87. Засвоєння молодшими школярами морфологічних написань

Крім написань, що визначаються вимовою, існують і такі, які опосредковано спираються на вимову слова. Їх називають морфологічними. Шкільні правила для таких написань вимагають перевірки шляхом змінювання слова або добору споріднених слів. Отже, стає очевидним, що засвоєння молодшими школярами морфологічного принципу правопису вимагає створення міцної граматичної і словотвірної основи. Щоб визначити, яку букву голосного чи приголосного звуків писати, наприклад, у словах зимовий, молотьба, необхідно знати, до якої частини слова ця буква належить. Проаналізувавши морфемну будову слова, учень матиме змогу з’ясувати написання тієї чи іншої «сумнівної» букви. Кожна значуща частина слова, незважаючи на певні зміни в її звуковому складі, має завжди постійне, однакове накреслення. Таке однакове написання при цьому досягається завдяки дії аналогії в позначенні кожної морфеми (зима, зимувати, зимно, зимонька; молот, молотити, молотарка, молотьба). Значна кількість помилок на правопис слів з ненаголошеними [е], [и] і парними дзвінкими й глухими приголосними в корені слова пояснюється частотністю їх уживання, а також труднощами, пов’язаними із застосуванням цього правила на практиці. На думку методистів, робота над цими орфографічними темами дає високі результати, якщо вона проводиться в системі. Ідеться передусім про відбір лексичного матеріалу, який може бути використаний для вироблення в учнів навички правопису слів з такими орфограмами, аби вчитель міг спланувати орфо-

графічну роботу з урахуванням зростання складності, осмислити потік слів на ці правила, передбачити труднощі засвоєння їх правопису. Згідно з чинною програмою оволодіння навичкою правопису слів з орфограмами в корені відбувається поетапно. Успіх цієї роботи забезпечується попереднім виробленням навички структурного аналізу, саме тому морфологічні написання розглядаються під час опрацювання теми «Будова слова». Важливість навички морфемного аналізу для орфографічної грамотності взагалі і для правопису слів з ненаголошеними [е], [и] і парними дзвінкими і глухими в корені зокрема доводити не варто: усі педагоги це розуміють, однак цьому аналізу приділяється недостатньо уваги. І навіть там, де він проводиться часто, нема системи в доборі слів, не завжди враховується виучуваний правописний матеріал. Наприклад, нерідко учням пропонують для морфемного розбору слова з наголошеними голосними в корені, префіксами й суфіксами, написання яких не дає помилок. Отже, науковці радять морфемний аналіз слів тісніше поєднувати з орфографічним розбором. Для цього слід добирати слова, насичені виучуваними орфограмами. Наприклад: зернина, зеленуватий, виписка, вимерзання, весельчак, вершечок тощо. Структурний аналіз допомагає закріпити програмовий матеріал, запобігає помилкам, тому що він є одночасно і смисловим аналізом. А для правопису зазначених слів знаходження кореня допомагає учням більше, ніж перевірка наголосом. Саме тому будь-яке домашнє завдання з мови у 3—4 класах слід доповнювати морфемним аналізом кількох слів. У процесі засвоєння морфологічних написань важливо розрізняти три етапи

роботи і на кожному з них розв’язувати свої завдання.

1 етап — підготовка до вивчення правила і створення умов для його засвоєння (1—2 класи).

2 етап — вивчення правила, його закріплення й поглиблення з метою вироблення вмінь і доведення їх до рівня міцної, свідомої навички (3—4 класи).

3 етап — подальше повторення в курсі рідної мови в основній ланці школи.

Звичайно, попередній підготовці до вивчення орфографічного правила слід приділяти значну увагу, оскільки від неї багато в чому залежить успіх оволодіння морфологічними написаннями. Наприклад, першою сходинкою до вироблення навички правопису слів з ненаголошеними голосними кореня є практичне ознайомлення з наголосом: не вміючи визначати наголошений склад, учень не виявить ненаголошених голосних. Щоб створити підґрунтя для формування цього важливого для оволодіння правописом уміння, необхідно розпочати тренування в розрізненні наголошених і ненаголошених голосних одночасно з навчанням першокласників грамоти. Відомо, що на кожному уроці читання й письма учні спостерігають за вимовою вчителя, який акцентує наголошений склад у словах, промовляють слова хором та індивідуально. Поступово змінюється і прийом розпізнавання місця наголосу в слові: від спостереження за мовленням учителя, через самоспостереження до постановки наголосу в написаних словах і фразах. Вибір прийомів роботи з наголосом регулюється вчителем, тому що оволодіння навичкою визначати наголошений склад у слові перебуває у прямій залежності від техніки читання і рівня розвитку мовленнєвого слуху дітей. Ознайомившись зі знаком наголосу, першокласники на уроках письма тренуються у визначенні наголошеного складу не тільки усно, а й у письмових роботах. Таким чином, за умови систематичності вправ у виявленні наголошених і ненаголошених голос-них переважна більшість учнів уже на кінець першого півріччя першого класу вміє визначати наголос у словах. Отже, можна вважати, що основу для вивчення і свідомого застосування правила правопису слів з ненаголошеними голосними в корені створено. Ознайомлення зі спорідненими словами сприяє збагаченню словника учнів, підводить їх до розуміння морфологічного принципу правопису, дає можливість продовжувати роботу щодо створення бази для вироблення навички правопису слів з ненаголошеними [е], [и] на основі спостереження за однаковим написанням спільної частини споріднених слів. На цьому етапі розв’язуються такі завдання:

1. Навчити дітей знаходити спільну частину в споріднених словах.

2. Привернути увагу до однакового написання голосних і приголосних у корені незалежно від того, в якій фонетичній позиції вони знаходяться.

3. Домогтися розуміння учнями ознак споріднених слів і попередити помилкові аналогії, що ґрунтуються на звуковій схожості коренів.

4. Закріпити навичку розпізнавання частин мови за питаннями хто? що? що робить? і т. ін.

5. Збагатити словник учнів.

Відповідно до цих завдань учителем добираються такі типи вправ: позначення кореня у словах, добір споріднених слів, постановка до кожного зі споріднених слів питання, спостереження за словами з однаковими або схожими за вимовою й написанням, але різними за значенням, коренями (гора, горе) тощо. Після ознайомлення зі спорідненими словами і коренем слова підготовка до вироблення в учнів навички правопису слів з ненаголошеними [е], [и] йде на більш високому рівні. Таким чином, вимоги програми щодо створення основи для роботи над цією орфограмою мають реалізовуватися в плані розвитку фонематичного слуху, вироблення орфографічної пильності, збагачення словника учнів й осмислення ними значення кореня. Спеціальна робота над правилом, його повним формулюванням, усвідомленням його суті й оволодінням різними способами перевірки слів з ненаголошеними [е], [и] в корені припадає на 3 клас. Методика вивчення правила і види вправ з метою його закріплення досить повно подано в підручнику з рідної мови і посібниках та рекомендаціях для вчителя.

Надзвичайно важливо навчити молодших школярів користуватися вивченим орфографічним правилом, забезпечити формування в них розумових дій, потрібних для розв’язання правописної задачі. Так, загальний спосіб розв’язання задач на з’ясування морфологічних написань можна подати у вигляді такої схеми: вимова слова і розпізнавання орфограми — визначення місця орфограми в слові — ви-значення способу перевірки орфограми — перевірка — запис слова — контроль написання. Молодші школярі в процесі виконання численних вправ засвоюють план міркувань під час розв’язання орфографічної задачі на позначення ненаголошених голосних [е], [и] або парних дзвінких і глухих приголосних у корені слова.

Наприклад:

1. Промовляю слово [зиемл'ани�й].

2. У корені чую звук [и].

3. Є вибір букв: и або е.

4. Перевіряю: зе�млі.

5. Під наголосом звук [е].

6. Пишу букву е (земляний).

Отже, розв’язуючи орфографічну задачу, що вимагає застосування правила перевірки морфологічних написань, учень виконує низку дій, структура яких є для нього досить складною:

— зафіксувати орфограму в слові;

— визначити її вид, установити, до якої граматико-орфографічної теми вона належить;

— пригадати правило;

— визначити спосіб розв’язання задачі залежно від типу орфограми, від правила;

— відновити в пам’яті алгоритм розв’язання задачі;

— розв’язати задачу, виконати послідовні дії за алгоритмом, отримати результат — висновок про правильне написання;

— написати слово відповідно до розв’язання задачі і здійснити самоперевірку.

Як бачимо, засвоєння молодшими школярами морфологічної орфографії спирається на сформовані в них спеціальні мовні вміння:

а) у галузі фонетики: розрізнення голосних і приголосних, наголошених і не-наголошених голосних, дзвінких і глухих приголосних та ін.;

б) у галузі морфеміки і словотвору: добір споріднених слів, виділення морфем у нескладних за будовою словах та ін.;

в) у галузі морфології: визначення частин мови за сукупністю істотних ознак, змінювання слів різних частин мови;

г) у галузі синтаксису: синтаксичний аналіз нескладних словосполучень.

Узагальнюючи сказане, слід наголосити, що в інтересах оволодіння молодшими школярами морфологічними написаннями необхідно домагатися не засвоєння мовної теорії, а вироблення практичних умінь звуко-буквеного, морфемного, морфологічного та синтаксичного аналізу й синтезу. Як справедливо зазначають науковці-методисти, у разі усвідомленого написання слів з такими орфограмами учні оперують знаннями з фонетики, словотвору, морфології та синтаксису у взаємодії. Показниками належного рівня оволодіння морфологічними написаннями є такі вміння школярів:

■ знайти орфограму, що потребує перевірки, і зазначити, в якій морфемі вона знаходиться;

■ пояснити, чому слово перед записом потрібно перевіряти;

■ правильно дібрати перевірне слово;

■ обґрунтувати, чому дібране слово є перевірним;

■ самостійно дібрати слово на це правило.

Отже, об’єктом учительської оцінки має бути не саме по собі написання кореня слова, а усвідомленість цього способу.