5. Закономірності формування звуковимовної системи мовлення в процесі нормального онтогенезу.

Принципи, за якими відбувається розвиток звукової системи мовлення були виділені В.І. Бєльтюковим. На його думку, чотири основні елементи звукового складу (нейтральні голосні, губні, передньоязикові, задньоязикові артикуляції), які складають базисну структуру, діти отримують генетично. Інші фонетичні елементи виникають під впливом зразків мовлення оточуючих людей. Розвиток звукових вокалізацій відбувається у вертикальному та горизонтальному напрямках у кожному з чотирьох елементів. На вертикальному шляху звуки з’являються на базі дозрівання артикуляторних можливостей дитини. Горизонтальний шлях розвитку засновується на зовнішніх акустичних впливах, протиставлень звучань, утворенні диференціровок. Формується «фонемне дерево» з чотирма гілками, що і складає систему фонемної будови мови дитини.

Основний шлях розвитку фонетичної сторони мовлення дитина проходить у переддошкільному віці. До 3-4 років дитина оволодіває усією системою звуків мови, можливо з деякими виключеннями. Найскладнішими для засвоєння є свистячі, шиплячі і сонорні звуки. До цього часу у дитини завершується і період формування фонетичних диференціровок.

6.Засоби відновлення темпо-ритмічної сторони мовлення.

Робота з організації темпо-ритмічної сторони мови при заїканняпочинається з розвитку координації та ритмування рухів і включаєвирішення наступних завдань:

1. Розвиток загальної, дрібної і артикуляційної моторики.

2. Розвиток почуття темпу і ритму немовних і мовних рухів.

Логопедична ритміка включає різноманітні рухові вправи в такій послідовності:

1) Ритмічна розминка.

2) Вправи, що регулюють м'язовий тонус. Використовуються спеціальні вправи на напругу і розслаблення м’язів

3) Вправи для розвитку почуття темпу і ритму. Використовуються: ходьба, плескання і стукання під різні музичні темпи і ритми, а потім проспівування складів і слів на заданий ритм.

4) Вправи на розвиток координації мовлення з рухами. Використовуються рухові вправи під музику з одночасним промовлянням вголос поступово ускладнюючихся мовних завдань.

5) Спів.

6) гра.

Усунення прискореного темпу мови здійснюється шляхом наступних вправ:

1. обговорювання фраз у повільному темпі сумісно і відображено за логопедом;

2. самостійне промовляння фраз у повільному темпі під плескання або відстукування кожного складу (слова) ударами рукою по столу, ударами м'яча і т.д.3. відповіді на питання логопеда - спочатку пошепки в повільному темпі,потім повільно і ритмічно - вголос;

4. обговорювання фраз під повільну музику;

5. повільне обговорювання чистомовок і скоромовок;

6. мовні ігри, в яких присутня необхідність повільного промовляння слів;

7. використання інсценівок (застосування ляльок-персонажів природньо уповільнює темп мови, тому що в процесі викладу тексту дошкільники повинні здійснювати різні дії з фігурками);

8. розповіді по картині, читання віршів у повільному темпі (разом і відображено за логопедом, під удари метронома і без них, самостійно).

У всіх випадках при виконанні вправ може передбачатися зоровий контроль над темпом мови за допомогою дзеркала, що також значною мірою сприяє уповільненню темпу прийомами ритмування мови можна вважати:

1) сповільнену мову із збереженням редукції;

2) поскладове мовлення із збереженням ударності всіх позицій складів, але ззбільшенням часу на виголошення кожного складу із збереженням слабкої редукції;

3) диригування;

4) прийом позвукової (політерної) вимови зі вставкою голосного звуку після кожного приголосного (І.А. Сікорський);

5) відстукування, одночасне з промовляння;

6) скандована мова з рівноударними складами;

7) повний стиль вимови, що не припускає редукції і базується на повноголосості і додатковому акцентуванні першого складу кожного слова.

7. Зміст та методика використання діагностичних завдань та тестів.

Кожне обстеження передбачає структуру, яка має завдання у відповідності до системи яку ми обстежуємо. Є методика подання кожного завдання. Н: о-ня з\в (визначення звука на початку, всередині, вкінці; ізольовано, самостійно, відображено.) при цьому логопед просить:

1. Назви.

2. Повтори за логопедом.

3. Пригадуєм можливі звуки у природі і просимо їх повторити.

Аналізуєм вимову і визначаєм х-р дефекту.

Всі дані логопедичного обстеження заносяться в індивідуальну карту.

8.Зміст та методика використання діагностичних завдань обстеження звуковимовної сторони мовлення.

Стан обстеження звуковимови:

• вимова ізольованого звука: перевіряються наступні групи звуків:

§ голосні: А, О, У, Е, І, И;

§ свистячі, шиплячі, африкат: С, сь, 3, зь, Ц, Ш, Ж, Ч, Щ;

§ сонорні звуки: Р, РЬ, Л, Ль, M, Mь, H, Нь;

§ глухі і дзвінкі парні: П - Б, Т - Д, К - Г, Ф - В у твердій та м'якій звучанні / П '- • - Б'; Т '- Д'; К '- Г'; Ф '- В '/;

§ м'які звуки в поєднанні з різними голосними, тобто ПІ, ПЯ, НЕ, ПЮ, також дь, МЬ, ТЬ, сь.

Процедура: логопед називає звуки, дитина повторює. «Послухай та повтори!»

• відображена вимова:

Застосовуються завдання, що складаються в багаторазовому повторенні одного звуку. Обстеження вимови звуку в складах: відкритих, закритих, зі збігом приголосних.

• самостійна вимова:

З'ясовується, як дитина користується звуками в мові. При перевірці звертається увага на, заміни, спотворення, змішання, пропуски звуків. Використовуються набори картинок, що включають слова й перевіряються звуків. Відбираються слова різної складової структури.

Особлива увага звертається на те, як звуки вимовляються в фразах.

Всі дані логопедичного обстеження заносяться в індивідуальну карту.