1.3. Методи випробувань лицювальних тканин

Для оцінки фізико-механічних властивостей тканин застосовуються стандартні і спеціальні методи випробувань. Види випробувань і критерії оцінки встановлюють з врахуванням дефектів, що спостерігаються при випробуванні. При спеціальних випробуваннях відтворюється характер руйнування тканин, що спостерігаються в процесі експлуатації. Ідеальним було б точне відтворення режиму навантаження і величин навантажень, що відповідають реальним умовам. Однак, з огляду на необхідність значного прискорення випробувань і одержання відтворених результатів, застосовують більш жорсткі режими навантаження в порівнянні з експлуатаційними.

Усі дефекти, що знижують якість тканин, можна розділити на дві групи. У першу входять дефекти, які характеризуються міцнісними показниками (розтягання, розрив, видовження), у другу - дефекти, що характеризують працездатність тканин у процесі експлуатації (стійкість до стирання, стійкість до зминання, розтягання при тривалому впливі навантаження, стійкість до забруднення, світлостійкість).

При визначенні критеріїв оцінки якості тканин необхідно враховувати, що погіршення зовнішнього вигляду тканин, якими оббивають меблі, є звичайно результат впливу на тканину в умовах експлуатації складного навантаження, що поєднує розтягання тканини зі стиранням.

Крім того, у процесі експлуатації тканина забруднюється, що також знижує її міцність (забрудненість може знижувати стійкість тканини на стирання до 30%).

Однак стандартні випробування не завжди дозволяють виявити дійсну працездатність тканини умовах експлуатації. Поява нових видів тканин і нетканих полотен привела до необхідності аналізу усіх властивостей тканин, а отже, до спеціальних випробувань. Наприклад, традиційні меблеві тканини досить повно характеризуються видовженням по основі і човнику. Норма цього видовження встановлена.

Поява трикотажних полотен, призначених для оббивання меблів, вимагає визначення пружного видовження при багаторазовій дії навантажень; застосування в тканинах синтетичних волокон, які в окремих випадках роблять тканину твердою, погано драпіруємо, зажадало введення показника твердості і т.п.

Іноді тканини відповідають усім сучасним естетичним вимогам, фізико-механічні показники досить високі, однак у процесі виготовлення чохлів (чи наволочок) з цієї тканини синтетична нитка, що входить до складу тканини, оплавляється залипає на голку швейної машини.

Отже, при впровадженні нових видів тканин, особливо з застосуванням синтетичних волокон чи нетканих полотен, необхідно крім зазначених показників оцінити їхню технологічність, можливість використання при оббиванні на існуючому устаткуванні.

Таким чином, для оцінки якості меблевих тканин служать наступні основні показники: міцність на розрив; видовження при розриві; видовження при навантаженні, що відповідає стандартній міцності на розрив; стійкість до стирання; стійкість до розсування ниток; електризуємість (для меблевих тканин із застосуванням хімічних волокон).

Випробуванням повинні піддаватися тканини, застосування яких не передбачено нормативно-технічною документацією на виріб меблів (наприклад, при заміні одного виду тканини іншим); тканини не меблевого призначення (особливо для оббивання матраців); неткані і трикотажні полотна; вперше застосовувані імпортні тканини. Випробування повинні проводитися базовими ліцензованими дослідницькими лабораторіями.

Міцність тканин на розрив визначається за ДСТ 3813-72. Міцність характеризується розривним навантаженням смужки тканини при її випробуванні на розривній машині чи динамометрі. Розривним навантаженням зразка по основі й човнику вважається середнє арифметичне значення результатів випробувань всіх основних чи всіх човникових смужок.

Видовження при розриві визначають за ДСТ 3813-72. Видовження тканини при розриві характеризується видовженням смужки при розриві і виражається у відсотках до первісної довжини зразка. При стандартних випробуваннях застосовують показник видовження при розриві, що не відображає роботи тканини при оббиванні меблів. Тому показник видовження тканини необхідно визначати при нормованому навантаженні, що не досягає руйнування. Загальне видовження тканини при розтяганні складається з пружного, еластичного і залишкового. Пружне видовження зникає миттєво після зняття навантаження; еластичне - через деякий час після зняття навантаження; залишкове видовження після зняття навантаження залишається (це видовження знижує експлуатаційні властивості виробу).

Визначати частки еластичного і залишкового видовжень у загальній величині видовжень необхідно при випробуванні трикотажних полотен. Ці полотна мають загальне видовження до З0...35% при високій величині еластичного видовження. Оскільки норма видовження таких тканин не встановлена, варто керуватися порівняльними випробуваннями (частка залишкового видовження в кращих закордонних зразків трикотажних тканин не перевищує 5%).

Під час розтягання смужки тканини при визначенні розривного навантаження безупинно стежать за показником видовження і вимірюють значення видовження (з погрішністю до 1 мм) у момент зупинки маятникового силоміра. За видовження приймають середнє арифметичне значення результатів випробувань всіх основних чи всіх човникових смужок, підрахований з погрішністю до 0,1 мм. Видовження обчислюють з погрішністю до 0,01% і результат округляють до 0,1%.

Видовження при навантаженні, що відповідає стандартній нормі міцності на розрив визначається за ДСТ 3813-72. Випробування проводять так само, як при випробуванні видовження при розриві. Значення видовження фіксують у той момент, коли розтягаюче навантаження на смужку тканини досягає величини, що відповідає стандартній нормі міцності для випробовуваної тканини.

Стійкість тканин до стирання визначають двома методами: один - для бавовняних тканин, з хімічних волокон чи змішаних, інший - для вовняних, напівшерстяних (змішаних) тканин і нетканих полотен.

Стійкість до стирання бавовняних тканин, з хімічних волокон і змішаних визначається за ДСТ 18976-73 і характеризується числом циклів стирання, що витримує тканина до руйнування.

Стійкість до розсування має велике значення для окремих видів тканин, особливо з застосуванням синтетичних волокон. Низька стійкість до розсування не забезпечує міцного кріплення тканин при оббиванні меблів, вимагає великого припуску.

Стійкість тканини до розсування характеризується зусиллям, при якому відбувається зсув однієї системи ниток щодо іншої. Зусилля розсування визначають на розривній машині за допомогою спеціального пристосування. Перед випробуванням зразок тканини закріплюють одним кінцем у верхньому затискачі машини, інший пропускають між гумовими прокладками пристосування. До кінця пластинки підвішують вантаж для попереднього розпрямлення (20 г) і затискають зразок. Включають розривну машину і відзначають по її шкалі зусилля, при якому нитки в тканині починають розсуватися.

Стійкість тканини до розсування приймають як середнє арифметичне значення результатів випробувань 10 зразків, викроєних по човниковій чи основній нитці. Оцінку результатів роблять по нижчому показнику.

Електризуємість тканини визначається на приладі ПЭТ-1, у якому випробуваний зразок є одним з компонентів пари тертя. Другий компонент - шків з частотою обертання (від приводного двигуна) 284 об/хв. Поверхня шківа може бути з металу, деревини, органічного скла й інших матеріалів.

Для випробувань зразок тканини розміром 30х300 мм одним кінцем закріпляють у затискачі, що знаходиться за шківом. Цей зразок обгинає шків під кутом 90. На іншому кінці закріпляють вантаж і разом з вантажем цей кінець зразка опускають у конденсатор. Тривалість обертання шківа встановлюють за допомогою реле часу.

Після закінчення заданого часу затискач розмикається і зразок під дією вантажу падає в конденсатор, що зв'язаний з вольтметром. Після вимірювання напруги реєструють знак зарядів на зразку.

Електризуємість, яка характеризується поверхневою щільністю зарядів, визначають за формулою:

= ,

де: - поверхнева щільність зарядів, Кл/см²;

U - напруга, В;

c - ємність вимірювальної системи, Ф;

S - площа зразка, що контактує з диском, см².

Визначення жорсткості тканини. У зв'язку з застосуванням синтетичних волокон тканини деяких видів мають підвищену твердість, що негативно впливає на технологічність при оббиванні виробів. Хоча цей показник не нормується для меблевих тканин, визначати твердість в окремих випадках необхідно. Для оцінки твердості варто користатися порівняними даними за результатами випробувань тканин традиційних структур.

Жорсткість тканини при вигині характеризується добутком умовного модуля пружності Е на момент інерції перетину випробуваного матеріалу І.

Випробування проводяться за ДСТ 10550-75 на приладі ПТ-1. Величину твердості при вигині визначають за формулою:

ЕІ= ,

де: g - маса 1 см смужки тканини, мг; l - довжина смужки тканини, см; А - функція відносного прогину (визначається за ДСТ 10550-75, залежить від величини відносного прогину).

Результати стандартних чи стендових випробувань повинні підкріплюватися систематичними спостереженнями за “поведінкою” тканини в процесі експлуатації.

Ступінь стійкості тканини до пілінгу визначають за 5-бальною системою; 4...5 балів означає, що на тканині майже не утвориться пілінг; 2...3 бали - слабкий пілінг (1...2 пілі на 1 см²); 1 бал - сильний пілінг (більше 2 пілей на 1 см²).