18. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський)

Микола Кузанський є головним представником неоплатонічного напряму філософії епохи Відродження.

У своїй філософії він використовував традиції схоластики, але прагнув поєднати їх з науковими знаннями, ма­тематикою, античною філософською мудрістю.

Він сповідував пантеїстичне і містичне бачення Всесвіту й людини. Головним принципом мислення М.Кузанського була „єдність протилежностей”. У своєму вченні він використовував геометричні образи для доведення суто філософських ідей. Наприклад, „Бог є коло, центр якого-всюди, а периферія-ніде”.

Найвищо. Якістю людини є здатність до творчості, адже завдяки творчості людина стає певною мірою Богом. В роздумах Кузанського Бог як єдність усіх нескінченних становлень, тобто абсолютний інтеграл, збігається з найменшим перевтіленням, тобто абсолютним диференціалом, і людина є продовженням цієї парадоксальної єдності.

Микола Кузанський вважав, що можливість пізнання світу да­рована людині Богом, а сутність самого Бога є непізнаною. Наше знання є кінцевим, а Бог — безкінечний. Тому кінцевий світ при­роди людина може пізнати, а безкінечного Бога пізнати немож­ливо. Безкінечний Бог є певною межею реального й надреально-го, тому про надреальнии світ людина не має жодних знань, лише релігійна віра дає змогу зафіксувати буття Бога, який є істиною, що відкривається лише через богоодкровення. Тому пізнання без божих істин веде, зрештою, до «вченого незнання». Споглядальний спосіб життя не сприяє руху людини до Бога, а активний спосіб життя наближає людину до Бога через прагнення його пізнання в повсякденному житті й індивідуальній творчості.

З твердження, що єдине не має протилежності, Кузанський робить висновок, що єдине тотожне з безмежністю, нескінченністю. Нескінченність – це те, більшим від чого ніщо не може бути. Тому Кузанець називає її «максимумом», єдине ж – «мінімумом». Отже, Микола Кузанський відкрив принцип збігу протилежностей максимуму і мінімуму. Отже, єдність протилежностей є найважливішим методологічним принципом філософії Миколи Кузанського, що робить його одним з родоначальників новоєвропейської діалектики.

19. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження

Політичний напрям (XV—XVI ст.) філософії Відродження репрезентував Нікколо Макіавеляі, який вивчав проблеми ефективного управління державою, а також поведінку правителів. У своїх працях він розкрив свої філо­софсько-політичні погляди, обґру­нтував основні принципи дослідження законів соціального орга­нізму, передусім його політичних відносин.

На думку вченого, філософія соціального життя (історії) по­винна доповнюватися філософією людини. Він вважав, що дер­жава в процесі управління суспільством головними об'єктом обирає людину (конкретну особу), яка має низку негативних яко­стей, які необхідно враховувати будь-якому чиновнику.

Особливості взаємодії державної адміністрації та населення країни визначає «людина натовпу», тому держава спирається на силу й «культ особи» правителя.

Головним завданням політики є отримання влади й подальше її збереження від посягань. Що більше влади, то більше загрози й страху за можливість її втратити відчувають люди, які нею наді­лені. Тому влада не припускає компромісу й посягань на неї з бо­ку опозиції. Релігія й мораль також ста­ють інструментом політики. Але жити згідно з правилами релігії й моралі держава не зможе. Політичні рішення повинні ух­валюватися лише на підставі аналізу політичних фактів (врахо­вуючи інтереси релігії та моралі, однак останні не мають домі­нувати). У політиці є свої закони. Правитель не є приватною особою, яка може переносити свої приватні інтереси, уподобан­ня (релігійні та моральні) на політику. Насильство також: на­лежить до інструментів, за допомогою яких влада утримуєть­ся, оберігається й використовується.

Утопічно-соціалістичний напрям (XV—XVII ст.) репрезен­тували Томас Мор, Томмазо Кампанелла. Вони шукали шляхів побудови ідеального суспільства.

Томас Мор. Головними дороб­ками, які репрезентували філософські погляди вченого, були «Історія Річарда III», « Уто­пія», яка принесла Т. Мору світо­ве визнання. Термін „утопія” перекладається як „місце, якого немає”. Утопія — це фантастичне місце, острів, де є суспільство, в якому існує суспільна власність на засоби виробництва. В Утопії немає приватної власності та грошей, обов”язковою є шестигодинна фізична праця, немає експлуатації, а виробництво має суспільний характер. Хоча Утопією керує король, усі посади в державі є вибірними, а жінки мають рівні права з чоловіками. Мешканці Утопії можуть сповідувати будь-яку релігію, заборонений лише атеїзм, який призводить до падіння моралі.

Томас Мор став засновником теорії утопічного соціалізму, в якому вільний розвиток од­ного громадянина залежить від вільного розвитку інших, реа­лізації інтелектуальних і творчих здібностей особи, а також їх постійного вдосконалення.