40. Основні види банківських послуг у сфері зед.

Банківські послуги - продукт банківської діяльності

Розвиток комерційної діяльності банків пов'язаний з розширенням сфери банківських послуг для клієнтури. В практиці роботи комерційних банків розрізняють різноманітні послуги, які можна звести до трьох груп:

· послуги, пов'язані з розрахунково-касовим, кредитним, валютними і іншими операціями, об'єми яких підлягають обліку;

· консультації, участь банків в перевірці проектно-кошторисної документації і інші інженерні послуги, на аналоги яких є цінники і калькуляції;

· послуги, об'єми яких точно не можуть бути враховані або на аналоги яких відсутні цінники і калькуляції.

Банківськими послугами можна рахувати також дії банку, які супроводять його основним функціям і направлені на зростання прибутковості діяльності банку [7, c.11].

Розрахунково-касові операції комерційного банку по перерахуванню коштів і з готівкою пов'язані з такими послугами, як відкриття клієнту розрахункового (поточного) рахунку, відправка запитів (телеграм) на прохання клієнта, видача дубліката з лицьового рахунку, довідки про відкриття рахунку в банку, наведення довідок в архіві про проведення розрахункової операції на прохання клієнта, видача чекових книжок, аваль простих і перевідних векселів, зберігання в банку цінностей, попередня підготовка готівки і забезпечення їх доставки клієнту.

Операції по кредитуванню, т. з. видачі і погашенню кредиту, нарахуванню і сплаті відсотків немислимі без таких послуг, які може надавати банк клієнту, як підготовка пакету документів для видачі кредиту, оформлення пролонгації дії умов кредитного договору, участь в підготовці договору застави матеріальних цінностей або цінних паперів клієнта, видача банком поручительства або гарантії погашення кредиту і відсотків по ньому, видача банком гарантії оплати поставлених товарно-матеріальних цінностей, проведення на прохання клієнтів аналізу господарсько-фінансової діяльності з виробленням рекомендацій. Залучення банком ресурсів для кредитування нерозривний пов'язано з послугами банку з відкриття депозитних рахунків для юридичних осіб, з розвитком роботи банку по залученню внесків громадян до запитання, термінових, цільових, договірних, накопичувальних, переказами внесків в кредитні установи іншої банківської системи, видачею внесків, методологічною і інструктивною допомогою в організації ведення обліку вкладних операцій підприємствами і ін.

Доходи комерційному банку приносять операції з цінними паперами. Їх розвиток пов'язаний з такими послугами, як первинне розміщення ланцюгових паперів інших елементів, послуги з покупки (продажу) цінних паперів для юридичних і фізичних осіб, зберігання в банку свідоцтв акціонерів, цінних паперів клієнтів, покупка і продаж цінних паперів на фондовій біржі за дорученням довірителя, спостереження за курсом цінних паперів, операції з цінними паперами населення, включаючи управління їх використовуванням, консультаційні послуги з організації випуску акцій, облігацій, розвитку ринку цінних паперів [7, c.12].

В умовах ринкових відносин діяльність комерційного банку розширяється за рахунок валютних операцій, що пов'язано з такими послугами банку, як відкриття валютних рахунків, акцепт тратт, видача гарантій, зміна умов гарантій, запити про операції, що проводяться через зарубіжні банки, додаткової інформації, запрошуваної через ці ж банки. Це послуга з покупки і продажу особистої валюти, видачі наявної валюти з рахунків фізичних і юридичних осіб, інкасо наявної валюти, платіжні і інших документів в інвалюті за дорученням громадян, іноземні організації і банки. Комерційні банки приймають чеки громадян на інкасо, надають клієнтам допомогу в підготовці засновницьких документів для представлення їх до відповідних органів для реєстрації спільних підприємств, а також висновків за платіжних умов контрактів між вітчизняними організаціями і їх іноземними контрагентами, сприяють в підборі іноземного партнера для створення спільних підприємств і ін.

Операції по фінансуванню і кредитуванню капітальних вкладень і капітального ремонту підприємств -- найскладніші і трудомісткі в діяльності комерційних банків. Тому таким операціям супроводить безліч банківських послуг, серед них: складання завдань на проектування; перерахунок зведених кошторисних розрахунків вартості будівництва по індексах; контроль правильності складання і обґрунтовування витрат в договірних цінах на будівництво і проектну продукцію (до їх узгодження і твердження); проведення інвентаризації виконаних і сплачених, об'ємів будівельно-монтажних і ремонтно-будівельних робіт; перевірка платіжних документів за виконані роботи; технічний нагляд за здійсненням будівництва об'єктів, перевірка кошторисів на пуско-налагоджувальні роботи і перевірка цих робіт в ході їх виконання; надання допомоги по розміщенню замовлень на виконання проектно-дослідницьких, будівельно-монтажних і пуско-налагоджувальних робіт; експертиза проектно-кошторисної документації на технічно нескладні об'єкти або кошторисної частини проектів на інші будівництва і об'єкти; складання кошторисної документації або надання допомоги в її складанні на об'єкти капітального ремонту; контроль за ходом будівництва об'єктів, забезпеченням введення потужностей в експлуатацію; участь в роботі комісій по прийманню в експлуатацію об'єктів житлово-комунального призначення; надання допомоги в підготовці документів, що пред'являються приймальним комісіям, і приватним особам по складанню і перевірці проектно-кошторисної документації на будівництво і ремонт об'єктів індивідуальної забудови; участь в роботі по перерахунку вартості основних фундацій, пов'язаної з процесом приватизації.

41. Національні правові акти, які регламентують банківське обслуговування зовнішньоекономічної діяльності. Місце норм міжнародного права в регламентації банківської діяльності.

Банківська діяльність у країнах з ринковою економікою набула свого правового виявлення в численних законодавчих і нормативних актах різної юридичної сили. Ці джерела банківського права надзвичайно різноманітні за змістом, формою і значенням у правовому регулюванні банківських правовідносин. З одного боку, основою банківського законодавства в зарубіжних країнах є система статутних законів, тобто таких, які визначають правове положення банків (центрального і комерційних банків), а з іншого,- це - група законів та нормативних актів, що регулюють різні аспекти банківської діяльності, встановлюючи режим здійснення банківських операцій на території тієї чи іншої держави.

Для банківського права зарубіжних країн характерним є використання широкого спектра різних за юридичною природою джерел, що визначається специфікою суб'єктів, об'єкта і методів банківського регулювання. Розглянемо основні джерела банківського права.

1. Національне банківське законодавство, що становить систему нормативних актів, норми яких регулюють банківські правовідносини. Це насамперед закони. Наприклад, у США діє розвинена система законодавчих актів, що характеризується ретельністю правової регламентації всіх сторін банківської діяльності. Це Закон про національну валюту (1863), Закон про діяльність національних банків (1864), Закон про Федеральний резерв (1913), Закон Єджа про міжнародні банківські операції (1919), Закон Макфеддена про діяльність іноземних банків (1927), закони про фінансову діяльність (1933, 1935), Закон про емісію цінних паперів (1933), Закон про кредитування власників житла (1933), Закон про банківські холдингові компанії (1956), закони про злиття банків (1960, 1966, 1994), Закон про вірогідну інформацію в кредитуванні

(1968). Закон про захист банків (1968), Закон про однакові кредитні можливості (1974), Закон про правильне погашення кредиту (1977), Закон про право на фінансову таємницю (1978), Закон про дерегулювання депозитних установ і контроль за грошовим обігом (1980), Закон Гарна - Сен - Жермена про депозитні інститути (1982), Закон про Федеральну резервну систему США (1995) та ін. Найбільшим за обсягом законодавчим актом, де значну частину статей присвячено регулюванню банківських угод, є Єдиний торговий Кодекс США (1962), який називають "кодексом банкірів".

Слід зазначити, що законодавство США, регулюючи банківську діяльність, протягом півстоліття залишалося незмінним, тобто характеризувалося стабільністю і консерватизмом правових актів. Лише в 70 і 80-х роках законодавчі органи США переглянули правові обмеження, послабили адміністративний контроль за банками і надали їм можливість ефективніше працювати в умовах жорсткої конкуренції. Деякі зміни банківського законодавства в плані його лібералізації були проведені і останніми роками. Для США характерна відсутність Єдиного банківського законодавства, правове регулювання банківської діяльності здійснюється як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Кожний штат вправі регулювати банківську діяльність за своїми власними законами, і це знаходить відображення в банківському законодавстві країни.

Порівняно із законодавством США банківське законодавство Німеччини завжди відзначалося лібералізацією правового регулювання в цій сфері. Серед банківських законів можна назвати Закон про Німецький Федеральний банк (в редакції від 16.07.1994 р.), Закон про банки Федеральної республіки Німеччини (1957), Закон про кредитну справу (1993), Закон про Німецький кооперативний банк (1975), Закон про Німецький компенсаційний банк, Закон про ощадні каси, Закон про іпотечні банки (1990).

В Інших європейських країнах також діють закони, що визначають правове положення банків, наприклад, у Франції - закони "Про Статут банку Франції" (1993), "Про діяльність і контроль за діяльністю кредитних установ" (1993). У Великобританії діють Закон про націоналізацію (1946), закони про банківську діяльність (1979, 1987) та Закон про Банк Англії (1998), а правове положення банків, що діють у формі торгових товариств, регулюється законодавством про торгові товариства. У Швейцарії діяльність банків, їх регулювання і контроль визначаються відповідно до Федерального банківського закону про банки і ощадні каси (від 08.11.1934 р.) та Закону "Про Швейцарський Національний банк" (2003 р.).

Законодавчу основу сучасної банківської системи Росії було створено в 1990 р. з прийняттям законів "Про Центральний банк Російської Федерації" та "Про банки і банківську діяльність". Федеральний Закон "Про Центральний банк Російської Федерації" від 27 червня 2002 р. передбачає більш чіткий і детальний опис функцій головного банку країни, надає право Центральному банку Росії видання нормативних актів, обов'язкових для виконання всіма юридичними і фізичними особами та органами державної влади. Федеральний Закон "Про банки і банківську діяльність" (2006 р.) визначає три основні принципи: лібералізація ведення банківської діяльності, посилення заходів щодо забезпечення сталості банківської системи Росії, наближення положень закону до норм прямої дії.

На відміну від розвинутих країн Європи та США, де діє розгалужена система законів, в Японії незначна кількість законодавчих актів регламентує банківську діяльність (в 1997 р. парламентом Японії прийнято пакет законів щодо реформи банківської системи та нову редакцію Закону про банк Японії). В Японії банки у своїй діяльності керуються усними розпорядженнями Міністерства фінансів, які не мають сили законів, однак банки повинні їх виконувати.

Важливе місце в ієрархії джерел банківського права займають комерційні (торгові) кодекси провідних зарубіжних країн (Німеччини, США, Франції, Росії, Швейцарії, Японії), в яких містяться норми, присвячені деяким аспектам регулювання банківської діяльності.

Так, у Цивільному кодексі Російської Федерації є значна кількість статей (кредит, банківський вклад, банківський рахунок, розрахунки, зберігання цінностей в банку, банківська таємниця тощо), які регулюють банківські правовідносини. У Французькому Комерційному кодексі та Німецькому торговому уложенні містяться норми, що стосуються банківських операцій.

Джерелами правового регулювання банківської діяльності в зарубіжних країнах іноді виступають нормативні акти, що видаються главами держав і органами виконавчої влади (постанови уряду, акти фінансових органів). У Росії, наприклад, укази Президента Російської Федерації регулювали питання валютних відносин. Актами уряду часто вводяться валютні обмеження. Так, в 1971 р. у Швейцарії було прийнято акт, який надав уряду можливість вживати заходів щодо захисту валютної системи країни без консультацій з парламентом.

Значний за обсягом блок банківського законодавства становлять положення, інструкції, правила, що видаються банками, а також численні формуляри, які використовуються в банківській практиці дня оформлення банківських угод, акти локального регулювання (наприклад, статути банків та їх асоціацій), правила обслуговування клієнтів, про служби банку.

Як приклад можна назвати Кодекс добросовісної банківської практики, прийнятий Британською банківською асоціацією, Кодекс банківської діяльності Асоціації комерційних банків Санкт-Петербурга, які відіграють важливу роль в регламентуванні відносин банків з клієнтами, в регулюванні діяльності банківських установ. Істотне значення для банківського права становлять правові звичаї та звичаї ділового обороту.

2. Міжнародні конвенції та договори в сфері банківського права, що ратифіковані парламентами країн, також належать до джерел банківського права. Наприклад, Женевські вексельні конвенції 1930 р. (Про Єдиний вексельний закон), Женевські чекові конвенції 1931 р. (Про Єдиний закон про чеки), Оттавська конвенція УНІДРУА 1988 р. (Про міжнародний факторинг), Маастрихтський договір 1992 p., Амстердамський договір 1997 p., Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) (Міжнародний договір від 24 вересня 2003 p.).

3. Міжнародні звичаї, що сформувалися в міжбанківській практиці і стають об'єктами міжнародної уніфікації в рамках Міжнародної торгової палати (МТП), є актами неофіційної кодифікації міжнародних звичаїв. У банківському праві до них можна віднести Уніфіковані правила МТП з інкасо в редакції 1995 p., Уніфіковані правила і звичаї МТП дня документарних акредитивів у редакції 1993 p., Уніфіковані правила МТП за договірними гарантіями в редакції 1978 р.

У сфері міжнародної банківської діяльності важливе місце посідають міжнародні банківські стандарти, які розробляє Міжнародна організація стандартизації (ISO). Стандарти становлять сукупність технічних вимог до оформлення банківських документів, додержання яких має правове значення, оскільки їх використовують у міжнародній банківській практиці.

4. У країнах, що належать до англосаксонської правової системи (Великобританія, США, Канада та ін.), де діє прецедентне право, важливу роль у правовій регламентації банківської діяльності відіграє судова та арбітражна практика, тобто рішення судових органів і арбітражів з конкретних справ за участю банків, а також прецеденти, створювані Судом ЄС

5. Важливим елементом правового регулювання банківської діяльності в різних країнах є нормативно-правові акти міжнародних організацій, що застосовуються на території їх держав-учасників. Так, з утворенням Міжнародного валютного фонду (МВФ) 1944 p.-

Міжнародної валютно-кредитної організації, що має статус спеціалізованої установи ООН, найважливим джерелом правового регулювання банківської діяльності, особливо центральних емісійних банків, став статут МВФ - документ міжнародно-правового характеру. Статут МВФ виконує важливу роль в розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням, регулюванням порядку здійснення системи платежів при укладанні міжнародних валютних угод, міжбанківських угод про порядок ведення розрахунків та інших питань. Прикладом Європейського Співробітництва в сфері банківського регулювання є ЄС і Європейська Комісія, що наділені правом прийняття нормативних актів, які мають юридично обов'язковий характер для держав - членів ЄС. Сукупність таких актів (регламенти, рішення, директиви, що регулюють банківську діяльність у рамках ЄС) одержала назву Європейського банківського законодавства. До таких банківських директив слід віднести: Директиву ЄС від 12 грудня 1977 р. "Про Координацію законів, правил і адміністративних положень, що регулюють організацію і ведення бізнесу кредитних організацій", Директиву ЄС від 17 квітня 1989 р. "Про власні кошти кредитних організацій", Директиву ЄС від ЗО травня 1994 р. "Про схеми щодо захисту внесків у кредитних організаціях", Директиву ЄС від 29 червня 1995 р. "Про поліпшення нагляду за кредитними організаціями", Директиву ЄС від 14 червня 2006 р. "Про заснування та подальшої діяльності кредитних установ" та ін.

Важлива роль в цьому плані також належить Європейському центральному банку, який приймає нормативні документи, як-от: "Роль Євросистеми у сфері контролю за платіжними системами" (червень 2000 р.), "Стандарти контролю за системами роздрібних розрахунків в євро" (червень 2001 р.), "Досягнення безпеки в системі розрахунків електронними грошима" (травень 2003 р.) та інші, якими встановлено базові правові принципи контролю за платіжними системами країн єврозони та основні функції центрального банку в сфері контролю за ними.

Підводячи підсумки розгляду питання про джерела банківського права в зарубіжних країнах, можна дійти таких висновків:

1) у провідних зарубіжних країнах склалася і розвивається розгалужена система банківського законодавства, яка складається з правових норм, що традиційно належать до норм публічного і приватного права;

2) у банківському законодавстві зарубіжних країн слід виділити дві великі групи правових норм: а) норми, що забезпечують стратегічне регулювання банківської діяльності, які мають стабільний і тривалий характер; б) норми, що забезпечують оперативне регулювання і містяться, як правило, в підзаконних нормативних актах;

3) для національних систем банківського права характерним є включення не тільки джерел внутрішнього державного права, а й джерел міжнародного права: міжнародних договорів, міжнародних звичаїв. Важливим моментом, що характеризує банківське законодавство зарубіжних країн, є тенденція до його зближення та уніфікації, особливо після створення ЄС і формування Національного європейського права.

Таким чином, правова регламентація банківської діяльності в зарубіжних країнах характеризується безліччю та розмаїттям різних за юридичною природою джерел банківського права, високорозвиненою системою нормативних актів про банки і банківську діяльність, ретельністю їх правової регламентації та проникненням іноземних елементів в національне банківське законодавство.