2 Пізнавальні процеси у професіональній діяльності фахівців по фізичному вихованню і спорту. Індівідуальні особливості пізнавальних процесів. Форми та їх виявлення.

Майстерність і творчість тренера педагогічна— це високий рівень професійної діяльності тренера. Зовні вона виявляється в успішному творчому рішенні різноманітних педагогічних завдань, в ефективному досягненні цілей навчально-виховної роботи у спорті. З «внутрішньої сторони» педагогічна майстерність — це функціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості тренера, що забезпечують виконання педагогічних завдань. Діяльність педагога-майстра харак­теризується педагогічною доцільністю, індивідуально-творчим характером за змістом й оптимальністю у виборі засобів. Високий рівень розвитку ряду професійних умінь зумовлює майстерність. У цьому значенні майстерність не завжди збігається з творчістю. Багато знахідок можуть народжуватися у молодих тренерів, які не повністю опанували майстерність, що структурно визначає такі складові: педагогічна спрямованість особистості, професійні знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка.

Індивідуальні особливості — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої. Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.

3. Професійний інтелект. Модель Людина-Техніка-Середовище.

Інтелект (від лат. intellectus – розум…) – загальний розумовий потенціал людини, ступінь реалізації здібностей, які доцільно використовують для пристосування до життя. Інтелект виражає всі розумові функції людини, всю сукупність її пізнавальних вмінь: відчуття, сприймання, пам'ять, уявлення, мислення, уява. Завдяки інтелекту людина може здійснювати порівняння, робити абстракції, утворювати поняття, судження, висновки

Рівень професійної інтелектуальності – професійної розумової здатності може бути визначений адекватністю вибору варіантів дій, рішень, шляхів дослідження з можливих на досягнутому рівні професійної підготовки. При цьому кожному рівню навчання може відповідати відповідний середній рівень професійної розумової здатності та співвідношення з діапазоном потрібної професійної інтелектуальності підготовленого фахівця. Розвиток професійної інтелектуальності пов’язаний з впровадженням у навчальний процес активних методів навчання. Використання активних методів навчання також має базуватися на врахуванні специфіки вимог до професійних якостей фахівців.

.Праця — це цілеспрямована діяльність, яка зорієнтована на створення вартостей, зумовлених потребами людини; один із основних видів активності людини поряд з грою, пізнанням, спілкуванням. Праця — конкретна різновидність діяльності .

Якщо є праця, то повинна бути і взаємодія людини з деякою об'єктивною реальністю. Інакше кажучи, виникає деяка система "суб'єкт — об'єкт" або детальніша система "суб'єкт праці — людина (трудовий колектив) — предмет праці — засоби праці — виробниче середовище", або "людина — техніка — середовище" тощо. Таку систему називають ергатичною (від старогрецького кореня "ерг" — справа, робота). Треба розрізняти поняття про фізичну одиницю заміру роботи відповідної сили на деякому шляху. У нашому випадку система виконує не саму роботу у її фізичному значенні, а "вартість, зумовлену потребами" — те, в чому люди чи суспільство відчувають потребу. Це може бути речовий предмет і корисна інформація (наукова, художня), кращий хід соціальних процесів, будь-який функціональний "ефект корисності", наприклад, захищеність кордонів країни.

Комплексним вивченням трудової діяльності людини займається наука ергономіка.

Об’єктом ергономіки є система «людина—техніка—середовище», а завданням — погодження характеристик машини і навколишнього середовища з характеристиками людини.

Ергономіка вивчає функціональні можливості і обмеження людини в трудових процесах з метою створення для неї досконалих знарядь і оптимальних умов праці. Оптимальність визначається створенням таких умов, за яких забезпечується висока продуктивність, стійка працездатність і зберігається здоров’я працівника.

Ергономічні властивості людини характеризуються її антропометричними, фізіологічними, психофізіологічними, психологічними властивостями. Ці властивості визначають ергономічні вимоги до комплексу «машина—середовище». Основними ергономічними вимогами до проектування системи «людина—машина—середовище» є гігієнічні, антрометричні, фізіологічні, психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні вимоги визначають умови життєдіяльності і працездатності людини в процесі взаємодії з технікою і середовищем. Показниками є рівень освітлення, температура, вологість, шум, вібрація, токсичність, загазованість тощо.

Антропометричні вимоги визначають відповідність конструкцій техніки антропометричним характеристикам людини (зріст, розміри тіла і окремих рухових ланок). Показниками є раціональна робоча поза, оптимальні зони досягнення, раціональні трудові рухи.

Фізіологічні та психофізіологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища функціональним можливостям працівника (силовим, швидкісним, енергетичним, зоровим, слуховим). Показниками є темп робочих рухів, обсяг інформації, навантаження на м’язову та нервову системи.

Психологічні вимоги визначають відповідність техніки і середовища можливостям працівника щодо сприймання, переробки інформації, прийняття і реалізації рішень.

Сукупність ергономічних показників характеризує ергономічний рівень системи «людина—техніка—середовище».