1.5.1 Розрахунок зростання продуктивності праці

Економічну ефективність застосування нового високопродуктивного устаткування чи нових методів обробки необхідно визначити за наступними показниками: зниження трудомісткості обробки та зростання продуктивності праці.

При упровадженні більш досконалого обладнання, оснащення машин пристосуваннями малої механізації визначають нову затрату часу на виконання неподільної операції, деталі, вузла та виробу в цілому, а потім зниження трудомісткості обробки виробу, зростання продуктивності праці.

Час, необхідний для виконання неподільної операції, називається оперативною нормою часу. Оперативна норма часу складається із основного (машинного) часу та допоміжного. До складу допоміжного часу входить затрата часу, яка необхідна для переміщення деталі до робочого місця, суміщення зрізів, країв деталей, підкладання під лапку машини, перехватування деталі, що потребує зупинки машини, повороти та ін..

Оперативна норма часу t_оп с, розраховується за формулою (1.2).

t_оп = t_м + t_доп (1.2)

де t_м - основна машинна затрата часу,с ;

t_доп – допоміжна затрата часу,с.

Машинна затрата часу t_м ,с розраховується за формулою (1.3).

t_м = L х M х 60/n х k (1.3)

де L – довжина строчки, мм;

М – кількість стібків на 10мм строчки, од;

60 – кількість секунд в одній хвилині;

n – швидкість обертів головного валу, хв.^-1;

k – коефіцієнт використання швидкості обладнання.

При виконанні однієї і тієї ж строчки на різних машинах затрата часу на виконання допоміжних операцій суттєво не змінюється, а тому при заміні обладнання її можна вважати незмінною

Виходячи з цього, можна визначити нову оперативну затрату часу на виконання неподільної операції t_оп.н.,с, при впровадженні більш досконалого обладнання за формулами (3,4).

T_оп.н. = t_оп.д. - L х M х 60/nl х k (1.4)

Зниження трудомісткості обробки виробу:

Т=Тд-Тп (1.5)

де: Т – абсолютне зниження трудомісткості виробу, с;

Тд – трудомісткість виготовлення виробу у діючому потоці, с;

Тп – трудомісткість виготовлення виробу у потоці, що проектується.

Відносне зниження трудомісткості:

ЗТ=(Тд-Тп)/Тдх100% (1.6)

Зростання продуктивності праці:

ЗПП=(Тд-Тп)/Тпх100% (1.7)

1.6 Розробка графа технологічного процесу

Граф процесу складають для встановлення взаємозв’язку технологічних операцій при виготовленні швейного виробу, визначення порядку їх виконання в технологічному процесі і збереження часу на складання технологічної схеми поділу праці.

При складанні графа процесу слід враховувати особливості технології виготовлення одягу – послідовне і паралельне виконання операцій процесу. Послідовне виконання операцій позначають на графі послідовним ланцюгом робіт, а паралельне – двома, трьома паралельними ланцюгами робіт. В деяких випадках можлива однакова послідовність виконання тих чи інших операцій. На графі процесу ці операції утворюють ромби зв’язків. Такі операції виконують послідовно в порядку, який визначає технолог, виходячи з виробничих міркувань.

Для надання графу процесу раціонального вигляду його будують у вигляді «дерева», обираючи умовно одну з деталей за основну. Ланцюг операцій при обробці даної деталі, її з’єднання з іншими являтиме собою «стовбур» процесу обробки. За основу обирають деталь, яка має найбільшу кількість конструктивно-технологічних зв’язків з іншими деталями.

Для оперативного використання в інженерних розрахунках інформацію про технологію виготовлення одягу при відображенні операцій технологічного процесу на графах вказують деякі параметри і спеціальність, розряд, час виконання і номер (замість спеціальності можна зазначити клас обладнання). параметри записують у кругах, що характеризують на графі факти виконання технологічних операцій.

Під час складання графів процесів слід враховувати, що відображений у кружечках номер технологічної операції не несе інформації про порядок її виконання. Порядок операції у процесі заданий самою структурою графа. Номер технологічної операції необхідний лише для поповнення даних про операції, які беруть з технологічної послідовності обробки виробу.