2. Фонетичні норми. Милозвучність української мови. Фонетичні засоби милозвучності.

Для усунення збігів голосних і приголосних українська мова має спеціальні фонетичні засоби.

1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є чергування у — в та і — й: день у день, рука в руку; підняв угору, піднявся вгору; степ і море, море й степ; дощ іде, дощ не йде.

Іноді прийменник у набирає форм ув, уві, вві: 1. Петриків батько був ув економії за корівника. (Остап Вишня.) 2. Стало так легко, як уві сні. (Ю.Яновський.)

Проте, щоб уникнути важких збігів вв, вф, навіть після голосних вживається у: Сумний був час; товариші мої пішли у військо. (Леся Українка.)

В іншомовних словах та в деяких словах переважно книжного походження нема чергування у — в, і — й: був на Уралі, вступив до інституту, виконаєш вправу, уклали угоду.

2. У кінці деяких префіксів, прийменників та прислівників можуть додаватись або відкидатися голосні звуки: відірвати, (від + рвати) — відрізати, переді мною — перед тобою, знову промовив — знов обізвався, пізніше сталося — пізніш усвідомив.

Прийменник з може мати форми із, зі, зрідка зо: 1. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав. (Т.Шевченко.) 2. Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого затишку. (М.Коцюбинський.)

3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би — зробила б, як же — що ж.

4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними — на -сь: дивлюся на воду — дивлюсь у воду; зібралися всі — зібрались усі; повернемося вночі — повернемось уночі.

Але після приголосних завжди пишеться -ся: дивишся, дивиться, дивляться, дивився (і рідше — дививсь).

У дієприслівниках, як правило, виступає форма -сь: подивившись, звернувшись, дивлячись, зупиняючись.

3. Спрощення в групах приголосних. Зміни приголосних звуків при їх збігу.

Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.

Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:

- ждн – жн (тиждень – тижневий);

- здн – зн (проїздити – проїзний);

- стн – сн (честь – чесний);

- стл – сл (стелити – слати)

- слн – сн (ремесло – ремісник)

- стц – сц (містити) – місце);

- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);

- рдц – рц (серденько – серце);

- сткл – скл (скло від стъкло);

- рнч – нч (горно – гончар;

- скн – сн (тріск – тріснути);

- зкн – зн (бризкати – бризнути).

Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.

Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ястний і похідних від них.

Увага: в словах іншомовного походження і у винятках спрощення приголосних відбувається лише у вимові, тобто спрощення треба показати лише у фонетичній транскрипції. Наприклад: зап’ястний – [запйáсниǐ]; студентський [студéнс'киǐ]. Цей факт слід враховувати при розв’язанні завдань на кількість звуків і букв, а також на голосні/глухі приголосні.