23. Норми та нормативи оборотних коштів

Норма оборотних коштів – мінімальна сума грошових коштів, яка постійно необхідна для виробничої діяльності.

Нормування оборотних коштів здійснюється по кожному виду оборотних коштів за нормами запасу. Норми запасу вимірюються: -  у днях (по матеріалах, паливу, запасних частинах); -  грошовими одиницями на одного робітника (мбп); - натуральними одиницями на одну одиницю (тис кв м, 100 квартир – матеріали для ремонту будинку). Нормативи оборотних коштів вимірюються у грошовому виразі за формулою  Н = N * В, де N – норма оборотних коштів; В – одноденні витрати. Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний;   метод коефіцієнтів; прямого рахунку. Аналітичний метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей за наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Метод коефіцієнтів полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається множенням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях. На підприємствах існує  кілька видів запасів:

-         транспортний;

-         підготовчий (технологічний);-         поточний;

-         резервний (страховий).

1.     У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства.

2.     Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів.

3.     Найбільший за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці).

Його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, за умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи).

4.     Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватися двома способами :

-         за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором;

-         за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

23. Продуктивність праці як економічна категорія.

Продуктивність праці — це ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати певну кількість споживчих вартостей за одиницю робочого часу.

Економічна сутність продуктивності праці розкривається через її складові елементи. Продуктивність праці являє собою комплексний показник. Виділяють три основних елемента праці: екстенсивність, інтенсивність праці та продуктивна сила праці.

Для з’ясування сутності продуктивності праці необхідно розмежувати поняття „продуктивна сила праці” та „власна продуктивність праці”. Перше визначає потенційну можливість плодотворності праці, а власне продуктивність праці – реалізовану продуктивну силу праці.

На виробництво продукції витрачається жива праця та минула праця, уречевлена у раніше створеній продукції (сировині, матеріалах, енергії, машинах, спорудах тощо). Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої і майбутньої) праці.

Підвищення продуктивності є вираженням загального економічного закону, економічною необхідністю розвитку суспільства. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупних витрат суспільної праці і полягає в тім, що частка живої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна сума праці, яка міститься в кожній одиниці продукту, зменшується.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової кількості працівників).

Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) і суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність індивідуальної праці характеризує витрати лише живої праці на виробництво одиниці продукції і визначається на рівні галузей народного господарства, підприємств.

Продуктивність суспільної праці характеризує витрати як живої, так і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції і визначається на рівні народного господарства країни.

Рівень продуктивності праці визначається виробітком і трудомісткістю.