3. Рента і орендна плата.

Рента - це регулярно одержуваний дохід з капіталу, майна або землі, що не вимагає підприємницької діяльності. Економісти використовують термін "Рента" у вужчому значенні: економічна рента - це ціна, що сплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість (запаси) яких суворо обмежено. Саме унікальні умови пропозиції землі та інших природних ресурсів - їх фіксована кількість - відрізняє рентні платежі від заробітної плати, відсотка і прибутку. Де б практично не використовувалася земля, її пропозиція залишається незмінним. На відміну від всіх звичайних засобів виробництва, які під впливом попиту виготовляються в потрібній кількості, земля не створюється людьми, її кількість обмежена. Фіксований характер пропозиції землі означає, що попит виступає єдиним чинником, що визначає земельну ренту. Якщо попит на землю близький до нуля, то і земельна рента дорівнюватиме нулю. Зміна величини ренти не робить ніякого впливу на кількість наявної землі. Історично сформувалися певні форми власності на землю. У більшості держав вона знаходиться у приватній власності, і вихідним умовою для утворення ренти є її оренда. Оренда землі - це вид землекористування, при якому власник передає свою ділянку на певний термін іншій особі (орендарю) для ведення господарства. В орендному договорі передбачається плата власнику - орендна плата. Оренда землі виникла разом з появою рабовласницького суспільства і досі залишається основною формою селянського землекористування в слаборозвинених країнах. При капіталізмі набула поширення підприємницька оренда, при якій підприємець вкладає в землю власний капітал з метою отримання прибутку і веде господарство з використанням найманої праці. Така оренда поширена в США, Великобританії, Франції, Бельгії та багатьох інших державах. Протягом усього ХХ століття спостерігається тенденція до з'єднання земельного власника і підприємця в одній особі. Однак і при цьому рентні відносини не зникають. У вартість продукції сільського господарства включаються поруч із матеріальними витратами, зарплатою, нормативна прибуток і плата за землю (рента) як за власний продуктивний ресурс, залучений у виробництво.

Фахівці давно стверджують, що всяка земельна рента є не зароблений дохід, бо земля є безкоштовним подарунком природи і не вимагає ніяких витрат на її виробництво. Земля, за їх твердженням, повинна знаходитися у власності держави. В СРСР земля була націоналізована і надана на умовах оренди (на вічне користування) колгоспам, радгоспам, численним підприємствам, організаціям та особам. Орендодавцем виступала держава, але це не спричинило за собою ліквідацію рентних відносин. Через систему податків і ціни на сільськогосподарську продукцію, держава вилучала значну частину доходів колгоспів, радгоспів та громадян.

Орендна плата за землю, як правило, буває більше ренти, вона враховує, крім того, відсоток на капітал, вкладений у майно землевласниками. Це можуть бути житлові та господарські будівлі, іригаційні споруди, засоби зв'язку і т.д. Величина орендної плати - це продукт конкурентних торгів двох сторін: земельного власника і орендаря.

Висновки

Метою мого комплексного завдання було розкриття економічної природи ренти.

Отже, всі рентні відносини розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею ( фермери, сільські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма, частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі.

Загальнонародна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже збагачення земельних власників за рахунок усіх інших споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти І, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах всього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти ІІ, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових трудових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.

Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв’язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільно необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента І, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання й стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента ІІ через механізм переукладання орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов’язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.

В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний дохід перетворюється в ренту. Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. До цього часу абсолютно не вирішене питання про власність на землю. Тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі є тимчасовими, не стійкими й чекають свого законодавчого врегулювання. Невизначеність у відносинах власності впливає й на ефективність сільськогосподарського виробництва, підриваючи його матеріальну основу, а саме - економічний інтерес.

Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. –

528 с.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. – Київ: Вища школа, 1995. – 471 с.

3. Гарбуз М. Формування і розвиток ринку землі в процесі проведення земельної реформи // Економіст, 2001, №9,42-45с.

4. Герасимчук А.А., Куценко О.М., Писаренко В.М., Рабштина В.М. Соціально-економічні проблеми аграрної сфери виробництва: Конспекти лекцій. - К.:НМК ВО, 1993 р.-№10.-С. 79.

5. Земельні відносини в Україні. Законодавчі акти і нормативні документи. - Київ, “Урожай”, 1998. – 814 с.

6. Земельний кодекс України.//ВВР - 1993. — № 10 – 79 с.

7. Михайленко О. Основи держави і права. - К.:Феміна - 1995. - 160 с.

8. Мочерний С.В., Єрохін С.А., Каніщенко Л.О., та ін. За редакцією С.В.Мочерного. Основи економічної теорії. - К.: "Академія", 1997. –

261-272 с.

9. Оуєн О.С. Охорона природних ресурсів /на рос.мові/ -М.:Колос - 1977. – 416 с.

10. Оніщенко Д., Юрчишин В. Про форми власності в аграрній сфері України.//ЕУ. - 1997. — № 4. —50-61с.

11. Писаренко В.М., Куценко О.М. Екологічні основи раціонального природокористування в аграрному виробництві. - Навчальний посібник - К.:НМК ВО - 1992. - 200 с.

12. Третяк А.М. Управління земельними ресурсами та реєстрація землі в Україні. - Київ, 1998. – 224с.

АНАЛІТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Проаналізуйте динаміку фінансування культури, фізичної культури і спорту в Україні. Зробіть відповідні висновки.

ПЛАН

1. Фінансування культури (2000-2006)

2. Фінансування фізичної культури і спорту (1993-2009 рр.)