9 Лютого (27 січня) 1918 р. Між унр і Німеччиною та її союзниками

було підписано мирний договір, що засвідчував завершення війни між

договірними сторонами без анексій і контрибуцій. Кордони між УНР і А встро-

Угорщиною визнавали за угодами довоєнного часу, а з Польщею планували

визначити їх у подальших переговорах на підставі етнографічних

узгоджень та врахування інтересів народу. Сторони відмовлялися від

претензій на відшкодування збитків, спричинених війною, передбачали

обмін військовополоненими і поновлення взаємних економічних відносин.

Окрім того, УНР зобов’ язалася відправити до Німеччини й Австро-

Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис. пудів м’яса, іншу сільськогосподарську

продукцію і промислову сировину. Німеччина й Австро-Угорщина

обіцяли дати УНР сільськогосподарську техніку, вугілля та іншу

необхідну сировину, товари.

На час підписання договору українська делегація вже знала про захоплення

Києва більшовицькими військами. Вона звернулася до країн

Четверного союзу з проханням надати Україні військову допомогу проти

агресії радянської Росії. Союзники погодилися, розуміючи, що отримати

продовольство з України вони зможуть тільки за умов її окупації своїми

військами.

- ш - Німецькі війська вирушили територією України 21 (8) лютого 1918 р.

Згодом їх підтримали частини австро-угорської армії. Загальна кількість

окупаційних союзних військ становила 450 тис. вояків. Наступ союзників

не зустрічав значного опору радянських військ, які залишили Київ 13 березня

1918 Р. Кияни стримано реагували на повернення Центральної Ради,

оскільки вона привела із собою німецькі війська.

Більшовики, які офіційно тоді також уклали мир із країнами Четверного

блоку, спробували зупинити просування німецьких військ, проголошуючи

на території України окремі регіональні «республіки»: Донецько-

Криворізьку, Кримську, Одеську та ін. Але союзне командування не

визнало їх, і наступ тривав. Утративши владу в Україні, більшовики розпустили

Народний секретаріат і створили замість нього у квітні 1918 р.

Всеукраїнське бюро, яке мало керувати повстанською боротьбою проти

німецьких і австро-угорських військ.

Спочатку союзники декларували невтручання в українські справи,

намагаючись схилити УЦР до ш;онайшвидшого виконання договірних

зобов’язань, однак одразу зрозуміли слабкість Центральної Ради й

безперспективність співпраці з нею.

На початку квітня командувач німецьких військ в Україні видав наказ,

згідно з яким українських селян попереджали про заборону захоплювати

поміщицької землі більше, ніж можуть засіяти, і водночас їм забороняли

перешкоджати поміщикам у засіві землі. При спільному обробітку землі

поміщиками і селянами урожай ділили між ними навпіл. Центральна

Рада сприйняла наказ як утручання у внутрішні справи України, видавши

спеціальну резолюцію, де засудила ці дії.

Наприкінці квітня німецьке командування оголосило про створення

військово-польових судів над українськими громадянами. УЦР протестувала

це рішення, не знаючи, що німецьке командування одержало від

імператора Вільгельма П дозвіл на зміну українського уряду.

Ускладнення відносин між Центральною Радою і союзними військами

відбувалося на тлі загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні,

стрімкої втрати УЦР авторитету серед населення і політичних сил. Заможні

верстви дратувала соціалістична фразеологія лідерів УЦР і водночас

Ш

викликала тривогу проголошена урядом націоналізація великої земельної

власності. Вони просили командування союзних військ захистити їх від селянських

погромів і свавілля Центральної Ради. Конфлікт з УЦР призвів до

того, що консервативні кола України зблизилися з окупаційним режимом.__