
- •Український наголос. Норми наголошування.
- •Фонетичні норми. Милозвучність української мови. Фонетичні засоби милозвучності.
- •Характерні для української мови чергування голосних та приголосних звуків.
- •Принципи української орфографії. Правила вживання буквосполучень йо, ьо, ьйо.
- •Правила вживання м’якого знака в українських та іншомовних словах.
- •Апостроф. Правила вживання апострофа в українських та іншомовних словах.
- •Правила подвоєння приголосних в українських та іншомовних словах.
- •Розрізнення и, і в українських словах. Правопис голосних у словах іншомовного походження.
- •Правопис префіксів.
- •Абревіатури та графічні скорочення в документах, правила їх написання.
- •Поняття літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови. Мовна, мовленнєва, комунікативна професійна компетенція.
- •Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
- •Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора.
- •Комунікативні ознаки культури мовлення.
- •Комунікативна професіограма фахівця.
- •Словники у професійному мовлення. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури.
- •Мовний етикет. Поняття етикету. Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет.
- •Мовний етикет. Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул.
- •Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
- •Текст як форма реалізації мовленнєво-професійної діяльності.
- •Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •Види і форми спілкування.
- •Мова, мовлення і спілкування. Етапи спілкування.
- •Невербальні засоби спілкування, їх функції. Вміння користуватися невербальними засобами спілкування.
- •Гендерні аспекти спілкування.
- •Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Архітектоніка (будова) виступу.
- •Мистецтво аргументації.
- •Презентація як різновид публічного мовлення.
- •Культура сприймання публічного виступу. Види запитань.
- •Особливості усного спілкування. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
- •Функції та види бесід. Стратегія поведінки під час ділової бесіди.
- •Співбесіда з роботодавцем.
- •Етикет телефонної розмови. Етичні питання використання мобільних телефонів.
- •Мистецтво перемовин, підготовка і проведення.
- •Збори як форма прийняття колективного рішення.
- •Нарада. Класифікація ділових нарад, їх підготовка і проведення.
- •Дискусія, форми організації, методика проведення.
- •Ділові папери як засіб писемної професійної комунікації. Класифікація документів.
- •Реквізит. Вимоги до змісту та розташування реквізитів.
- •Вимоги до тексту документа та оформлювання сторінки.
- •Документація з кадрово-контрактних питань. Резюме. Автобіографія.
- •Характеристика. Рекомендаційний лист. Формуляр-зразок документів.
- •Звіт. Реквізити документа. Вимоги до оформлення.
- •Довідка. Службові записки. Реквізити та оформлення документів.
- •Протокол. Витяг з протоколу. Формуляр зразок цих документів.
- •Класифікація ділових листів. Різни типи листів.
- •Реквізити листа та їх оформлення.
- •Оформлювання результатів наукової діяльності: план, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.
- •Анотування і реферування наукових текстів.
- •Вимоги до виконання та оформлювання курсової, дипломної робіт.
- •Рецензія. Відгук. Реквізити цих документів. Вимоги до оформлення.
- •Типові помилки під час перекладу наукових текстів українською мовою.
Рецензія. Відгук. Реквізити цих документів. Вимоги до оформлення.
Важливим жанром наукової комунікації є рецензія. Автор її -фахівець, учений тієї ж галузі або спорідненої, до якої належить і рецензована наукова стаття, монографія, підручник і навчальний посібник, кваліфікаційна робота та дисертація. Рецензія передбачає аналіз та оцінювання певного твору (наукової праці), критичний розбір, рекомендацію до захисту чи друку, проведення наукового обговорення й діалогу.
Рецензія - критичний відгук (містить аналіз і оцінку) наукового керівника (консультанта), офіційних опонентів, провідної установи під час захисту кваліфікаційної роботи, кандидатської чи докторської дисертацій.
Реквізити:
1. Назва виду документа.
2. Заголовок (містить назву рецензованої роботи, прізвище та ініціали її автора, рік публікації, назву видавництва).
3. Текст.
4. Підпис рецензента.
5. Дата.
6. Засвідчення підпису печаткою або спеціальним штампом (за потреби).
Рецензія - документ, який передбачає коментування основних положень рецензованої праці (тлумачення думки автора, висловлення особистого ставлення до поставленої проблеми); узагальнену аргументовану оцінку; висновки про значення аналізованої праці.
Типовий план написання тексту рецензії
1. Об'єкт і предмет аналізу.
2. Актуальність теми.
3. Короткий зміст.
4. Формулювання основної тези.
5. Загальна оцінка.
6. Недоліки, хиби, огріхи праці.
7. Висновки.
Об'єктом оцінювання є повнота, глибина, всебічність розкриття теми; новизна та актуальність поставлених завдань і проблем; коректність аргументації і системи доказів; достовірність результатів; переконливість висновків.
Відгук - це 1) документ, що містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) чи установи щодо запропонованих на розгляд вистави, рукописних робіт; 2) стисла форма письмової оцінки виконаної роботи (курсової, бакалаврської, магістерської кваліфікаційних робіт, кандидатського чи докторського дослідження). За складом реквізитів збігається з рецензією.
Обсяг відгуку невеликий - 1-3 сторінки (3-5 сторінок для кандидатських і докторських дисертацій).
На відміну від рецензії, у відгуку подають загальну характеристику праці без докладного аналізу, проте він містить практичні поради.
Суть і види перекладу. Переклад термінів.
Переклад - 1) процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови; 2) результат цього процесу.
Процес перекладання - це цілеспрямований процес, який охоплює такі етапи: 1) зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту; 2) аналіз інформації мовою оригіналу і синтез рідною мовою; 3) відтворення змісту рідною мовою.
Оскільки переклад - це передавання змісту того, що було висловлено, то перекладаються не слова, граматичні конструкції чи інші засоби мови оригіналу, а думки, зміст оригіналу. Згідно з теорією перекладу немає неперекладних матеріалів, є складні для перекладу тексти. Труднощі під час перекладання пов'язані з недостатнім знанням мови оригіналу, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників.
Види перекладу
/. За формою переклад переділяють на усний і письмовий.
Усний переклад використовують для обміну інформацією під час особистого контакту фахівців під час укладання контрактів, на виставках, міжнародних науково-технічних конференціях, симпозіумах, на лекціях, під час доповідей тощо. На відміну від письмового перекладу усний роблять негайно, не маючи можливості послуговуватися довідковою літературою.
Усний переклад може бути послідовним або синхронним.
Послідовний переклад - це усний переклад повідомлення з однієї мови іншою після його прослуховування. Важливо, щоб переклад здійснювався у паузах після логічно завершених частин, щоб був зрозумілий контекст.
Синхронний переклад робить перекладач-професіонал одночасно з отриманням усного повідомлення.
2. За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний переклад.
Буквальний переклад називають також дослівним, у такому перекладі можуть зберігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають, наприклад: Ваш проект самый интересный.-Ваш проект самий цікавий (треба - найцікавіший). Я считаю, что Вы правы.-Ярахую, що Ви праві (треба-Я вважаю, що Ви маєте рацію).
Адекватний переклад точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови, наприклад: Клиент проживает по адресу... - Клієнт мешкає за адресою ... Предоставленные бумаги к делу не относятся. - Подані папери не стосуються справи.
3. За змістом виділяють такі основні різновиди перекладу:
o суспільно-політичний, який передбачає усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів: виступів та заяв політичних діячів, інтерв'ю, матеріалів брифінгів, прес-конференцій, дипломатичних документів, наукових праць з політології, соціології тощо;
o художній, тобто переклад творів художньої літератури (поезія, проза, драма). Художній переклад дає змогу кожному народові долучитися до скарбів світової літератури, а також сприяє популяризації національної культури. Твори світової класики українською перекладали Леся Українка, Іван Франко, Микола Зеров, Борис Тен, Максим Рильський, Микола Лукаш, Григорій Кочур та багато інших;
o науково-технічний (технічний) - переклад, який використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.
Застосовуючи систему словотворчих правил, можна уникнути мовних конструкцій, непритаманних українській мові, досягти точності та однозначності термінів і висловів у текстах. Бо зрозуміло, що не бажано уживати той самий суфікс для творення термінів, що означають різні, а особливо протилежні за змістом поняття, наприклад, такі властивості, як здатність виконувати дію та здатність бути об'єктом дії. Ніхто у російській мові не плутає дієприкметники на ~щий з дієприкметниками на -емый. Не слід забувати, що для кожного правила в будь-якій мові є певна кількість винятків.
Для перекладу термінів варто послуговуватися словниками останніх років видання. Коли є кілька словників приблизно одного часу видання, то вибирати варто за такими пріоритетами: стандарт, галузева енциклопедія, галузевий словник, універсальна енциклопедія.
Переозначаючи терміни, слід обов'язково зазначити, що нове значення буде вживатися або як "локальне", тобто лише в межах цього повідомлення, або як основне, що пропонується для всієї галузі.
Щодо нових термінів норми інші. Запропонований автором новий термін повинен задовольняти такі обов'язкові вимоги: мати означення; відтворювати суттєві ознаки поняття; бути однозначним (його вживання з іншим значенням допустиме лише в інших галузях); не мати синонімів; мати семантичні зв'язки з іншими термінами (в означення терміна повинні входити інші терміни цієї ж галузі); бути лінгвістично нормативним, тобто відповідати правилам орфографії; мати найвищу частоту вживання (порівняно з іншими словами, що можуть бути запропоновані як варіанти для утворення терміна).