2. Умови формування технічно творчої особистості

Важливою особливістю сучасного розуміння обдарованості є те, що це явище розглядається не як статична, а як динамічна характеристика творчої особистості, що реально існує в русі, постійному розвитку. За такого розуміння вважається доцільним визначити провідні фактори формування обдарованості дитини, за наявності яких підвищується вірогідність прояву неординарних здібностей особистості. Такими факторами пропонується вважати психофізичний потенціал особистості та сприятливий вплив середовища.

Біологічними передумовами обдарованості є: задатки, як вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, що зумовлюють розвиток здібностей (до музики, малювання, математики, спорту). Наприклад, властивості слухового аналізатора важливі для музичних здібностей, властивості зорового аналізатора – для образотворчих здібностей. Але задатки – тільки одна з умов формування здібностей. Самі по собі вони ніяк ще не визначають здібностей. Якщо людина навіть з найвидатнішими задатками не займатиметься відповідною діяльністю, здібності у нього надалі не будуть розвиватись [24, 37].

Установлено, що генотип визначає тільки потенційні можливості людини, а середовище і виховання – наскільки ці можливості будуть реалізовані.

Як стверджують науковці, будь-який задаток багатозначний, на його основі можуть виробитися різні здібності в залежності від того, як буде протікати життя людини. Так, при доброму слуху і почутті ритму одна людина стане композитором, інша – диригентом, третя – виконавцем, а четверта – музичним критиком.

Розрізняють поняття «вродженість задатків» та «спадковість здібностей» [24, 40]. Ці поняття варто уточнити та розмежувати. Під вродженістю природно розуміти те, що вже існує на момент народження; під спадковістю те, що під впливом певних органічних механізмів передається індивіду від його предків. Ці поняття не тотожні ні за формою, ні за сутністю. Перше поняття описове: воно констатує факт, друге – пояснювальне: воно розкриває джерело. Вони не збігаються і за змістом: те, що виявляється вродженим, тобто наявним на момент народження, зовсім не повинно бути продуктом однієї ізольовано взятої спадковості; воно зумовлене і попереднім ходом ембріонального розвитку. З іншого боку, спадково зумовлене зовсім не повинно виступати вже сформованим на момент народження; так, наприклад, безсумнівно спадково зумовлені зміни, пов'язані зі статевим дозріванням, настають лише у більш віддалений від народження період.

Таким чином, задатки, або, що те ж саме, природні передумови розвитку, не укладають ще в собі здібностей, які можуть розвиватися лише в певних умовах життя і діяльності людей.

Саме здібності і є однією із найважливіших характеристик особистості.

Здібності – індивідуальні якості особистості, які виявляються у певній діяльності і які забезпечують успіх саме в цій діяльності; схильності – емоційне ставлення, конкретна вибіркова спрямованість на певну діяльність, що заснована на інтересі до цієї діяльності, потреби у її здійсненні, бажанні виконувати, досягати у ній успіху [24, 51].

Виділяють такі види здібностей:

- природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків;

- специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності.

Наприклад, такими елементарними здібностями є сприймання, пам'ять, здатність до елементарної комунікації. Мислення з певної точки зору також можна розглядати як здібність, яка властива не тільки людині, але й вищим тваринам у його елементарних виявах. Дані здібності безпосередньо пов'язані із вродженими задатками. Але задатки людини й задатки тварин - це не одне й те ж. У людини на базі цих задатків формуються здібності. Це відбувається за наявності елементарного життєвого досвіду, через механізм навчання і т.д. У процесі розвитку людини такі біологічні здібності сприяють формуванню цілої низки інших, специфічно людських здібностей.

Специфічні людські здібності прийнято розподіляти на загальні та спеціальні вищі інтелектуальні здібності. У свою чергу, вони можуть поділятися на теоретичні та практичні, навчальні та творчі, предметні та міжособові тощо.

Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п.

Сукупність усіх розумових здібностей, що забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні задачі, звичайно називають інтелектом.

Спеціальні здібності через специфічність конкретної діяльності характеризуються певними, властивими тільки даній здібності рисами. Разом з тим здібність до конкретної діяльності має багато спільного з іншими спеціальними здібностями. Це спільне полягає в тому, що, наприклад, здібність до образотворчої діяльності, як і до інших, є продуктом історичного розвитку людини.

Специфічні розходження в обдарованості виявляються насамперед у спрямованості інтересів до тієї або іншої сфери людської діяльності, виявляючись у спеціальних здібностях, що допомагають досягти високих результатів у певній області діяльності (математичній, технічній, художній, спортивній і т.д.). Ці здібності можуть доповнювати і збагачувати одна одну, але кожна з них має власну структуру, у якій розрізняють провідні і допоміжні властивості.

Крім поділу здібностей на загальні та спеціальні, прийнято поділяти здібності на теоретичні та практичні. Вони відрізняються між собою тим, що перші зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних міркувань, а другі - до конкретних практичних дій. На відміну від загальних та спеціальних здібностей теоретичні та практичні здібності найчастіше не поєднуються між собою. Більшість людей мають або один, або інший тип здібностей. Разом вони зустрічаються дуже рідко, переважно лише в обдарованих людей.

Виходячи з того, що здібності значною мірою соціальні й формуються в процесі конкретної діяльності людини та залежно від того, існують чи не існують умови для їхнього розвитку, здібності можуть бути потенційними та актуальними [2, 27].

Під потенційними здібностями розуміють ті, які не реалізуються в конкретному виді діяльності, але здатні актуалізуватися при зміні відповідних соціальних умов. До актуальних здібностей, як правило, відносять ті, які необхідні саме в даний момент і реалізуються в конкретному виді діяльності. Потенційні та актуальні здібності виступають непрямим показником характеру соціальних умов, у яких розвиваються здібності людини. Саме характер соціальних умов перешкоджає або сприяє розвитку потенційних здібностей, забезпечує або не забезпечує їх перетворення в актуальні.

Також виділяють:

• репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що пов’язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури;

• спілкування, взаємодія з людьми, що забезпечують можливість входження в контакт із різними людьми, викликати їх позитивне ставлення до себе.

Можна розрізняти здібності і за рівнем їх розвитку.

Вияв здібностей завжди строго індивідуальний та найчастіше неповторний. Тому звести обдарованість людей, які найчастіше займаються однією діяльністю, до набору конкретних показників практично неможливо.

Система задатків, схильностей і здібностей у комплексі і є найважливішою рушійною силою самовираження особистості, яка забезпечує виконання нею діяльності на високому рівні і досягнення значних успіхів.

Із здібностями тісно пов'язані нахили, тобто вибіркова спрямованість індивіда на певну діяльність, що спонукає нею займатися. В основі цієї спрямованості лежить стійка потреба. Нахили – передумови розвитку здібностей [24, 114].

Нахили і здібності нерідко збігаються, що можна пояснити індивідуальними проявами активності й саморегуляції особистості, які є основними психологічними передумовами розвитку як нахилів, так і здібностей.

Людина не народжується генієм, але в подальшому своєму розвитку під впливом соціального середовища вона стає свідомим індивідуалом, тобто особистістю. Знаючи людину та її особливості, можна визначити, як вона буде поводитися в тих чи інших умовах. Особистість становить єдине ціле і формується в цілому. В людині одночасно формуються і моральні якості, і естетичні смаки, і переконання, та інше. Активність особистості проявляється в діях, намірах, вчинках.

У психолого-педагогічній літературі творча особистість розглядається як індивід, який володіє високим рівнем знань, має потяг до нового, оригінального. Для творчої особистості творча діяльність є життєвою потребою, а творчий стиль поведінки – найбільш характерний. Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як індивідуально – психологічні здібності людини, що відповідають вимогам творчої діяльності та є умовою її успішного виконання.

За компонентним складом творчі здібності поділяють на такі групи:

• інтелектуальні – багатство ідей;

• нетрадиційне мислення;

• гнучкість розуму;

• хороша пам'ять;

• допитливість;

• самостійність, наполегливість.

• здатність вирішувати та ставити проблеми;

Творчі здібності пов'язані з створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Розвитком творчої особистості потрібно керувати, оскільки існують чинники, що впливають на цей розвиток :

• умови в яких формується дитина;

• середовище що її оточує;

• характер її навчальної діяльності.

Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховується сукупність взаємопов'язаних між собою сторін :

• зміст навчального матеріалу;

• система творчих завдань;

• організація навчально-пізнавальної діяльності.

У педагогіці та психології найчастіше зустрічається така ієрархія рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність [24, 28].

Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів, і для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона вже була достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинно бути певне підґрунтя.

Головне правило розвитку здібностей людини С.Л.Рубінштейн сформулював так: «Розвиток здібностей здійснюється по спіралі: реалізація можливості, яка являє собою здібність одного рівня, відкриває нові можливості для подальшого розвитку здібностей вищого рівня. Обдарованість людини визначається діапазоном нових можливостей, який відкриває реалізація наявних можливостей» [24, 60].

Здібності пов'язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така типологія пов’язана із вченням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи — образної, емоційної і другої, пов'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова — сигналу сигналів. Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигналів — «розумовий» тип, рівне їхнє представництво — середній («проміжний») тип людей. Зазначені розходження пов’язують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку [2, 49].

Є два рівні розвитку здібностей: 1) репродуктивний — відображає високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльність і виконувати її за зразком; 2) творчий — уміння створювати нове, оригінальне, творче.

Людина, яка перебуває на репродуктивному рівні, лише виявляє високе вміння засвоювати знання, опановувати банківською діяльністю та здійснювати її за даному зразком. На творчому ж рівні людина створює нове, оригінальне.

Якби людство було позбавлено можливості творити або мало навчальними (репродуктивними) здібностями, то навряд воно було можуть розвиватися. Тому деякі автори вважають, що репродуктивна здатність — це, передусім, загальні здібності, а творчі — спеціальні, що визначають успіх творчості.

Варто прийняти до уваги, що це рівні взаємопов'язані, всяка творча діяльність включає у собі репродуктивну, а репродуктивна – творчу. Також, обидва рівня досить динамічні. Вони є чимось застиглим. У процесі оволодіння новими знаннями чи вміннями людина переходить з однієї рівня в інший, змінюється структура його хист. Відомо, що й надзвичайно обдаровані і навіть геніальні люди починали все з наслідування.

Кожна здібність людини є складною її властивістю. Будучи внутрішньою спроможністю людини впоратися з тими вимогами, що їх ставить певна діяльність, здібність спирається на низку властивостей. До них насамперед належить життєвий досвід людини, надбані нею знання, вміння та навички. Здібності людини виявляються в тому, як вона використовує наявні в неї знання і набуває нових знань, умінь та навичок, необхідних для розв'язання завдань, які ставить перед нею життя.

Здібна та людина, яка може розв'язати і розв'язує завдання, людина, яка володіє засобами, необхідними для його розв'язання, технікою роботи в тій чи іншій галузі. Здібності людини спираються на наявні в неї знання, вміння та навички, на ті системи тимчасових нервових зв'язків, що лежать у їхній основі. Здібності розвиваються в процесі формування цих зв'язків, набування людиною знань, умінь та навичок.

Між здібностями людини і життєвим досвідом є складний взаємозв'язок. Здібності залежать від досвіду. Відсутність потрібних знань та умінь затримує розвиток і вияв здібностей.

Кожна здібність є синтетичною властивістю людини, яка охоплює цілу низку часткових властивостей у певному їхньому поєднанні.

До цих властивостей належать уважність людини, її здатність тривало і стійко зосереджуватися на завданні, на об'єкті своєї діяльності. Невід'ємними складовими здібностей людини є чутливість, сприйнятливість до зовнішніх вражень, спостережливість. Будь-яка здібність включає певні якості пам'яті людини. Особливо важливе значення при цьому мають такі її риси, як швидкість запам'ятовування, його міцність, повнота, готовність, точність відтворення.

Діяльність людини вимагає певного перетворення закріпленого в її попередньому досвіді, створення нових образів, уявлень. Здатність перетворювати дійсність в образах, уявленнях є необхідною умовою успіху виробничої, наукової, мистецької та будь-якої іншої діяльності людини.

Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка вага надається тим чи іншим різновидам діяльності і що розуміють під успішним виконанням кожної конкретної діяльності [9, 8].

Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній сфері, а інша - в другій, а й у рівні сформованості обдарованості. Обдарованість пов'язана з розвитком здібностей, але водночас є від них незалежною. Тобто. для успішного виконання діяльності людині потрібно мати певними знаннями, вміннями чи навичками.

Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом.

Талант – вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.

Талант – це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини [24, 249]. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.

Перші ознаки таланту можуть виявитись вже в дитячому віці, разом з тим талант може проявитись і пізніше. Талант може проявитися в різних сферах людської діяльності в галузях музики, літератури, природничих наук, техніки, спорту, в організаторській і педагогічній діяльності, в різноманітних видах виробництва.

Слово походить від міри ваги «талант». У Новому Заповіті є «Притча про таланти», в якій йдеться про трьох рабів, яким господар подарував монету під назвою «талант». Один закопав свій талант у землю, другий розміняв його, а третій примножив.

Вирізняються певні типи таланту, якими володіють люди в тій чи іншій мірі. На початку 1980-х років Говард Гарднер написав книгу «Рамки розуму», в якій він визначив сім типів таланту, інтелекту:

• вербально-лінгвістичний (відповідає за здатність писати і читати, властивий журналістам, письменникам і юристам)

• цифровий (характерний для математиків)

• просторовий (властивий дизайнерам та художникам)

• фізичний (їм наділені спортсмени та танцюристи, ці люди легше навчаються на практиці)

• особистісний (його також називають емоційним; відповідає за те, що людина говорить сама собі)

• міжособистісний (люди з цим талантом часто стають політиками, ораторами, торговцями, акторами)

• талант навколишнього середовища (цим талантом бувають наділені дресирувальники, землероби) [24, 260].

Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.

Геніальність – найвищий рівень творчих проявів особистості, втілюється у творчості, що має історичне значення для життя суспільства; поєднання талантів, реалізовуючи які, особистість залишає неабиякий слід в історії людства.

Геніальність (лат. genialis— властивий генієві, плідний) — найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення [24, 357].

Талановиті люди відрізняються від геніальних величчю і суспільною значущістю проблем, які вони вирішують. Геній — дуже рідкісне явище. Виражаючи потреби суспільства, він творить самостійно й оригінально, шукаючи відповіді на такі питання, яких інші люди часто й не помічають. Своєю діяльністю геній сприяє прогресивному розвитку всього суспільства.

Геній, образно кажучи, створює нову епоху у своїй царині знань. Для генія характерні творча продуктивність, оволодівання культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства.

Творча особистість – це людина, яка у змозі реалізувати свої індивідуальні потреби та можливості, має нетрадиційне самостійне мислення, багатий духовний світ, уміє пізнавати, бачити навколишнє оточення, створює щось нове, оригінальне, неповторне.

Для того, щоб сформувати таку особистість в умовах загальноосвітнього навчального закладу, варто пам’ятати, що дитячі роки – найкращі роки для творчості. Творчі можливості школярі реалізовуються як у грі, так і навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності.

Творчій особистості притаманні такі риси:

• інтелектуальність – багато ідей;

• нетрадиційне мислення;

• гнучкість розуму;

• хороша пам'ять;

• допитливість;

• самостійність, наполегливість у роботі;

• здатність ставити та вирішувати проблеми.

Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховуються сукупність взаємопов’язаних між собою як початкових здібностей, навичок школяра, так і форми й методи роботи вчителя на уроці.

Творчі здібності пов’язані зі створенням нового, оригінального продукту, з пошуком нових засобів діяльності. Розвитком творчої особистості потрібно керувати, оскільки існують чинники, що впливають на цей розвиток:

• умови, у яких формується дитина;

• середовище, що її оточує;

• характер її навчальної діяльності.

Розвиток творчих здібностей буде ефективним, якщо в організації творчої діяльності враховується сукупність взаємопов’язаних між собою сторін:

зміст навчального матеріалу → система творчих завдань → організація навчально-пізнавальної діяльності [19, 58].

Отже, на формування творчої особистості впливає велика кількість чинників. Звичайно, велику роль відіграють природні задатки, але особлива відповідальність покладається на розвиток здібностей дитини.

Розділ 2. Організація навчально-виховного процесу з технічно обдарованими учнями