
- •Курсова робота Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні
- •1 Поняття політичної партії в сучасних наукових дослідженнях
- •2 Загальна характеристика конституційно-правового регулювання діяльності політичних партій в україні
- •2.1 Правове регулювання порядку створення політичних партій в Україні
- •2.3 Припинення діяльності політичних партій: окремі аспекти законодавства
- •3 Проблематика та перспективи врегулювання конституційно-правового статусу політичних партій
2.3 Припинення діяльності політичних партій: окремі аспекти законодавства
Статус політичних партій, їх роль та місце, яке вони займають у суспільно-політичному житті, дають підстави розглядати їх одночасно і як складовий елемент громадянського суспільства, і як один з найвагоміших факторів функціонування державної влади, за допомогою якого забезпечується участь громадян у процесі формування та реалізації державної влади.
У процесі своєї діяльності політичні партії як юридичні особи проходять ряд етапів: від створення та легалізації до припинення діяльності. Як зазначає О.В. Гейда, припинення діяльності є досить складним явищем для будь-якої юридичної особи. Політична партія не є виключенням. Це пов’язано з недостатнім правовим регулюванням, прогалинами у нормативно-правових актах та складністю самої процедури припинення діяльності партій, правових наслідків такого припинення [21, с. 6].
Звідси, у контексті дослідження діяльності політичних партій та їх ролі в сучасному демократичному суспільстві, актуалізується питання відповідальності політичних партій. Так, виходячи з функцій політичних партій, їх ролі та значення, відповідальність політичних партій має носити, передусім, конституційно-правовий характер [22, с. 68].
За визначенням Г.Г. Петришиної-Дюг під конституційною відповідальністю слід розуміти самостійний, встановлений у нормах конституційного права вид юридичної відповідальності, соціально-правовий зв’язок між суб’єктами конституційних відносин, який виникає з моменту прийняття рішення про вступ чи з часу подальшого вступу суб’єктів у конституційні відносини, супроводжується свідомим використанням ними своїх прав та виконанням, а в разі вчинення конституційно-правових деліктів передбачає застосування конституційно-правових санкцій.
Сутнісною характеристикою конституційно-правової відповідальності політичних партій є те, що вона є окремим правовим явищем, яке входить до складу конституційного статусу партій і спрямоване на реалізацію покладених на них функцій та виконання спеціальних конституційних обов’язків (участь у виборах, створення місцевих осередків, дотримання правил передвиборної боротьби тощо) [23, с. 147].
Конституційно-правова відповідальність є спеціальним правовим засобом, покликаним утримувати діяльність партій у межах правового поля України. Конституційна відповідальність виникає з моменту здобуття групою громадян спеціального конституційного статусу політичної партії. З цього часу партія може використовувати надані їй права, але водночас вона повинна виконувати обов’язки та реалізовувати функції, покладені на неї її статусом. Відповідальність у даному разі розуміється як усвідомлення можливих наслідків обраного варіанту дій. При порушенні партією правових норм (вчиненні конституційно-правового делікту) до партій мають бути застосовані санкції конституційно-правової відповідальності.
Підставою застосування санкцій конституційної відповідальності до політичної партії є факт вчинення останньою діяння, що містить ознаки конституційного правопорушення (делікту).
На думку В.І. Полевого, конституційним правопорушенням (деліктом) є винне протиправне діяння, вчинене суб’єктом конституційних відносин, яке завдає шкоди цінностям та інтересам, що пов’язані з процесом здійснення влади українським народом, та за яке нормами конституційного законодавства передбачено застосування санкцій конституційної відповідальності [24, с. 91].
Згідно з нормами законодавства існує декілька видів санкцій за порушення політичними партіями норм законодавства.
Так, відповідно до ст. 19 Закону України «Про політичні партії в Україні» у разі порушення політичними партіями Конституції України, законів до них можуть бути вжиті такі заходи:
попередження про недопущення незаконної діяльності;
заборона політичної партії.
Закон прямо не передбачає конкретний перелік діянь за вчинення яких до партії може бути застосоване попередження про недопущення незаконної діяльності. Ст. 20 Закону «Про політичні партії в Україні» лише окреслює, що у разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність, відповідні органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій, видають приписи про недопущення протиправних вчинків.
Якщо вчинені політичною партією дії не тягнуть за собою іншого виду відповідальності, відповідними контролюючими органами видається припис про усунення допущених правопорушень.
Керівництво політичної партії зобов’язане невідкладно усунути порушення законодавства України, що стали підставою для винесення попередження, і в п’ятиденний строк повідомити про вжиті заходи органу, який виніс попередження.
Відповідно попередження оголошується партії у разі вчинення будь-яких порушень вимог законодавства за умови, що такі порушення не тягнуть інших видів відповідальності. На практиці майже всі порушення партіями вимог законодавства «караються» оголошенням попередження (оскільки підстави для заборони партії чи анулювання її реєстраційного свідоцтва вичерпно закріплено законом).
До того ж згадана норма має досить широкий характер, оскільки не передбачає переліку діянь, за які може бути застосоване попередження, а також наслідків невиконання політичної партією вказівок контролюючих органів. А тому потребує подальшої деталізації.
Іншим видом санкції, а також одним із способів припинення політичних партій є їх заборона. Ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» визначає, що політична партія може бути заборонена тільки в судовому порядку за поданням Міністерства юстиції України та Генерального прокурора України у випадку порушення вимог щодо створення й діяльності політичних партій, встановлених Конституцією та законами України. У першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.
Якщо проаналізувати ч. 1 ст. 37 Конституції та ч. 1 ст. 5 Закону можна зробити висновок, що розпуск політичної партії можливий тільки у випадку здійснення дій, які порушують норми згаданих статей, а не в разі вчинення ними будь-якого правопорушення.
Так, ст. 37 Конституції України передбачає, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення, забороняються. Крім того, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань, а також створювати структурні осередки в органах виконавчої і судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах. Ст. 5 Закону «Про політичні партії в Україні» забороняє легалізацію та діяльність уже легалізованих партій, метою яких є аналогічні дії та програмні цілі.
Заборона політичної партії тягне за собою:
припинення діяльності політичної партії;
розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії;
припинення членства в політичній партії.
Слід зазначити, що заборона діяльності партії як захід впливу є неефективним, оскільки партія після його застосування фактично припиняє своє існування. Тому цілком правильним було б включення до ст. 19 Закону «Про політичні партії в Україні» й інших видів партійної відповідальності. Зокрема, доцільно передбачити можливість застосування штрафу, тимчасової заборони окремих видів діяльності, тимчасової заборони діяльності.
Проте заборона політичної партії – це тільки один з видів припинення діяльності політичної партії. Ст. 23 Закону «Про політичні партії в Україні» передбачає ще два випадки припинення діяльності політичних партій:
у випадку реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) партії;
у випадку анулювання реєстраційного свідоцтва в установленому законом порядку
Що стосується першого випадку, то рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з’їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з’їзд політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.
Підставами для анулювання свідоцтва про реєстрацію, згідно зі ст. 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» є:
неспроможність партії утворити та зареєструвати свої організації у 14 регіонів України протягом 6 місяців з дня реєстрації партії;
виявлення протягом трьох років з дня реєстрації партії недостовірних відомостей у поданих на реєстрацію документах;
не висування партією своїх кандидатів на виборах Президента України та виборах народних депутатів України протягом десяти років з дня реєстрації.
В даних випадках орган, який зареєстрував політичну партію, має звернутися до Верховного Суду України з поданням про анулювання реєстраційного свідоцтва. Анулювання свідоцтва тягне для партії ті ж самі правові наслідки, що й заборона.
Що стосується наслідків припинення діяльності політичних партій, то можна зробити висновок, що чинне законодавство також містить певні недоліки. Закон не розрізняє наслідки заборони партії та анулювання свідоцтва про реєстрацію. З одного боку, підстави для застосування зазначених процедур, звісно, різні. З іншого- і заборона, і анулювання свідоцтва мають однакові правові наслідки. Однак при цьому не враховується принципова різниця між забороною та анулюванням: при забороні партії вона припиняє свою діяльність як така й не може бути створена знову, тоді як при анулювання свідоцтва ніщо не заважає партії знову подати пакет реєстраційних документів [25, с. 130].
Крім того, як при анулюванні реєстраційного свідоцтва, так і при забороні політичної партії Законом не визначено порядку використання майна політичної партії. На нашу думку, у випадку заборони політичної партії майно та кошти останньої слід стягнути на користь держави, адже, заборона є найсуворішим покаранням за вчинення політичною партією дій, які направлені на порушення найбільш важливих суспільних відносин. У випадку ж анулювання реєстраційного свідоцтва долю майна та коштів слід вирішувати залежно від підстав анулювання. Якщо підставою анулювання свідоцтва про реєстрацію є подання неправдивих відомостей і такі відомості були подані для реєстрації партією свідомо (навмисно), у такому випадку майно та кошти слід стягнути на користь держави. Якщо ж такі відомості були подані випадково, а також у випадку неприйняття участі у виборах та не створення місцевих осередків політичних партій у встановлені строки майно та кошти партії слід використати на статутні та благодійні цілі [26, с. 29].
Чинне законодавство України проводить чітке розмежування між санкціями, які застосовуються лише до партій, та санкціями, які застосовуються до членів, посадових осіб партії та кандидатів на виборах. До останніх можуть застосовуватися заходи дисциплінарної, адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності у випадку вчинення ними:
- створення, організації діяльності та участі в діяльності незареєстрованих політичних партій;
- обмеження в правах чи переслідування громадян у зв’язку з належністю чи неналежністю до політичних партій;
- незаконної відмови в реєстрації політичної партії;
- надання політичній партії будь-яких переваг чи обмеження передбачених законом прав політичної партії та її членів;
- порушення закону при використанні символіки політичної партії;
- заподіяння матеріальної чи моральної шкоди політичній партії;
- утворення воєнізованих формувань;
- участі у діяльності забороненої політичної партії.
Якщо говорити про практику застосування Міністерством юстиції норм закону про відповідальність політичних партій, то її можна назвати вибірковою. Останні офіційні дані про перевірку політичних партій наявні лише за 2009 р. Згідно інформаційно-аналітичної довідки Міністерства юстиції України впродовж 2009 р. проведено планові та позапланові перевірки 66 політичних партій. За результатами перевірок встановлено, що більшість з цих політичних партій (49) загалом виконують вимоги Конституції України та законів України.
В статутній діяльності 17 партій виявлено типові недоліки. Йдеться про порушення порядку формування делегатського складу з’їздів, конференцій міськими, районними, обласними організаціями партій, неповідомлення структурними утвореннями партій управлінням юстиції про зміну керівних органів та їх місцезнаходження; невиконання ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо утворення районних, міських у містах обласного значення, районних у містах Києві та Севастополі та первинних організацій тощо.
За результатами аналізу та узагальнення інформації територіальних органів юстиції про виконання політичними партіями ч. 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» встановлено, що 8 партій цієї норми не виконали.
У зв’язку з цим Міністерство юстиції України звернулося до Окружного адміністративного суду у м. Києві з поданнями про анулювання реєстраційних свідоцтв цих 8 партій. Діяльність жодної із зареєстрованих політичних партій заборонена не була.
Таким чином, конституційно-правова відповідальність політичних партій - це визначений конституційно-правовими, політичними та корпоративними нормами політико-правовий зв’язок між партіями та іншими суб’єктами конституційних відносин, який виникає з моменту прийняття ними рішення про створення, подальшої їх реєстрації, супроводжується свідомим використанням ними своїх прав та виконанням обов’язків, забезпечується можливістю громадського, державного, внутрішньопартійного контролю та самоконтролю їх учасників, а в разі вчинення конституційно-правових деліктів передбачає застосування конституційно-правових санкцій. Залежно від того, хто є ініціатором припинення діяльності політичної партії, можна виділити два види припинення діяльності: за рішенням самої партії (реорганізація та ліквідація політичної партії); за рішенням органів, що здійснюють контроль за діяльністю партій (заборона та анулювання реєстраційного свідоцтва).