1. Український наголос. Норми наголошування.

Норми наголосу в сучасній українській літературній мові, як і в російській, вже усталились. Вони відбиті в словниках, що вийшли останнім часом (список їх на­ведено в кінці книжки), в них у кожному слові, крім односкладових, наголос позначено. Проте в практиці усного мовлення (українського і російського), на жаль, трапляється аж надто багато прикрих порушень цих норм, що знижує загальний рівень мовлення. Особливо негативно це позначується на діловому мовленні, покли­каному обслуговувати всі ділянки громадського життя й діяльності членів нашого суспільства.

Практично кожна людина оволодіває наголосом з дитинства, відшліфовуючи свої знання протягом усього життя. Проте, як свідчать факти, саме на наголошення припадає чи не найбільша кількість помилок (навіть в освіченому середовищі).

Наголошення — обов'язкова ознака слова в його природному усному вияві. У живій мові слово не тер­пить ситуації, в якій воно було б ненаголошеним: тому всі незмінні односкладові слова (прийменники, сполуч­ники, частки) інтонаційно об'єднуються з суміжним словом в одне ціле (наприклад, речення Завдання це ми повинні виконати промовляється, звичайно, як завданняце миповинні виконати).

Навіть складноскорочені слова ініціального типу - і ті мають у вимові наголос: він, як правило,— на остан­ньому складі: МК (емка); ХТЗ (хатезе), МТС (емтеес) тощо.

Розглянемо кілька найважливіших правил наголо­шення:

1. В українській мові існує досить значна група власних імен (географічних назв) на -щина, -чина. У словах цього типу наголос ставиться:

на корені (якщо він наголошений і в тому слові, від якого цей іменник утворений) :

Київщина (бо Київ),

Одещина (Одеса),

на суфіксі (якщо він наголошений у слові, від якого походить іменник):

Васильківщина (бо Васильків),

Івано-Франківщина (бо Івано-Франківськ),

Донеччина (бо Донецьк),

Лебединщина (бо Лебедин).

2. Віддієслівні іменники середнього роду на -ання наголошуються звичайно на тому складі, що й інфіні­тиви, від яких вони утворені:

читати — читання, наполягати — наполягання, писати — писання, направляти — направляння, питати — питання, напускати — напускання, завдати — завдання, видавати — видавання, нараховувати — нараховування, обслуговувати — обслуговування, пізнати — пізнання.

З. Правильним у сучасній українській літературній мові є наголошення кінцевого складу в дієсловах нести, принести, пронести, вести, везти, пливти та ін., а також у всіх формах таких дієслів: везу, везеш, везе, веземо, везете, везуть, везіть, вези, привезла, привезло та ін.

4. Слід запам’ятати:

Наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть; була, було, були...

наголошення слова квартал: однаково наголошується квартали нових будинків і план за три квартали минулого року (дехто неправильно вважає, що на позначення три місяці це слово має наголос на першо­му а);

наголошення слів Україна, український, по-укра­їнському (до речі, такий же наголос у цих слів і в росій­ській мові: по-російськи слід говорити Украйна, украинский, по-украински, а не украинский, як часто можна почути);