10 Психологічня особливості тактичного мислення спортсменів

У психологічному аспекті тактичні дії зумовлені асоціативними процесами, поєднаними зі сприйняттями специфічної інформації, її зберіганням і переробкою.

В ефективності прояву тактичних дій значне місце належить антиципаційній діяльності мозку (передбачення). Передбачення ігрових ситуацій є найважливішим показником ефективності тактичної діяльності спортсмена. Ефективність використання техніко-тактичних прийомів у постійно змінюваних ситуаціях під час змагання пов'язана не тільки з формуванням досконалих навичок і вмінь. Вона залежить від здатності спортсмена своєчасно і точно здійснювати попередні підготовчі дії, котрі відомі, як вибір місця, збереження рівноваги тіла у різних положеннях і ситуаціях, прийняття адекватних відповідних рішень

Тактичне мислення є однією з найважливіших спортивних здібностей. Рівень його розвитку є одним з показників тактичної підготовленості спортсмена. Процес становлення цієї спортивної здібності складний і має свої особливості. Це такий вид мислення, у процесі якого спортсмен орієнтується на встановлення оптимального зв'язку між процесом вирішення рухового завдання й умовами, у яких він діє.

Тактичне мислення характеризується такими особливостями:

• дійовим характером, що означає включення мислення в практичну дію (баскетболіст, наприклад, мислить під час виконання технічної дії, одразу реалізує в ній прийняте рішення);

• оперативністю (вона пов'язана з недостатністю часу на детальне продумування тактичного ходу);

• імпровізаційністю (вона обумовлена тим, що в процесі гри виникають непередбачувані ситуації, вихід з яких спортсмен повинен знайти на місці, тому що "домашні заготовки" тут не можна застосувати);

• ймовірністю рішень, які приймаються (це пов'язано з відсутністю достатніх даних про суперників, їх задуми, а також через те, що внаслідок швидкої зміни ситуацій спортсмен не встигає їх класифікувати і шукати правильний хід у відповідь. У цих умовах потрібне хоча б навіть наближене, але раптове рішення).

Виконання багатьох фізичних вправ пов'язано з тактикою, під якою розуміють доцільне ведення змагальної боротьби як окремим суб'єктом (індивідуальна тактика), так і командою в цілому (командна тактика). Суть тактики полягає у використанні під час змагання спеціальних знань та вмінь, які, з одного боку, дозволяли б найбільш ефективно реалізувати спортсменові або команді свої фізичні, психічні і технічні можливості, а з іншого боку - утруднили б дії суперників. Хоча оволодіння тактичною майстерністю передбачає участь усіх психічних процесів, основну роль все ж відіграє мислення, яке називається тактичним.

Найбільші вимоги до мислення ставлять такі види спорту, як бокс, боротьба, фехтування, спортивні ігри, тобто ті, в яких особливо важливе значення, поряд з удосконаленням техніки, має і тактика спортивної боротьби.

11 Засоби технічної регуляції, саморегуляції у спорті.

Формування психічної готовності спортсмена - це головне завдання психологічної підготовки в спорті. Розмежовують поняття готовність та психічна готовність. Готовність розглядається як інтегральна характеристика спортсмена в даний момент. В якості підсистем вона включає в себе фізичну (енергетичну), спеціальну (технічну та тактичну) і психічну готовність

Структура психологічної регуляції діяльності спортсменів за Л.М. Аболіним (згідно зі значенням поняття регулювання) включає такі компоненти, як досвід, мета, суб'єктивна модель значливих умов діяльності, оцінка контрольованих умов діяльності, вибір тактичного плану, підготовка до його реалізації, безпосередня реалізація програми, корекція. Психологічна регуляція має подвійну обумовленість:

1)  факторами діяльності, що включають у себе зовнішні та внутрішні стимули;

2)  факторами накопиченого досвіду, характерною рисою якого є емоційна оцінка умов діяльності, того, що є для людини ціннісним, значним.

Смисл процесів регуляції знаходиться у виборі цілей дії і координації відповідних програм для здійснення даних цілей. Звідси, важливим для вивчення механізмів регуляції, їх ефективності є співвідношення в системі "рівень домагань - рівень досягнень", що знаходить свій прояв у психічній саморегуляції як само активності особистості і саморегуляції її психічних станів зокрема.

Психічна саморегуляція станів може бути трьох видів: емоційна, вольова, довільна. Емоційна саморегуляція, будучи одним із основних видів психічної саморегуляції, забезпечує загальну мобілізацію всіх систем організму, і ця мобілізація не завжди буває оптимальною, бо підвищення емоційного збудження вище певного рівня викликає протилежний ефект, дезорганізацію. Вольова регуляція - це механізм тонкого регулювання активності людини, об'єктом її є організація психічних функції в екстремальних умовах з метою зберегти або відновити необхідну організацію фізіологічних і психологічних функцій.

Психічна саморегуляція стає найбільш розвиненою формою саморегуляції стану особистості, коли включає різноманітні засоби дії і оволодіває системою різних способів довільної саморегуляції стану.

У психології спорту найчастіше використовують поняття емоційно-вольова регуляція і це не випадково. Дослідження свідчать, що спортсмени серед труднощів виділяють 49% об'єктивних (техніка, тактика, втома та ін.) та 51% суб'єктивних (страх змагань, спортивного снаряду, програшу, низького результату, невпевненості і ін.). Об'єктивні труднощі долаються здебільшого за рахунок тренованості, а серед суб'єктивних на першому місці стоять неадекватні емоційні реакції та стани, які не подавляються простим бажанням, а вимагають їх довільної регуляції.

Психічна регуляція - це комплекс заходів, спрямованих на формування психічного стану, який сприяє найбільш повній реалізації потенційних можливостей спортсмена.

Якщо рівень емоційного настрою співпадає зі стартом - це найбільш сприятливий стан;

1 - й рівень регуляції стан бойової готовності. Всі компоненти стану функціонують як єдина система, і необхідна регуляція спрямована на збереження цієї цілісності.

2 - й рівень регуляції використовується, вступає в силу, коли один із

компонентів стану, необхідного для вдалого виступу, виражений недостатньо.

3 - й рівень регуляції класифікується як неповна психічна готовність. Фіксуються значні відхилення, але при достатній спеціальній і функціональній підготовці вони піддаються корекції, оптимізації.

Регуляція станів повинна відрізнятись із залежності від типологічних особливостей властивостей нервової системи. Спортсменів зі слабкою нервовою системою рекомендується частіше хвалити, заохочувати, а на їх невдачі не реагувати. Спортсменів із сильною нервовою системою, якщо вони не проявили повністю своїх можливостей, можна і критично обговорити, не боячись визвати у них занепад настрою.

У процесі психічної регуляції здійснюється зміна психічної активності та само активності. Виділяють три основних механізми регуляції психічних станів:

·  уявлення;

·  м'язова релаксація;

·  слово.

Зміна психічної активності, тобто вплив на мимовільні функції організму, які регулюються вегетативною нервовою системою, буде дійовим в умовах створення конкретного уявлення, яке викликає збудження нервових центрів. Уявлення дії спричиняє такий самий вплив на нашу нервову систему, як і реальний досвід.

Використовуючи відповідні уявлення відчуттів, з якими раніше у людини були пов'язані ті чи інші емоційні стани, вона регулює прояви стану, який необхідний для досягнення успіху, впливаючи на діяльність внутрішніх органів.

Уявлення дій програмують м'язи до дій, оскільки всі наші емоції проявляються в певній зміні діяльності внутрішніх органів та м'язового тонусу; почування, переживання переходить у роботу м'язів.

Релаксація м'язів завжди є показником позитивних емоцій, стану спокою, радості, рівноваги

Глибоке м'язове розслаблення здатне послабити або навіть припинити негативні емоції разом із змінами у внутрішніх органах. Постійні перебування в напружених умовах створюють передумови втрати навичок мимовільного розслаблення та появи стійкого гіпертонусу м'язів.

Внаслідок релаксації знижується загальний рівень активації, послаблюється тенденція до виникнення захисних емоцій (хвилювання, тривога, гнів та ін.). Релаксація сприяє виникненню позитивних емоцій, почуття спокою, задоволення, готує нервову систему до відпочинку, веде до зниження тонусу гладкої мускулатури внутрішніх органів, серцево-судинної системи та рухового апарату.

Отже, досягнення повної м'язової релаксації (розслаблення) - це другий механізм впливу на мимовільну діяльність внутрішніх органів, зміни психічного стану.

Сприймання слова, подумки спрямованого на самого себе, на фоні зниженого тонусу кори головного мозку змінює психічний стан. Слово може викликати емоційні реакції, які супроводжуються зміною фізіологічних функцій. Слово може викликати функціональні зміни в організмі, спровокувати хворобу або, навпаки, вилікувати.

Тобто, використання слова на фоні зниженої коркової активації для впливу на мимовільні функції організму, переживання та поведінку, отже, на психічний стан, є третім механізмом регуляції стану.

Ці механізми складають основу майже всіх методів психічної регуляції та саморегуляції. Різниця лише в шляхах, які ведуть до досягнення дрімотного стану та зосередження уваги і в засобах оволодіння ними, що розкривається через основи тренувань психологічних вмінь з метою уникнення дисоціації, розугодження реального та оптимального психічного стану. Величина цього розугодження визначається в процесі психологічної підготовки спортсмена на основі психологічного контролю.

12 Психологічна підготовка спортсменів до спортивного тренування і змагання.

Загальна психологічна підготовка тісно пов'язана з виховної та ідейної роботою зі спортсменами. Особливо це відноситься до формування ідейної переконаності, вихованню властивостей особистості. У програму психологічної підготовки повинні бути включені заходи, спрямовані на формування спортивного характеру. Спортивний характер - це важливий елемент успішного виступу в змаганнях, де він по-справжньому проявляється і закріплюється. Але формується він у тренувальному процесі.

Основні критерії спортивного характеру:

• стабільність виступів на змаганнях;

• поліпшення результатів від змагань до змагань;

• більш високі результати в період змагань в порівнянні з тренувальними;

• кращі результати, ніж у попередньому виступі.

Психологічна готовність спортсмена до змагань визначається:

• спокоєм (холоднокровністю) спортсмена в екстремальних ситуаціях, що є характерною рисою його ставлення до навколишнього середовища (до умов діяльності);

• упевненістю спортсмена в собі, у своїх силах як однієї зі сторін ставлення до себе, що забезпечує активність, надійність дій, завадостійкість;

• бойовим духом спортсмена. Як і ставлення до процесу і результату діяльності, бойовий дух забезпечує прагнення до перемоги, тобто до досягнення змагальної мети, що сприяє розкриттю резервних можливостей.

Єдність цих рис спортивного характеру обумовлює стан спокійній бойової впевненості.

Дієву допомогу в здійсненні психологічної підготовки спортсменів до змагань надає такий прийом, як використання в процесі тренувань спеціальних вправ, що дозволяють поступово звикати до змагальних умов.

. Відомо, що змагальні вправи досить часто й ефективно використовуються тренерами в ході підготовки спортсменів: як при здійсненні технічної та фізичної підготовок, так і при передачі спеціальних знань. Існують методи навчання і тренування спортсменів з метою підготовки їх до виконання цілісної змагальної діяльності: навчальні ігри в баскетболі, футболі і т.д. ¹

Крім того, необхідно використовувати наступні способи психологічної підготовки спортсменів до змагань:

1) збір достатньої і достовірної інформації про умови майбутнього змагання і особливо про супротивників;

2) поповнення та уточнення інформації про тренованості, можливості спортсмена або команди до початку змагання;

3) правильне визначення та формулювання мети участі у змаганні;

4) формування суспільно значущих мотивів виступу в змаганні;

5) ймовірне програмування змагальної діяльності;

6) спеціальна підготовка до зустрічі з змагальними перешкодами різного ступеня труднощі (особливо несподіваними) і вправу в їх подоланні;

7) передбачення прийомів саморегуляції можливих несприятливих внутрішніх станів;

8) відбір і використання способів збереження нервово-психічної свіжості до початку змагання, відбудова її в ході змагання.

Дійсно, найефективнішим способом психологічної підготовки спортсмена до успішного виступу в змаганнях є участь у змаганнях. Для того щоб вирішити цю суперечливу задачу, необхідно реалізувати змагальні умови в навчально-тренувальному процесі