Держава і суспільство

Ізраїль — парламентська республіка. Вищим законодавчим органом країни став однопалатний парламент - кнесет у складі 120 чол., який обирається на 4 роки шляхом загальних, прямих, таємних виборів- Голосування здійснюється за списками вартій

і партійних блоків, висування окремих позапартійних кандидатів не передбачене. До парламенту проходили ті списки, за які подавалось не менше 1% голосів виборців. Закони в кнесеті приймаються простою більшістю голосів і набирають чинності після того, як їх підпише прем'єр-міністр і міністр, відповідальний за їх виконання, а потім санкціонує президент. Глава уряду фактично є головною посадовою особою в державі, від якої залежить вироблення всіх важливих рішень. Президент обирається кне-сетом. З 1996 р. прем'єр-міністр обирається всенародним голосуванням.

В Ізраїлі утвердилась багатопартійна система, в рамках якої

функціонує кілька десятків партій різної політичної спрямованості. Всі вони з позицій націоналізму виступали за побудову «чистого» єврейського суспільства. Однак у підході до ряду конкретних проблем (права неєврейського населення, анексія арабських територій, роль іудаїзму, економічна і соціальна політика

тощо) існували значні розбіжності.

V 50-х - середині 70-х років в ізраїльському суспільстві переважали ліві настрої. Найбільш впливовою була Робітнича партія, що ставила своєю метою побудову «єврейського соціалізму», її програма передбачала створення соціальне орієнтованої держави, яка захищає інтереси всіх громадян, пом'якшує або зовсім усуває соціальні конфлікти і робить Ізраїль привабливим для нових іммігрантів. У 1968 р. партію було реорганізовано, вона змінила назву і відтоді називається Партія праці, її лідерами в різні періоди були Д. Бен-Гуріон, М. Даян, Ш. Перес, Г. Меїр, І. Рабин. Партію підтримувала третина виборців. Вона об'єднувалась у коаліції з іншими лівими партіями і очолювала уряди Ізраїлю, 1948-1977 рр. У цей час була створена сучасна політична та економічна система країни, закладені основи її внутрішньої і зовнішньої політики.

Група партій правоцентристського спрямування виступала

за проведення широких ринкових перетворень, обмеження соціальних функцій держави, іудеїзацію суспільства, врегулювання близькосхідного конфлікту шляхом жорсткого тиску на арабські країни. На початку 70-х років вони сформували блок

Лікуд (Згуртованість),.

Ультраправі партії висували лозунг створення «великого Ізраїлю від Нілу до Євфрату». З кінця 70-х років лівий блок і блок Лікуд змінюють один одного у вищих ешелонах влади. Ізраїльське суспільство формувалось і продовжує формуватись шляхом переселення євреїв із різних частин світу. Тривалий час дебатува-лось питання про те, кого вважати євреєм. За законом 1970 р. євреєм е людина, народжена матір'ю-єврейкою, або та, що прийняла іудаїзм. Крім того, право на ізраїльську національну належність

292

мають чоловік єврейки, дружина єврея та їх нащадки в перших двох поколіннях з чоловіками та дружинами.

Виділяється 8 великих хвиль еміграції євреїв у Палестину

- з царської Росії, Польщі, країн Північної Африки, Ефіопії, країн Східної Європи, СРСР і СНД та ін. На кінець XX ст. населення Ізраїлю досягло 6 млн. чоловік, його чисельність зросла порівняно з 1948 р. у 7,4 рази. З 1990 р. з республік колишнього СРСР в Ізраїль в'їхало 600 тис. євреїв, що збільшило його населення на 12%. Нині там проживає 860'тис. вихідців з СРСР і СНД, 500 тис. - з Марокко, по 250 тис.-¹- з Польщі і Румунії, по 180 тис.

- з Іраку та Ємену, 64 тис. - з Ефіопії. Одне з головних завдань держави — інтеграція переселенців у суспільство. Для цього ство-'рене спеціальне Міністерство абсорбції емігрантів. Розроблені програми адаптації, які передбачають організацію переїзду, розселення, виплату допомог; працевлаштування, освоєння нових професій, вивчення івриту, історії, законодавства Ізраїлю тощо. В той же час кожна община яовйх громадян певною мірою зберігає свою специфічну культуру, звичаї, манеру вдягатися.

Чисельність арабського населення Ізраїлю коливалась у зв'язку з війнами і приєднанням нових територій. На кінець XX ст. там проживало 886 тис. арабів-мусульман (14,8% від загальної кількості населення) і 98 тис. друзів (1,6%). Арабське населення обмежувалось у правах. Хоча ніяких офіційних документів із цього приводу не існує, на практиці склалася система дискримінації арабів. Територіальні надбання 1948-1949рр. анексовані,загарбання 1967 р. оголошені окупованими територіями і активно колонізуються. Досить довго громадянський статус арабів не був визначеним. У 1966 р. вони дістали право брати участь у виборах і висувати свої партійні списки. В прикордонних районах і місцях компактного проживання арабів військові власті і спецслужби під гаслом боротьби з тероризмом мають право вводити надзвичайний стан, комендантську годину, обмежувати пересування, заарештовувати і висилати людей без пред'явлення звинувачення,'обшукувати будинки. Існували негласні заборони при працевлаштуванні. В 50-70-х роках араби складали близько 20% кваліфікованих робітників і 33% - некваліфікованйх. їм був закритий доступ у ряд галузей виробництва. Прагнучи підірвати єдність арабського населення, ізраїльський уряд надав особливий статус друзам. Лише вони серед арабів проходять обов'язкову військову службу і мають належні за це пільї^и. ' '

На початку 90-х рр. в Ізраїлі склалося нове співвідношення суспільно-політичних сил. Активізувалися ті верстви населення, які раніше з різних причйя вели себе пасивно, підтримуючи один з існуючих партійних блоків. Нині вони створюють нові

193

партії, борються за представництво в парламенті і захист своїх специфічних пріоритетів. Найбільш вагомими є досягнення російськомовних емігрантів останньої хвилі. Вони організували партію Ісраель ба-алія, яка на виборах 1996 р., всього через п'ять років після виникнення, провела в кнесет сімох своїх депутатів, а два її члени увійшли в уряд. Перед парламентськими виборами 1999 р. з'явились ще три «російські» партії. Ісраель ба-алія добилась шести місць у кнесеті, партія «Наш дім - Ізраїль» -чотирьох. У політиці також почали проявлятися такі фактори, як «ефіопський», «марокканський», «хасидський» таін.