23. Індонезія Національно-визвольний рух. Проголошення республіки

У 1942 р. Індонезію окупували японські війська. Незважаючи на переслідування й терор, у країні розгорнувся широкий антйяпонський рух, що переріс у збройні виступи. В кінці Другої світової війни японське командування розпочало маневри по створенню в Індонезії маріонеткової держави. Організувався Дослідницький комітет з підготовки незалежності (1945). До його роботи залучались відомі політичні діячі, які використали свою участь у ньому в інтересах індонезійського народу.

На пленарному засіданні комітету 1 червня 1945 р. з великою промовою виступив Сукарно. Він оголосив документ «Пан-ча шила» («П'ять принципів»). Були висунуті 5 основних принципів організації і діяльності індонезійської держави в такому трактуванні: 1) націоналізм - об'єднання всіх народностей архіпелагу в єдину націю; 2) інтернаціоналізм - встановлення рівноправного співробітництва з народами світу; 3) демократія - введення демократичних прав і свобод для громадян, представницьких інститутів у державі; 4) соціальне благоденство - рівноправність у розподілі суспільного продукту, створення Справедливого і процвітаючого суспільства; 5) віра в єдиного бога - віротерпимість, рівноправність усіх релігій. «Панча шила» стали ідеологією антиколоніальної буржуазно-демократичної революції.

17 серпня 1945 р. була проголошена незалежність Індонезії. Голландія за допомогою великих імперіалістичних держав організувала колоніальну війну, яка завершилась перемогою індонезійського народу.

134

Режим особистої влади президента Сукарно

Народ Індонезії відстояв свою незалежність і свою республіку, проголошену 17 серпня 1945 р. Набрала чинності конституція 1945 р. Відповідно до її положень президент наділявся великими повноваженнями - він був главою держави, прем'єр-міністром і головнокомандувачем збройних сил. Президентом став лідер національно-визвольного руху Сукарно.

Обстановка в країні характеризувалась політичною нестабільністю, часто змінювалися уряди. В кінці 50-х років почав складатися режим особистої влади президента Сукарно. Він висунув концепцію «керованої демократії», суть якої полягала в розширенні функцій виконавчої влади і безпосередньо глави держави. Сукарно заявив, що самобутнє специфічне індонезійське суспільство у світовій історії йде своїм шляхом, а основою його розвитку є функціональні групи - &рмія, профспілки, селянські, жіночі, молодіжні та інші громадські організації.

В 1960 р. Сукарно призупинив дію конституції, розпустив парламент і ввів одноосібне президентське правління. Діяльність політичних партій була поставлена під контроль держави. Створювався Національний фронт, очолюваний президентом. Його програмою став Політичний маніфест, в Якому декларувалися 5 принципів розвитку Індонезії: конституція 1945 р., індонезійський соціалізм, керована демократія, керована економіка, індонезійська самобутність. Кінцевою метою проголошувалась побудова «індонезійського соціалізму» на основі класового миру, соціальної справедливості і національної єдності. Основою нового політичного режиму президент назвав «союз трьох найважливіших сил країни - націоналізму, релігії і комунізму» , що відповідало реальному співвідношенню сил у суспільстві.

Важливою складовою частиною «керованої демократії», її своєрідним втіленням у господарській сфері стала «керована економіка» . Вона передбачала обмеження іноземного капіталу, створення сильного державного сектора, проведення аграрної реформи. Державний сектор економіки; формувався, в основному, не внаслідок будівництва підприємств», створення нових і модернізації існуючих галузей, а шляхом націоналізації іноземної власності. За 1958-1965 рр. було націоналізовано або поставлено під контроль держави 70% іноземного капіталу. В 1960 Р. були прийняті закон про розподіл урожаю і основний .аграрний закон. Вони встановлювали максимум орендної плати, обмежували поміщицьке землеволодіння, передбачали передачу земельних лишків селянам. Створювався державний сектор у сільському господарстві, на націоналізованих плантаціях організовувались держгоспи. В обстановці політичної нестабільності державний сектор Індонезії функціонував неефективно і сприяв розвалу господарства. «Керована економіка» перетворилась у некеровану.

135

Президент Сукарно прагнув відвернути увагу суспільства від внутрішніх проблем і сконцентрувати її на зовнішній політиці. На початку 60-х років Індонезія вела запеклу боротьбу проти Створення федерації Малайзії з колишніх англійських колоній

— Малайї, Сінгапура, Сабаха, Саравака, Брунея. Свою позицію індонезійська сторона обґрунтувала тим, що нова держава буде вести ворожу їй політику. Після створення федерації був висунутий лозунг «Знищити Малайзію!». На знак протесту проти вступу нової держави в 00Н Індонезія вийшла з цієї організації. В прикордонних районах відбувалися збройні сутички. В цій ситуації президент Сукарно знайшов підтримку в маоїстського керівництва комуністичного Китаю.

Антималазійська кампанія загострила внутрішні суперечності режиму «керованої демократії». Темпи приросту національного доходу були в 1,5 рази нижчі, ніж темпи приросту населення. Основні галузі промисловості працювали на 30-40% своїх потужностей. Зростали інфляція, безробіття. Ціни на товари першої необхідності підвищились у 20 разів.