25. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії

Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного світу.Заснованна на на принципах гуманізму і просвітництва Академія поширювала освіту, знання.Її вихованці відкривали школи, фундували бібліотеки, сприяли розвитку культури, мистецтва, літератури, музики, театру.Академічні наставники і професори свято вірили в те, що освічений розум справляє благотворний вплив на характер і вчинки людини, долю суспільства.

Повний курс навчаня в Києво-Могилянській академії тривав 12 років.Але зважаючи на те, що вона була вищою школою, студенти мали право вчитися в ній стільки, скільки бажали без вікового обмеження. Студентів і початкових, і середніх, і старших класів (курсів) ніколи не карали і не і відчисляли за те, що вони не вивчили уроків, не підготувались до диспуту чи взагалі не можуть опанувати належний матеріал, бо причиною цьому могли бути і хвороба, і голод, і холод, нестача одягу, підручників і т.ін. Більше того, всім надавалась можливість при бажанні залишатися на другий чи навіть на третій рік в тому ж класі "підтверджувати навчання".

Всього в академії було 8 так званих ординарних класів, але кількість предметів сягала до 30 і більше. В перших чотирьох класах Академії - фарі, інфимі, граматиці й синтаксимі, що були по суті підготовчими, вивчались мови: церковно-слов'янська, грецька., руська (українська), латинь і польська, а також арифметика, геометрія, нотний спів і катехизис. Зання класичних мов - грецької та латинської - було не лише ознакою освіченої людини того часу, але й відкривало їй шлях до пізнання античної культурної спадщини й сучасної європейської літератури й науки.Латинь була мовою науковців, письменників, поетів, судовоі справи, міжнародного спілкування.Викладання в університетах Європи велось латинською мовою.Всі вищі науки, починаючи з поетики, в Києво-Могилянській-Академії також викладались латинською мовою.

Руська або українська літературна (книжна) мова з часом завойовує все більший простір в Академії і в суспільстві.Нею писали твори, вірші, наукові, художні й політичні трактати, літописи, листи, судові акти, гетьманські універсали, укладали проповіді й повчання.

Згодом в Академії зростає інтерес до європейських мов.З 1738 р. до навчального курсу вводиться німецька, а з 1753р.- французька мова.З середини 18ст. вивчається російська мова, а також староєврейська.Остання- з метою поглибленого вивчення християньських першоджерел.

Вивчалися в Академії поетика- мистецтво складати вірші, а також риторика- цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку.

В Києво-Могилянській академії зародився і став професійним театр. В народі ж особливо великою популярністю користувалися вертеп, інтермедія. Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепа. На ярмарках, в селах- біля церков, на майданах, на цвинтарях- студенти розігрували свої дійства.

Києво-Могилянська академія була центром філософської думки в Україні.особливе місце серед філософів в Києво-Могилянській академії належало професору І.Гізелю, Й.Конановичу-Горбацькому, С.Яворському, Ф.Прокоповичу.А Феофан Прокопович започаткував в Академії (і в усій тодішній Російській імперії), вищу математику.

В другій половині 18ст. були відкриті спеціальні класи чистої математики, де викладались алгебра і геометрія, змішана математика, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, тригонометрія, астрономія, гідрогорафія, математична хронологія, цивільна й військова архітектура.Відомим викладачем математики був професор Іреней Фальковський.

В Академії започатковуються природничі науки- астрономія, буологія, мінералогія, зоологія та інші, які поступово відділяються від філософії.

З другої половини 17ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природньо почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи

26

Література. Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих поетів. Це К.Зіновіїв, Г.Сковорода. Тут навчався Іоаникій Галятовський, який був одним із найталановитіших українських вчених другої пол. XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні й вихованні студентів Київської академії. Колишній учень академії Інокентій Гізель, який згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Йому належить велика праця «Мир с Богом человеку» (1669). Твір пройнятий гуманізмом, повагою до простої людини. Глибокий слід в українській літературі залишили твори представників полемічної літератури Г.Смотрицького, С.Зизанія, Х.Філалета, Острозького Клірика, М.Смотрицького, З.Копистенського, анонімна «Пересторога». Наприкінці XVII ст. на Закарпатті з полемічними творами виступив М.Андрелла. Релігійна полеміка з католицизмом та уніатством відображена в літературі другої пол. XVII ст. (Л.Баранович, І.Галятовський, В.Ясинський). спадщина XVIII ст. Активно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними містяться різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо. По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648—1702 pp. Відомий козацький літописець Григорій Грабянка є автором великого історичного твору літописного характеру (1710) про визвольну боротьбу українського народу сер. XVII ст. Український старшинський літописець Самійло Величко — автор літопису, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літописі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648 — 1676 pp., славиться Б.Хмельницький як політичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як територіально і національно усталені категорії. Цікавою у XVIII ст. була творчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села «на пропитаніє». Вірші мадрівних дяків мали бурлескний характер, проте у них крізь сміх, народний гумор пробивалися соціальні мотиви. У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість сатиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися несправедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників, зокрема Національно-визвольну революцію 1648 — 1676 pp. Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григорія Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках (зб. «Басни харковскія», 1769—1774), філософських трактатах і притчах він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільства. Із середини XVII ст. прискорився перехід до нової української літератури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. В літературу все активніше проникала розмовна українська мова. Вона в кін. XVIII ст. здобула перемогу над старою українською літературною мовою. Підтвердженням і живим втіленням цього є мова поеми І.Котляревського «Енеїда». Тоді в українській мові почали формуватися нові функціональні стилі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його зазнавав український народ, українська мова піддавалася різного роду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.

мистецтво

В образотворчому мистецтві другої пол. XVII — XVIII ст. знаходили відображення патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам'ятках цього періоду барокова декоративність поєднувалася з реалістичним зображенням світу та національними традиціями. В Україні утворюються жовківська школа художників, чернігівська, новгород-сіверська та ін. Визначними художниками XVII ст. були Ф.Сенькович, М.Пстрахнович, С.Корунка, І.Руткович. Одним із найпопулярніших жанрів мистецтва XVII ст. став портрет. В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скульптура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву у Львові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан. Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий План. Українське мистецтво поступово звільняється від середньовічних канонів та набуває світського характеру. Великим майстром українського живопису був Д.Левицький. Поряд із творами митців тоді набули поширення народні картини із зображенням легендарного козака Мамая. З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане декоративно-ужиткове мистецтво. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьблення, народний розпис. У побуті українських селян широко використовувалися художні тканини. Колір і характер малюнка у кожній місцевості були різними. Неоднаковими були й орнаментальні композиції та кольорове вирішення виробів. Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними рослинним (Полтавщина), геометричним (Буковина, Гуцульщина) орнаментами. Одним з найбільш поширених видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю.

Широкого розвитку в Україні набуло мистецтво гутного скла, з якого виготовляли посуд, підсвічники, люстри. Побутову українську кераміку випалювали на Полтавщині, Київщині, Гуцульщині. Серед виробів — керамічний посуд, кахлі для облицювання печей, іграшки.

27

У другій половині XVII-XVIII ст. в архітектурі України домінуючим був мистецький стиль бароко. Його поширення в українських землях пояснюється особливостями української ментальності, появою нової еліти, тріумфальними перемогами початкового етапу Визвольної війни. Під впливом здобутків давньоруської духовності, народних традицій цей європейський стиль трансформувався в козацьке бароко, для якого характерні більша зваженість та поміркованість. Поява і розвиток бароко на українському грунті — це спроба української культури повномасштабно скористатись надбаннями західної цивілізації після виходу України з-під впливу візантійських канонів. Одночасно це була спроба вписати українські землі у рамки європейського історичного процесу. Бароко — стиль у мистецтві кінця XVI-XVIII ст., для якого характерні підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. На Правобережній Україні бароко розвивалося на основі європейської традиції і було досить близьким до свого першоджерела. У європейському бароковому стилі виконані Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові. На Гетьманщині та Слобожанщині поширення здобуло козацьке бароко. Перлинами цього стилю стали Андріївська (архітектор Растреллі) і Покровська церкви у Києві, дзвіниці Києво-Печерської лаври та собору св. Софії (архітектор Иоганн Шедель), Троїцький храм у Чернігові, храм Воздвиженського монастиря у Полтаві. Найвизначнішою пам'яткою дерев'яної церковної архітектури XVIII ст. є запорізький собор у Новомосковську (Самарі), збудований народним майстром Якимом Погребняком. Прикметною рисою архітектури XVIII ст. став розвиток світського будівництва. Споруджувались магістрати, школи, колегії, військові канцелярії, друкарні, оборонні укріплення, палаци старшини тощо. Розбудовувалися й прикрашалися міста. Українське бароко відрізнялося від західноєвропейського більшою зваженістю, поміркованістю у декоративності, спокійністю форм. Найпомітнішим був місцевий вплив в архітектурі, менш відчутним — у скульптурі і в живописі. Певні зміни приніс бароковий стиль і в живопис. Незважаючи на те, що основна увага митців навіть наприкінці XVII ст. звернута до релігійних сюжетів, все ж йшло творче переосмислення традиційної тематики під впливом гуманістичних ідей; застосовувались нові навики — світлотіньове моделювання, просторова перспектива; під впливом фламандської школи композиції стали більш динамічними, зображення реалістичними. Найвідомішими художниками були І.Руткович, В.Петранович. Розвитку набув і світський живопис. Провідними портретистами були Дмитро Левицький та Володимир Боровиковський. Помітного розвитку набуло барокове граверство, якому властива складна символіка, геральдичні знаки, алегорії, пишність та декоративність. Водночас із професійним в Україні розвивалося й народне малярство. Зразками цього живописного жанру були ікони народних майстрів, а також народні картини, наприклад, "Козак Мамай", які стали символом народного прагнення до волі.

Бароко – це стилістичний напрям в европейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.

 

В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі та музиці України того часу. 

В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”. 

 

Визначними пам’ятками архітектури епохи козацького барокко були світські та церковні будівлі козацької столиці України – Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких – хутора Суботова. Сьогодні залишилася церква Іллі в Суботові, де було поховано прах Богдана Хмельницького та загиблого в бою його сина Тимофія, деякі інші споруди. Розташований на горі, Чигиринський замок був добре укріплений козацькими фортифікаторами, витримав не одну ворожу облогу. Воду обложені діставали через пробиту в камінній горі криницю – чудо рук давніх майстрів. „Чигиринський колодязь – так називається один із віршів поетки Ліни Костенко.

 

Багато хисту, старань докладали запорізькі будівничі до створення церков.

 

До сьогоднішніх днів зберігся запорізький Троїцький собор у Самарі. Довгий час це була найбільша і найвища в Україні дерев’яна споруда, одна з найшановніших святинь Запоріжжя. Цікаву й захоплюючу історію її спорудження розповів на підставі збережених документів Дмитро Іванович Яворницький.

 

Запорізька старшина фінансувала, будівництво деяких споруд і за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. 

Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.