1.3.Особливості застосування ігрового методу в психокорекційній роботі.

Методів корекції на сьогоднішній день дуже багато. Одним з методів корекції є гра.

Гра може бути покладена в основу дозволу емоційних і поведінкових проблем дитини. Зміст дитячої гри, ступінь її складності, особливості її організації, дійові особи, конфлікти і реакції дитини, виражені афекти - все це представляє діагностичну цінність для психолога.

Використання гри як корекційно-терапевтичного засобу бере початок в першому десятилітті XX ст. Ігротерапія як метод виросла зі спроб застосувати у роботі з дітьми психоаналітичний підхід. Вперше ідея використання гри в якості допоміжного методу була реалізована З. Фрейдом в 1913 р. Досвід виявлення справжнього джерела символічної гри через ланцюг асоціацій, реалізований З. Фрейдом, увійшов в історію як "випадок маленького Ганса". У руслі психоаналізу велися дослідження М. Клейн і А. Фрейд.

Гра в історії і розвитку людства можна порівняти за віком з часом появи самої людини. Має важливе значення в його житті, розвитку, вихованні. Ф. Шіллер, оцінюючи значення гри, сказав так: "Людина грає тільки тоді, коли він у повному значенні слова людина, і він буває цілком людиною лише тоді, коли грає"[12].

Грі як специфічного різновиду людських дій присвячено багато досліджень, створено багато теорій ігор. Одну з перших створив Ф. Врубель, розглядаючи гру як прояв потреби самовираження дитини. Грі присвячені роботи К. Гросса, В.В. Давидова, К. Круса, М. Лазаруса, С.Л. Рубінштейна, Т. Спенсера, Й. Хейзінга, С.А. Шмакова, Д.Б. Ельконіна.

Гра займала увагу і Ж. Піаже. Одного разу поділившись думками з Ейнштейном про дослідження дитячих ігор у відповідь з його вуст він почув таке: "Таємниця атомного ядра - дитяча гра в порівнянні з таємною дитячої гри".

У науці існує особливий напрямок - теорія ігор. Створено безліч класифікацій ігор. Відповідно до однієї з них можна виділити гри функціональні, тематичні, конструктивні, дидактичні, спортивні, військові і одержали широке поширення ділові ігри.

Теорію гри, її соціальну природу, внутрішню структуру, а також її значення у розвитку дитини вивчали Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д. Б. Ельконін та інші.

М. Клейн (1932) використовувала гру як основний метод психотерапії в дитячому віці. Метою гри було доведення шляхом інтерпретації до свідомості дитини його власних дій, конфліктів, що викликали хворобливе стан. Гра дитини носить спонтанний характер, а психотерапевт, з її точки зору, - пасивна фігура.

А. Фрейд (1946), навпаки, вважала, що в грі знаходять висвітлення реальні життєві відносини і що нею можна управляти. У своїй роботі вона використовувала мініатюрні ляльки, що зображують членів сім'ї. А. Фрейд наполягала, щоб батьки брали участь в ігротерапії для корекції їх ставлення до виховання.

Крім психоаналітичного направлення на сьогоднішній день виділяється ще кілька теорій ігротерапії, серед яких ігрова терапія відреагування (Д. Леві), ігрова терапія побудови відносин (Д. Тафт, Ф. Аллен), недирективна терапія (В. Акслайн).

Ігрова терапія відреагування, або "полегшує психотерапія" Д. Леві (1933), передбачає заздалегідь розроблений план гри, розподіл ролей, з'ясування всіх конфліктних ситуацій. Дитині пропонуються в готовому вигляді декілька варіантів вирішення проблеми.

У рамках недирективної терапії В. Акслайн (1947) терапевт не втручається в спонтанну гру дітей, не інтерпретує її, а створює атмосферу безпеки, безумовного прийняття почуттів і думок дитини[20].

У вітчизняній психології в цій області найбільш відомі дослідження А.С. Співаковський і А.І. Захарова. А.І. Захаров розробив методику ігротерапії, яка є частиною комплексного впливу на дитину. Передбачається вплив на дитину через бесіду, спонтанну гру, спрямовану гру, навіювання. Ігротерапія, з точки зору А.І. Захарова, виконує три функції: діагностичну, терапевтичну та навчальну.

У комплексі з грою для реалізації корекційної та терапевтичної функцій можна використовувати малювання, психогимнастические процедури, елементи музикотерапії і казкотерапії.

В індивідуальному розвитку дитини гра формує потребу дитини впливати на світ, пізнавати світ, створювати світ і створювати себе. Гра створює особистість. Через гру і в процесі гри дитина вправляється, розвиває себе (психічно й фізично). Відбувається розвиток мотиваційної сфери, всіх видів готовність до більш складної соціального життя.

Відбувається становлення вольових якостей, перебудова психічних процесів,усвідомленість дій. Розвивається інтелект. Змінюються процеси мислення: від наочно-дієвого до словесно-логічного, і абстрактно-логічного.

В ігровій діяльності здійснюється процес уяви, що представляє високу творчу форму мислення, що забезпечує у майбутньому можливість особистісної реалізації у різних сферах людської діяльності.

У грі зароджується творче начало людини, основи трудових дій, у грі починається вчення у формі засвоєння соціального досвіду дорослих. На всіх етапах людського життя гра, як метод навчання, займає гідне місце.

У педагогічній практиці застосовуються пізнавальні дидактичні ігри, які сприяють розвитку пізнавальної активності, стимулюють пізнавальний процес, інтерес до процесу навчання. Такі ігри забезпечують розвиток колективних відносин, знімають емоційну напруженість, створюють атмосферу зацікавленого невимушеного виконання навчальних дій[2].

Гру слід розглядати як багатофункціональний метод. Він спрямований на засвоєння нового матеріалу, його закріплення, повторення, розвиток усіх видів мислення. Грі властива тактична і стратегічна спрямованість на формування світогляду, якостей особистості і здібностей;

на формування організаційних і організаторських, комунікативних, економічних, гностичних і функціональних умінь.

К.Д. Ушинський писав, що в грі "формуються всі сторони душі людської, його розум, його серце і його воля, і якщо говорити, що ігри підказують майбутній характер і майбутню долю дитини, то це вірно в двоякому сенсі: не тільки в грі висловлюються нахили дитини і відносна сила його душі, але й сама гра має великий вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а, отже, і на його майбутню долю ".

Навчальні ігри можна успішно використовувати майже з усіх предметів шкільного циклу. Значуще місце в навчальному процесі займають рольові, ділові та ситуативні ігри.

В даний час отримують достатню популярність різноманітні старі і нові ігри.

Симулятивні ігри - копіюють, дублюючі відтворення дій, якостей, прорахунок стратегічних дій (застосовуються в навчанні військових), програванні можливих ситуацій.

Ігри-інсценізації - засновані на програванні ролей у змодельованих ситуаціях.

Метод інсценізацій - за рахунок нього, наприклад, здійснюється театралізоване відтворення подій і т.д.

Метод генералізації ідей - метод "мозкової атаки", "мозкового штурму" характеризується різкою активізацією розумової діяльності кількох осіб або групи з метою за дуже короткий відрізок часу виробити максимальну кількість ідей (в тому числі і абсолютно нетрадиційних) для вирішення проблеми. Це досягається психологічної налаштуванням беруть участь у вирішенні проблеми через введення їх в ролі персонажів з реального життя, як би реально існуючих персонажів. Викладається суть поставленої проблеми, умови її рішення, обмеження, пов'язані з її рішенням. І дається установка в стислий термін виробити рішення.

Метод випадковості - заснований на розгляді будь-якого випадку групою учнів, зіставленні рішень, пропонованих окремими учнями, з правильним рішенням.

Ситуативний метод - заснований на введенні учня в якусь складну ситуацію.

Мікро-викладання - метод творчого навчання складної практичної діяльності.

Ефективність ігрових методів залежить в першу чергу від методики їх організації та проведення вчителем, вимагає значних розумових і фізичних зусиль, часу на підготовку, значного обсягу довідкової, монографічної, навчальної, методичної літератури, технічних засобів[17].

Теорія дитячої гри детально вивчена вітчизняної психології. Сутності, мотивом, структуру і функції ігрового поведінки присвячені дослідження Л.С. Вигодський, О.М. Леонтьєва, Б.Д. Ельвоніна та інших. Дослідники розглядають гру, як еволюційно і історично сформований вид специфічної діяльності людини, яка особливо яскраво проявляється в дитячому віці.

Еволюційний ігрове поведінка закріплено в спадкових структурах і його особливості проявляються в індивідуальному розвитку при послідовній зміні вікових та критичних періодів. Проте підкоряючись закономірного порядку реалізації біологічних програм розвитку дитяча гра в той же час надзвичайно соціалізувати. Обидва цих важливих моменти враховувати при здійсненні діяльності практичного психолога. Важливим тут є навчальний, розвивальний і коригувальний характер гри.

Під впливом спадкових програм гра сприяє відпрацюванні та накопичення відповідного індивідуального досвіду шляхом вправи в сенсорної і моторної сферах налагодження сенімоторних взаємодій, Формуванню виду специфічних комплексів поведінки, придбання навичок у спілкуванні, широкому ознайомленню з навколишнім світом. Гра носить навчальний і розвиваючий характер, як дитина грає не тільки з дітьми, але і з батьками. Батьки навчають дітей багатьом навичкам, які будуть потрібні в дорослому стані[10].