
- •1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
- •2. Види професійного спілкування.
- •3. Типи і форми професійного спілкування.
- •4. Етапи спілкування
- •6. Ораторське мистецтво, його функції та закони
- •18. Етикет службової телефонної розмови
- •20. Збори, як форма прийняття колективного рішення
- •5. Особливості ділового спілкування
- •21. Особливості наради, як різновиду професійного спілкування
- •19. Перемовини, як форма колективного обговорення професійних проблем
- •13. Способи творення термінів.
- •12. Термін, його ознаки та види.
- •10. Презентація, як різновид публічного мовлення.
- •7. Доповідь як жанр публічного виступу, її різновиди.
- •8. Жанри публічних виступів: промова, лекція, виступ.
- •9. Аргументація як засіб переконання. Види аргументів.
- •11. Процес становлення української термінології.
- •14. Становлення та розвиток наукового стилю мовлення.
- •15. Особливості наукового тексту.
- •16. Науковий етикет.
- •17. Бесіда як різновид професійного мовлення.
- •22. Синоніми та пароніми у професійному мовленні.
- •23. Рецензія та відгук як різновиди документів наукового характеру.
- •24. Курсові та дипломні роботи як студентські наукові дослідження
- •25. Співбесіда з роботодавцем як різновид професійного мовлення.
1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Спілкування – 1) це природна потреба людини, необхідна для взаємодії з іншими людьми та суспільства в цілому; 2) Це процес обміну інформацією між людьми, основна мета, якого забезпечення розуміння необхідною інформацією; 3) Це активна взаємодія людей, тобто оцінювання дій один одного; 4) Це пізнання себе та іншого.
Комунікація є складовою ланкою спілкування тому, що в процесі спілкування відбувається обмін інформацією, тобто комунікація.
Комунікація буває: вербальною; невербальною ( міміка, жести).
Складовими комунікативного процесу є:
- відправник – особа, яка передає інформацію;
- повідомлення;
- канал передавальної інформації;
Найбільш поширеними функціями спілкування є:
- інформаційна;
- регулятивна – коригування власної поведінки;
- афективна – характеризує сферу людини, в свою чергу спілкування впливає на емоційний стан людини.
2. Види професійного спілкування.
Види спілкування:
1. За специфікою суб’єктів:
- міжособистісне – спілкування між 2 особами;
- між групове – спілкування між особистістю та групою;
- міжсоціумне – спілкування суспільства.
2. За кількістю учасників:
- само спілкування;
- міжособистісне ( 2 людини);
- групове (від 2 до 5);
- публічне ( від 20 осіб);
- спілкування масове.
3. За тривалістю:
- постійне;
- періодичне;
- короткотривале;
- довготривале.
3. Типи і форми професійного спілкування.
Типи спілкування:
- вербальне ( усне, словесне);
- невербальне ( обмін інформацією між людьми за допомогою тіла).
Залежно від способу сприймання інформації, кількості учасників, форми спілкування можна поділити на такі види: контактне (безпосереднє), дистанційне (телефонне, селекторне), діалогічне (з одним співрозмовником), монологічне (доповідь, промова), міжперсональне (нарада, колоквіум), масове (збори, мітинг), офіційне, або функціональне (пов’язане зі службовою діяльністю), приватне, або інтимно-сімейне (у невимушеній, неформальній обстановці), анонімне (між незнайомими – вулиця, транспорт)..
4. Етапи спілкування
Перший етап - підготовка до спілкування – підбір та збирання матеріалу, схема та план.
Другий етап - орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо).
Третій етап - обговорення проблеми. Цей етап передбачає аргументацію своєї позиції та контраргументацію позиції співрозмовника.
Четвертий етап - прийняття рішення.
П'ятий етап - вихід із контакту. Вихід із контакту не менш важливий, ніж його початок, бо від цього може залежати продовження співробітництва у майбутньому.
6. Ораторське мистецтво, його функції та закони
Ораторське мистецтво — це мистецтво впливу на слухачів. Оратор впливає на людину всебічно: на її розум, почуття, орієнтацію, настрої, бажання, вчинки та дії.
Ораторська мова – це систематизована сукупність мовних засобів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і організованих у живий (промову) або писаний текст за законами риторики.
Ознаками ораторської мови є наявність у ній: логосу. етосу ,пафосу.
Ораторська мова характеризується такими особливостями:
– за тематикою вона є суспільно важливою і проблемною;
– за формою реалізації – писемно-усною;
– за відношенням до форми – книжно-розмовною;
– за функціональним типом мовлення – синтезом усіх елементів розповіді, опису, роздуму, доказу, спростування;
– за характером реалізації – підготовчо-імпровізаційною.
Предмет ораторського мистецтва розкривається через низку законів: аудиторії, стратегії, тактики, мовного (мовленнєвого), ефективної комунікації (динаміки діяльності оратора) та контрольно-аналітичного (рефлексії).
Сутність закону аудиторії є наступна: не існує безадресних промов. Тобто, кожна промова має свого певного, конкретного адресата, аудиторію, і чим краще оратор знає свою аудиторію, чим ретельніше він окреслить її портрет, тим ефективнішою буде його промова.
Закон стратегії своїм змістом має розробку основних напрямків промови програми діяльності з урахуванням характеристики аудиторії.
Під тактикою оратора розуміється сукупність принципів, способів і засобів (прийомів) реалізації стратегії, тобто розгортання й доведення тези.
Мовний закон має змістом положення про те, що не можна говорити однаково в різних аудиторіях. Кожна аудиторія потребує як певної лексики і певного стилю.