2. Методи і прийоми навчання в логопедичній ритміці

У корекційному навчанні і вихованні на логоритмических заняттях використовуються наочні, словесні та практичні методи.

Наочні методи забезпечують яскравість чуттєвого сприйняття і рухових відчуттів. Кожен метод має цілий комплекс різноманітних прийомів, які об'єднуються спільністю завдання і єдиним підходом до її вирішення. У процесі навчання руховим діям методичні прийоми відбираються з урахуванням ступеня засвоєння рухового матеріалу, загального розвитку дітей і дорослих, їх фізичного стану, вікових і типологічних особливостей.

Так, при навчанні руху використовуються різні прийоми:

а) наочно-зорові - показ педагогом зразка руху або його окремих рухових елементів; наслідування зразкам навколишнього життя; використання зорових орієнтирів при доланні простору, наочних посібників (кінофільмів, фотографій, телепередач, картин і т.п.);

б) тактильно-м'язові - включення в рухову діяльність різних допомог. Наприклад, при ходьбі на шляху ставляться ворітця-дуги: щоб їх переступити, треба високо підняти ногу.

в) наочно-слухові - звукова регуляція рухів. Кращою слуховий наочністю є інструментальна музика чи пісня. Для регуляції рухів можуть служити народні примовки, вірші у формі двох-четырехстиший, звуки бубна, дзвіночка і т.п.

Словесні методи, звернені до свідомості займається, вони допомагають осмислити поставлене завдання і свідомо виконувати рухові вправи.

При словесному методі використовуються наступні прийоми:

1) коротке пояснення нових рухів з опорою на наявний життєвий досвід і подання займається;

2) пояснення, що супроводжує конкретний показ руху або уточнює його окремі елементи;

3) вказівку, необхідне при відтворенні показаного педагогом руху або при самостійному виконанні вправ займаються;

4) бесіда при введенні нових вправ і рухливих ігор, коли потрібно роз'яснити рухові дії, уточнити сюжет рухливої гри і т.д.;

5) питання займається до виконання ним руху для усвідомлення послідовності дій або перевірки його уявлень про образи сюжетної рухлив. гри,уточнення правил,ігрових дій і т.п.;

6) команди, розпорядження і сигнали, які вимагають від педагога різної інтонації і динаміки. В якості команд, сигналів можна використовувати лічилки, ігрові зачини, якими так багате російське народну творчість;

7) подібний сюжетний розповідь, службовець для розвитку виразності рухів і кращого перевтілення в ігровий образ. Сюжетна розповідь стимулює емоційне відтворення;

8) словесна інструкція, за допомогою якої відбувається пожвавлення слідів колишніх вражень у нових поєднаннях і комбінаціях, виникає можливість за допомогою словесних вказівок і пояснень утворити нові тимчасові зв'язки, сформувати нові знання і вміння.

Практичні методи забезпечують дієву перевірку правильності сприйняття руху на власних м'язово-рухових відчуттях. Різновидами є ігровий та змагальний методи.

Ігровий - близький до ігрової діяльності дітей дошкільного віку, найбільш специфічний і емоційно-ефективний, враховує елементи наочно-образного і наочно-дієвого мислення; дає можливість удосконалювати різноманітні рухові навички, розвиває самостійність рухів, швидкість відповідної реакції на мінливі умови, розвиває творчу ініціативу на логоритмических заняттях.

Змагальний - використовується для вдосконалення вже відпрацьованих рухових навичок, почуття колективізму. Прийоми, які відносяться до практичного методу, пов'язані з наочністю і словом.