1. Динаміка фінансування культури.

В сучасній Україні для більшості закладів, організацій культури державної та комунальної власності головним джерелом фінансових надходжень залишаються кошти бюджету - державного чи місцевого. Це робить культуру доволі вразливою на фінансові труднощі держави.

Як свідчить статистика, бюджетне фінансування культури в Україні значно зменшилося в 1993-1998 рр. В наступні роки (1999-2004) обсяги бюджетних видатків номінально зростали помітно, але їх частково нівелювала інфляція. В 1999 році (в розпал фінансової кризи) реальні бюджетні видатки на культуру складали трохи більше 60% від рівня 1996 р. До того ж зростання видатків на культуру переважно було меншим, ніж зростання ВВП та доходної частини держбюджету.

Видатки на культуру в держбюджетах 1991-2004 років не перевищували 0.33 % ВВП, склавши до 1 % від видатків консолідованого бюджету. У 2005 році видатки на культуру на душу населення склали $8.5, тобто за 5 років зросли більш як учетверо.

Якщо порівняти ці показники з сусідніми країнами, як-от Польщею та Росією, побачимо, що у відсотковому вираженні „культурні витрати" України лише трохи поступаються сусідам, але в грошовому вимірі витрати на душу населення у нас набагато менші, ніж у Польщі чи Росії (табл. 1.1).

Табл. 1.1. Державне фінансування культури в деяких східноєвропейських країнах Табл. 1.2. Видатки на культуру і мистецтво в консолідованому державному бюджеті України, млн. грн., 2001-2006

Табл. 1.3. Видатки держбюджету на культуру й мистецтво

(за осн. статтями витрат), 2000-2006 рр.

Якщо порівняти розподіл бюджетних видатків на культуру між загальнодержавним (федеральним) та регіональним рівнем у трьох сусідніх країнах - Україні, Росії та Польщі, - то співвідношення виявиться майже однаковим - 15-16% (див. табл. 1.1.). Однак у Польщі частка участі місцевих органів влади фінансуванні культури в 1990-х рр. постійно зростала, внаслідок проведення політики децентралізації.

Статистичні дані 1995-2004 рр. показують, як на структуру культурних витрат держави впливають явні чи неявні пріоритети влади. 3 таблиці 1.4 видно: якщо Польща в 2000 році витратила на музеї 14% свого "культурного бюджету", Російська Федерація - 34%, то Україна - лише 5,6%. Натомість на виконавські мистецтва наші сусіди витрачали в кілька разів меншу частку коштів, ніж Україна. Такі відмінності змушують ставити питання про посилення фінансової підтримки пам'яткоохоронної справи в Україні - хоча б до рівня Польщі.

Табл. 1.4. Структкра видатків на культуру в бюджетах деяких посткомуністичних країн

*- включно з «загальнодержавними заходами».

**- усі види виконавських мистецтв, з театром включно.

Пріоритети фінансування різняться на державному та на регіональному рівнях: Міністерство культури має дбати передусім про національні та державні заклади культури і мистецтва (театри, музеї, мистецькі колективи, вищі мистецькі навчальні заклади, держцирки тощо). Воно також витрачає значну частину свого бюджету на культурно-мистецькі заходи загальнодержавного значення - фестивалі, конкурси, відзначення свят тощо. Натомість регіональні та місцеві органи фінансують передусім бібліотеки, школи мистецтв, клубні заклади, а також місцеві театри та музеї.

Погляньмо на розподіл видатків державного бюджету за статтями витрат (табл. 1.3.) та за видами закладів культури (табл. 1.5.). Частка окремих видів закладів у видатках Мінкультури не є стабільною. Зокрема, для бібліотек цей показник мінявся від 10,5% в 1993 році - до 4,3% у 1998-му; для кінематографії - від 1,3% (1998) до 10,2% (2000).

На відміну від фінансування державних закладів культури, фінансування загальнодержавних культурно-мистецьких заходів (фестивалів, свят, виставок тощо) е цільовим і проводиться на конкурсній (тендерній) основі. Як видно з табл. 1.5., частка такого цільового фінансування могла в окремі роки перевищувати 40% бюджетних видатків на культуру.

Табл. 1.5. Структура видатків Мінкультури України за статтями

Тендерна процедура визначення виконавців таких заходів допускає й участь недержавних культурних організацій. Однак тендери часто є непрозорими, з малою кількістю учасників. До того ж так фінансуються лише заходи, включені до плану роботи Мінкультури.

Підсумовуючи огляд прямого бюджетного фінансування культури, слід зазначити, що його недоліками традиційно є розмитість пріоритетів і нестабільність загального розподілу витрат, незначна роль конкурсних механізмів фінансування конкретних проектів (заходів), а також - недофінансування культури, тобто невиконання планових бюджетних показників, що часто мало місце в 1990-і роки, але інколи трапляється й тепер.

Наприклад, у 2001 році фактичні видатки держбюджету на культуру склали тільки 150 млн. грн. при плані 215 млн. При цьому навчальні заклади профінансовано майже на 100% (38,9 млн. грн.), театри та інші заклади виконавських мистецтв одержали 41 млн. замість планованих 49,7 млн. грн., а заклади культури (бібліотеки, музеї, заповідники) - менш ніж половину планованого (27,37 млн. замість 62,5 млн. грн.).

В останні роки фінансування культури з державного бюджету постійно зростало - від 278.6 млн. грн. у 2003 році - до 659.6 млн. у 2006-му. (див. табл. 1.3). Особливо значним виявилося зростання в 2005 році - майже в півтора рази, при цьому тричі піднімалася зарплатня працівників галузі (загалом майже на 25%). 3 іншого боку, на підвищення зарплатні пішло майже все нарощування видатків на культуру, при цьому незначно зросли видатки на забезпечення основної діяльності закладів і мистецьких колективів.

У 2005 році майже 144 млн. грн. одержали навчальні заклади галузі (зростання на 79%), 137.7 млн. грн. - виконавські мистецтва, 5.8 млн. грн. - творчі спілки, 2.5 млн. - наукові установи, 30 млн. було призначено на заходи з підтримки української мови. Власні доходи національних і державних мистецьких закладів і колективів зросли на 40%, склавши 50.3 млн. грн. (з них 40.5 млн. - від основної діяльності).

Фінансування закладів культурної спадщини (музеї, заповідники) зросло до 42 млн. грн. (порівняно з 28 млн. грн. у 2004 році). Видатки на передплату періодичних видань для бібліотек зросли в кілька разів і склали до 2 млн. грн. Ще 9 млн. грн. витрачено на закупівлю українських книжок для бібліотек.

Однак хід виконання бюджету в 2005 та 2006 роках показав, що саме лише зростання видатків ще не вирішує проблем: воно може не дати ефекту, якщо не супроводжуватиметься удосконаленням механізмів фінансування.

Наприклад, на кіновиробництво в бюджеті 2005 року планувалося витратити майже 50 млн. грн., але недосконалі й неповороткі процедури використання коштів на виробництво за держзамовленням призвели до того, що реально на кіновиробництво було виплачено на рік лише 26,5 млн. грн.