали різні уявлення про подальший розвиток країни. Консервативні сили (поміщики, велика буржуазія, традиційна знать) прагнули придушити народний рух, закріпитися при владі, тісно співпрацювати з Великобританією і США. Американські монополії збирались, побудувати через сирійську територію нафтопровід із Саудівської Аравії до берегів Середземного моря і хотіли бачити при владі залежний від них режим. Великобританія висувала проект створення нової держави - Великої Сирії - шляхом об'єднання Сирії, Лівану, Іраку, Палестини, Трансйорданії під своїм контролем. Національна буржуазія усвідомлювала необхідність захисту суверенітету і проведення реформ, однак була недостатньо організована. Їй довелося йти на компроміси і вступати'в блоки з консервативним табором. Активну роль у політиці відігравала армія.

В країні відбулася серія військових переворотів, в ході яких до влади приходили офіцерські угруповання, що обіцяли стабілізувати обстановку і приступити до вирішення нагальних проблем. В 1949 р. переворотів було 3 - в березні, серпні і грудні. В результаті грудневого перевороту 1949 р. владу захопили офіцери щд керівництвом А. Шишеклі. Був збережений парламент і цивільний уряд. А. ІПишеклі тимчасово задовольнився посадою начальника Генерального штабу сирійської армії. Коли в 1951 р. з'ясувалося, що повністю контролювати політиків не вдається, він здійснив новий переворот і встановив пряму військову диктатуру, яка протрималася 3 роки. Прозахідна антидемократична політика військового режиму викликала загальне невдоволення. Проти нього розпочалась відкрита збройна боротьба в 1954 р. в районі Джебель-Друз під керівництвом Султана аль-Атраша, героя національного повстання 1925-1927 рр. Повстали також частини сирійської армії на півночі країни. А. Шишеклі втік за кордон. У Сирії були відновлені дія конституції і демократичний лад.

Паралельно зміцнювався рух під лозунгами арабського націоналізму і арабської єдності. Організація «Аль-Баас аль-Арабі» (Арабське відродження), що виникла в 1943 р., реорганізувалась у регіональне відділення Партії арабського соціалістичного відродження (ПАСВ). Вихід із затяжної політичної кризи її діячі бачили в об'єднанні з Єгиптом. В січні 1958 р. вони направили листа з такою пропозицією президенту Єгипту Г.А. Насеру.;Ая^їО-того 1958 р. Сирія і Єгипет підписали Декларацію про й'здвдврн-ня Об'єднаної Арабської Республіки. Всенародний референдум в обох країнах 21 лютого 1958 р. обрав на посаду президента

нової держави Г.А. Насера. За основу об'єднання була взята єгипетська система президентського правління. Законодавча влада передавалась єдиному парламенту. Передбачався перехідний період для врегулювання ряду проблем. Протягом цього часу мали існувати 2 райони: північний (сирійський) і південний (єгипетський). Створювались центральний уряд у Каїрі і виконавчі комітети в обох районах. Політичні партії і громадські організації в Сирії розпускались. Для господарського розвитку сирійського району розроблялась 10-річна програма. Об'єднана Арабська Республіка проіснувала недовго. Далися взнаки різний рівень економічного розвитку, суперечності в розумінні необхідних реформ, переважання єгипетської сторони в державному апараті. В 1961 р. Сирія вийшла з ОАР і відновила свій суверенітет. Політична стабілізація не відбулася.