2. Генеза соціальних відносин і умови становлення ранніх цивілізацій.

Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нілу. Проте найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу у III тис. до н. е. перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в єдину державу. Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством, збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні протиповеневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та торгівлі.  Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло за царя Хаммурапі (1792—1750 pp. до н. е.). Як і в Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавилонян було землеробство.

3. Дайте визначення „цивілізації”, охарактеризуйте „критерії цивілізації”.

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд).

Наприклад, Єгипетській цивілізації властиві спорудження пірамід, муміфікація померлих, своєрідне ієрогліфічне письмо тощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнська цивілізація, Буддистська та ін.).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Поняття цивілізація (від лат. civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо 1756 року. Під цим визначенням французькі просвітники мали на увазісуспільство, засноване на засадах розуму та справедливості.

Втім спроби введення критеріїв для виділення цивілізацій робилися неодноразово. Російський історик Е. Д. Фролов в одній зі своїх робіт перерахував їх найпоширеніший набір: спільність геополітичних умов, одвічна мовна спорідненість, єдність або близькість економічного і політичного устрою, культури (включаючи релігію) іменталітету. Слідом за Шпенглером і Тойнбі науковець визнавав, що «оригінальні риси цивілізації обумовлені оригінальною властивістю кожного зі структуроутворюючих елементів і їх неповторною єдністю»^[18].

4. Феномен „влади-власності”, його роль у формуванні структури цивілізацій неєвропейського типу.

ФЕНОМЕН ВЛАДИ-ВЛАСНОСТІ — обумовленість соціального статусу індивіда його місцем у суспільній ієрархії.

Влада-власність - це і є альтернатива європейської античної, феодальної і буржуазної приватної власності в неєвропейських структурах, причому це не стільки власність, скільки владу, тому що функції власника тут опосередковані причетністю до влади, тобто до посади, але не до особистості правителя. За спадщини у цих структурах може бути передана посаду за її правами і прерогативами, включаючи й вищу власність, але не власність як виключне приватне право володіння незалежно від посади. Соціально-економічною основою влади-власності держави і государя було священне право верхів на надлишковий продукт виробників. Якщо раніше сімейно-кланові групи вносили частину свого продукту у формі добровільних внесків старійшині як скоріше символічною, аніж реальною плати за її суспільно корисна праця, то тепер ситуація стала іншою. У надобщінной структурі, в рамках протогосударства вождь мав безперечне право на певну частину продукту його підлеглих, причому внесок з політекономічної точки зору приймав зовнішність ренти-податку. Податку - тому що стягувався центром для потреб структури в цілому, зокрема для утримання непродуктивних верств, обслуговуючого їх персоналу або виробників, зайнятих у неземлеробського сфері (ремесло, промисли і т. п.). Податок в цьому сенсі - вища держави як суверена право на певну долю доходу населення. Що ж стосується ренти, що то вона виявлялася у праві власника, субєкта влади-власності, на певну частку реалізації цієї власності в господарствах землеробів-общинників.

Поява феномена влади-власності було важливим моментом на шляху інституціоналізації суспільства і держави в неєвропейському світі. Практично це означало, що колишня вільна община втрачала свої виключні права володіння її угіддями і продуктом. Тепер вона змушена була ділити ці права із тими, хто через причетність до влади міг претендувати на частку майна, починаючи від регіонального вождя-адміністратора, майбутнього можновладного аристократа, якому верховний вождь передавав частину своїх прерогатив вищих, і закінчуючи общинним головою, все більше перетворюються на чиновників апарату адміністрації. Іншими словами, виникало й надовго закріплювався добре знайомий фахівцям феномен перекривають один одного власницьких прав: одна й та сама земля (а точніше, право на продукт з неї) належить і обробляє її селянину, і громаді в цілому, від імені якої виступає розподіляє угіддя старійшина , і регіональному адміністратору, і верховному власникові. І що показово, ця множинність прав, настільки безглузда в суспільстві з юридично добре розробленими приватно-правовими нормами, тут нікого не бентежить: оскільки земля не є приватною власністю і належить усім, то цілком природно, що кожен отримує свою частку доходу від неї, причому в строгій відповідності з тією часткою володіння ним, влади над ній, якою реально має в своєму розпорядженні. Разом з тим важливо зробити застереження, що у множинності прав уже таїлися зародки певної трансформації колишньої структури, зокрема тенденції до приватизації, тобто до появи приватної власності (хай не панівної і вельми обмеженою у потенції, але все ж таки приватної), до того в описуваному суспільстві ще не відомої.

Особливості східного типу розвитку, орієнтованого на колективізм, рабську покірність, азіатський спосіб виробництва, духовність, що перешкоджало економічному прогресу.