26. Афганістан

Афганістан після Другої світової війни. Необхідність реформ

На початку 60-х років Афганістан належав до найвідсталіших і найбі'дяіших країн світу. Національний дохід на душу населення становив 162 дол. Країна не мала ні важкої промисловості, яі залізниць. Головними секторами господарства були натуральний і дрібнотоварний. Майже половина придатних для землеробс'ввй земель не оброблялась, тоді як третина селян не мала землі, 2,5 млн. населення (з 16 млн.) вели кочовий і напівкочовий спосіб життя. Стійкими залишались пережитки і традиції общинної'і родоплемінної організації. Половину населення складали неафганські народи (таджики, узбеки та ін.).

Афганістан був' конституційною монархією. За конституцією королю 'належіалйверховні повноваження в законодавчій, виконавчій, судовій'владі. 31983 р. на престолі знаходився Мухаммад Захір-шах. Центральний уряд не контролював усієї- території країни. Реальна^^лада на місцях належала етнічним 1 племінним вождям. Політйчйа ситуація відзначалась нестабільністю.

В різних суспільійил' прошарках виникали угруповання, опозиційні правлячс^^рЙжиму, куди входили дрібна'буржуазія, інтелігенція, студент^йо, офїце-ри, чиновники, духівййаітво. Вони виступали за гііи^бкУпЙ-' ретворення в різних сЙ»Йрах життя за кількома моделями.

В афганській армії підпільні" організації створили офіцери, що навчалися за кордоном і морлй порівняти рівень розвитку своєї                   — країни та інших держав, у тому Мухйммад Захір-шах числі сусідніх. Їх лідером став

153

принц Мохаммед Дауд, генерал, відомий політик. Вони виступали

за поступові буржуазні реформи.

В 1965 р. виникла Народно-демократична партія Афганістану, яка ставила своєю метою проведення національно-демо-кратичної революції, перехід на некапіталістичний шлях розвитку, побудову соціалізму за радянською схемою. В партії існували дві фракції: Хальк («Народ»), яку очолювали Н.М. Таракі і X. Амін, і Парчам («Прапор») під керівництвом Б. Кармаля. Між діячами цих угруповань точилась постійна боротьба за повний контроль над партією.

Започатковувався рух під лозунгами ісламу, за створення

шаріатської фундаменталістської держави. Найбільш вагомою серед організацій цього напрямку була «Мусульманська молодь» в Кабульському університеті, в якій розпочинали свою діяльність майбутні керівники моджахедів Б. Раббані і Г. Хекматіар.

Державний переворот 1973 р. Режим м. Дауда

17 липня 1973 р. група офіцерів на чолі з М. Даудомзахопила владу в країні. Була ліквідована монархія, Афганістан оголошувався республікою. Новий режим підтримали військові гарнізони і населення більшості великих міст. Король, який під час цих подій перебував за кордоном, через місяць відрікся від престолу. Вищим органом влади став Центральний комітет республіки, куди ввійшли офіцери - керівники та активні учасники перевороту. Новий режим оголосив курс на «істинну і розумну демократію», національний суверенітет і створення такого республіканського Ладу, який відповідав би духу ісламу. В зовнішній політиді головнями принципами оголошувались боротьба за мир, неприєднання, дружба з усіма народами. Уряд М. Дауда орієнтувааівя на радянську допомогу. Спочатку він співробітничав з ї1а.у»9дно-демократичною партією Афганістану, але незабаром мі^ ^№^ йочалися розходження. Намітились контакти з мусульмазайіькйми державами Близького і Середнього Сходу, особливо з Іраном, що викликало незадоволення радянськогокерівництва. Ісламісти були обурені тим, що режим М. Дауда не шукав у них підтримки, і організували проти нього кілька змов, які закінчилась невдачею. М. Дауд не зміг повністю контролювати, армію. НДПА вела там активну пропаганду і змогла створити опору для себе.