«Бірманський соціалізм»

2 березня 1962 р. в Бірмі відбувся військовий переворот. Вся повнота влади перейшла до рук Революційної Ради на чолі з Не Віном. Конституція 1947 р. відмінялась. Нове військове керівництво обрало цілях соціалістичної орієнтації. Революційна Рада оприлюднила декларацію «Бірманський шлях до соціалізму». Була створена Партія бірманської соціалістичної програми. її завданкябули сформульовані у філософському документі «Система взаємовідносин людини і довкілля». Наголос робився на специфіку розвитку і побудову соціалізму «бірманським шляхом». У кр(йні була проведена непродумана націоналізація іноземного ^англійського, індійського, китайського) і місцевого капіталу, здр призвело до дезорганізації господарського життя, товарного дефіциту. Країну покинуло близько 100 тис. кваліфікованих спеціалістів. Налагодити ефективне виробництво в рамках командно-адміністративної системи не вдалось. У 70-ті роки режим піщов ца поступове відновлення діяльності приватного сектори у сфері послуг, торгівлі, виробництва товарів масового споживання, 'Влада не змогла організувати видобуток нафти навіть для власних потреб, нафтопродукти довелося імпортувати. За оцінкою Всесвітнього банку щорічний обсяг контрабанди товарів досяг 3 м^ірд. дол. і в 5 разів перевищував обсяг офіційної зовнішньої торгівлі Бірми.

У сільському господарстві було проведено націоналізацію землі, ліквідовано поміпіїйЩ^ке землеволодіння, передано землю селянам. Проте спроби кооперування сільського господарства виявилися невдалими. Й і)їасщтабі країни утворилося всього близько 100 кооперативів, які,,давали 5% продукції аграрного сектора. Взаємовідносини військової влади і сільського населення будувались на принципі продрозкладок - кампаній з насильницького вилучення продукції.

Під контроль держави було поставлене суспільне життя. Закон про національну єдність (1964) забороняв діяльність усіх політичних партій, крім ПБСЇЇ. Незважаючи на значну чисельність (2,5 млн. чол.), соціальна база партії була дуже вузькою.

729

В ЦК Партії Бірманської соціалістичної програми, в парламент, в центральні і місцеві владні структури ве потрапляли робітники, селяни, інтелігенція, молодь. Генерали та офіцери після 1962 р. займали всі більш-менш важливі посади від менеджерів фабрик до дипломатичних представників.

В 1974 р. набрала чинності нова конституція. Революційна Рада припинила своє існування. Відбулися вибори в парламент - Народні збори. Формально на зміну військовому режиму прийшло громадянське суспільство. Однак вищі пости в державі і партії продовжували займати ті самі діячі на чолі з Не Віном, які просто пішли у відставку. За партійно-бюрократичним фасадом, як і раніше, стояло армійське командування.

Конституція 1974 р. зняла принцип самовизначення народностей і фактично закріпила інший, унітарний, характер держави. Бірма стала поділятися на 7 адміністративних і 7 національних областей. Боротьба з повстанським рухом здійснювалась силовими методами і вимагала великих зусиль і значних коштів. На бойові дії проти заколотників у окремі періоди витрачалось до 40% державного бюджету. Вдалося ліквідувати бази компартії в центральних районах країни. Прикордонні території й надалі залишались під контролем різних угруповань бойовиків. Багато з них включились у прибуткову контрабанду наркотиків у знаменитому Золотому трикутнику на кордонах Лаосу, Бірми і Таїланду. Відомим наркобароном став Кхун Са, який створив могутні збройні загони під назвою Шанська об'єднана армія. В 1967 р. він провів «опіумну війну» проти залишків колишніх 3 і 5 армій Гоміндану, що були витіснені в Бірму після перемоги китайської революції. Через контрольовані ними райони Кхун Са зумів з бойовими діями провести в Лаос караван із 200 коней, навантажений опіумом-сирцем. Лаоські збройні сили мусили застосувати авіацію, напалм, увести в бій елітні частини регулярної армії, щоб припинити на своїй території війну нар-комафії. На початку 80-х років Кхун Са став основним постачальником опіуму Золотого трикутника.

Режим Бірми усвідомлював серйозну соціальну небезпеку незаконного розповсюдження наркотиків. У 1974 р. було прийнято законодавство, спрямоване на стримування наркомафії. З 1975 р. регулярна армія почала проводити, під кодовою назвою «Мохейн», операції проти повстанських угруповань, що займались виробництвом і контрабандою наркотичних речовин. У 1975-1988 рр. було знищено близько 2 тис. акрів плантацій опіумного маку, спалено понад 9 т опіуму, героїну і морфіну, зруйновано 15 лабораторій з переробки опіуму.

Зовнішня політика Бірми значною мірою визначалась її гео-політичним становищем на межі з сусідами-гігантами - Індією

130

і Китаєм. Бірманське керівництво відмовилось увійти в Британську співдружність націй. В умовах «холодної війни» воно проводило курс на нейтралітет, неприєднання, «рівновіддаленість» від обох наддержав - СРСР і США та очолюваних ними блоків. У 1961 р. представник Бірми У Тан був обраний Генеральним секретарем 00Н.

Після військового перевороту 1962 р. лідери країни намагались обмежити зовнішньополітичний вплив і забезпечити стабільність. Регіональні процеси («культурна революція» в Китаї, війна у В'єтнамі та ін.) вплинули на вибір політики самоізоляції. Бірма вийшла з руху неприєднання, ставши єдиною державою, яка здійснила такий безпрецедентний крок (1979). ..,

У зв'язку з обранням соціалістичної орієнтації були зроблені певні кроки щодо налагодження відносин з СРСР. У 1963 р. Рангун відвідав міністр оборони СРСР Р.Я. Малиновський. Голова Революційної Ради Не Він під час офіційного візиту до Москви (1965) вів переговори з радянськими керівниками Л.І. Брежнєвим, О.М. Косигіним, А.І. Мікояном. В 1967 р. за допомогою радянської сторони було завершено будівництво великої іригаційної системи Чемолтау. Майже 200 бірманців отримали в 60-ті роки вищу освіту в СРСР. Надалі політика самоізоляції була поширена і на стосунки з Радянським Союзом.

У 1976-1988 рр. Бірма співробітничала з Фондом 00Н з контролю над наркотиками, отримувала від нього фінансову допомогу, яка використовувалась для заміни вирощуваного населенням опіумного маку іншими сільськогосподарськими культурами, для лікування наркоманів. Із залученням коштів Фонду було відкрито 6 госпіталів, 19 пунктів невідкладної допомоги, де пройшли лікування близько 7 тисяч наркоманів. Після припинення співпраці і фінансування боротьба з наркоманією ослабла. З Бірми на світовий ринок почало надходити до 2 500 т опіуму на рік.