7. 7 Листопада (25 жовтня) 1917 р. У Петрограді більшовики здійснили

переворот і усунули від влади Тимчасовий уряд. II Всеросійський з’їзд Рад

проголосив Росію Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських

депутатів і затвердив радянський уряд — Раду народних комісарів (РНК).

Спочатку Центральна Рада доброзичливо поставилася до більшовиків як

до союзників у боротьбі з Тимчасовим урядом. УЦР навіть створила Крайовий

комітет із захисту революції, що мав на меті не пропускати територією

України війська, які прямували на Петроград придушувати більшовицький

переворот. Більшовики на той час визнали УЦР крайовою владою в Україні,

проте потім намагалися поширити свою владу на українські території.

20 (7) Листопада уцр прийняла Третій універсал, де проголошувалось

Українську Народну Республіку (УНР) як автономну державну одиницю

Російської республіки, ш;о не підпорядковувалася більшовицькій владі.

Універсал декларував широку програму соціально-економічних і

політичних реформ. Важливе місце належало правам національних меншин.

УЦР оголосила себе прихильником ш;онайшвидшого завершення

світової війни, підписання ворогуючими сторонами мирного договору без

анексій і контрибуцій. Універсал визначав територію УНР, до складу якої

мали увійти: Київш;ина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина,

Харківщина, Херсонщина, Катеринославщина і частина Таврії. У документі

висвітлювалися настрої більшості населення, що було надзвичайно важливим

для українського суспільства й означало новий етап державного будівництва

на принципах демократизму. Водночас універсал продемонстрував, що

лідери УЦР перебували під впливом ідеології українських соціалістичних

партій і не були готові до проголошення самостійності України.

Оприлюднення Третього універсалу відбулося 22 (9) листопада у Києві

на Софійській площі. За словами очевидців, це було національне свято всієї

України.

Нова українська держава ґрунтувалася на демократичних засадах.

Свідченням тому є закони і постанови, ухвалені УЦР після прийняття Третього

універсалу. Так, 24 (11) листопада було прийнято закон про вибори

до українських Установчих зборів, які мали відбутися на основі рівного,

загального, безпосереднього, таємного, без різниці статі голосування. Водночас,

оголосивши програму перебудови суспільства, уряд УНР не виявив

послідовності в її реалізації. Усупереч положенням Третього універсалу,

УЦР почала ухилятися від негайного вирішення аграрного питання, оголосивши,

що «...земельний лад на Україні мають підтвердити й остаточно

встановити українські Установчі збори». Така позиція українського уряду

посилила соціальну напругу.

Складною виявилася ситуація для молодої української держави і в галузі

зовнішньої політики, насамперед у відносинах із радянською Росією, що

прагнула утвердити свою владу в Україні. У відповідь УЦР звернулася до

крайових урядів Дону, Кубані, Криму, Молдавії та Сибіру з пропозицією

створити федерацію народів Росії. Таким чином українці намагалися взяти

на свої плечі тягар перетворення Росії на федеративну державу.__

8. 20 грудня 1917 року УЦР відхилила ультиматум. Скориставшись цим як приводом, на Україну рушила 30-тис. армія на чолі з Антоновим-Овсієнком, О. Єгоровим, Т. Берзіним, М. Муравйовим, М. Кудинським. Наприкінці грудня більшовики захопили Харків, Полтаву, Чернігів. Загальна чисельність радянських військ на Україні складала понад 100 тис. чол. їм протистояли війська УЦР (близько 15 тис. чол.). Розуміючи свою безпорадність, УЦР намагалась якнайшвидше укласти мир з центральними державами, а 22 січня 1918 р. прийняла VI Універсал. Незважаючи на героїчний опір захисників України, 8—9 лютого 1918 р червоноармійці вступили до Києва. Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовими виявами "червоного терору". Влада рад утверджувалася розстрілами. Лише в Києві радянські війська під командуванням колишнього полковника царської армії М. Муравйова знищила до 5 тис. чол. Це, зрозуміло, не привертало народ України до нової влади. Українське суспільство залишилось загалом пасивним у протистоянні між УЦР і Раднаркомом. Не виявило воно активності спочатку і в боротьбі проти німецьких окупантів. Народний Секретаріат закликав 23 лютого 1918 р. захищати російську революцію; про українські національно-державні гасла забули.

Непослідовна й нерішуча політика УЦР сприяла більшовикам у

захопленні влади в Україні. Вони почали готувати повстання у Києві. Проте,

дізнавшись про такі плани, УЦР наказала своїм військам оточити казарми

збільшовизованих частин, роззброїти їх і відправити під вартою в ешелонах

до Росії.

Наростання самостійницьких настроїв в українському суспільстві та

відсіч Центральною Радою спроби більшовиків установити свою владу

- ш -

в Україні викликало незадоволення з боку Ради Народних Комісарів

(РН К )— нового більшовицького уряду Росії. 17 (4) грудня 1917 р. РНК

надіслав до Києва «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами

до Української Ради». Відповідно до цього документа РНК, з одного

боку, визнавав УНР і право «національної незалежності українського народу

», а з іншого — відмовлявся сприймати «Раду як повноважного представника

трудящих і експлуатованих мас Української республіки». У Маніфесті

були сформульовані вимоги більшовицької влади до Центральної Ради:

• не пропускати через територію України антибільшовицькі війська до Росії;

• припинити роззброєння червоногвардійських загонів в Україні і повернути

їм зброю;

• відмовитися від спроб перетворити Південно-Західний фронт в Український

з підпорядкуванням його Центральній Раді;

• пропускати більшовицькі війська через територію У країни на Південний

фронт.

У разі неприйняття цих умов Раднарком погрожував УНР війною. Генеральний

секретаріат від імені УЦР дав відсіч РНК, кваліфікувавши ультиматум

втручанням у внутрішні справи України.

Раднарком у відповідь на це ухвалив «вважати Раду в стані війни

з нами». 22 (9) грудня до Харкова прибули загони В. Антонова-Овсієнка,

призначеного командувачем російських військ для боротьби з УЦР. Наступного

дня вони роззброїли українізований бронедивізіон. За кілька

днів Харків перетворився на форпост російських військ, що розпочали

підготовку для подальшої боротьби проти УЦР.

Загострення політичного становища в Україні посилювалося активністю

більшовиків, яка була пов’язана з проведенням Всеукраїнського з’ їзду

рад. Більшовики планували висловити Українській Центральній Раді

недовіру й обрати її новий склад з делегатів робітничих і солдатських рад,

на які вони мали вплив. Лідери УЦР, знаючи плани більшовиків, доклали зусиль, аби зібрати

на з’їзді якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих

військових частин, що підтримували Центральну Раду. Таких делегатів

прибуло на з’їзд понад 2 тис. осіб проти 150 більшовицьких.

Всеукраїнський з’їзд робітничих, солдатських і селянських депутатів

відбувся у Києві 1 7 -1 9 (4 -6 ) грудня, але організатором його роботи був уже

не оргкомітет робітничих і солдатських рад, а керівництво Центральної

Ради, яке критикувало політику російського радянського уряду. Більшість

делегатів висловлювалися за цілковиту підтримку УЦР і її політики,

спрямованої на досягнення незалежності України. Водночас з’їзд майже

одноголосно ухвалив резолюцію, що засуджувала політику Раднаркому.

Зваживши на такі обставини, більшовицькі делегати та їхні однодумці

покинули Київ і перебралися до Харкова. Там вони приєдналися до роботи