77. Вивчення теми «Склад», «Наголос»

Із способом поділу слова на склади діти знайомляться в період навчання грамоти. Під час опрацюван. фонетичн. матеріалу удосконалюється навичка ділити слова на склади залежно від кількості гол. звуків у слові. Вона є однією з основних у поч.шк. і має значення як для письма (учні переносять слово з рядка в рядок на основі поділу на склади,диктують по складах слово під час запису), так і для читання. Не слід змішувати правила поділу слів на склади для переносу з фонетичним складоподілом. Відповідно до правил переносу слова: льотчик, весна - можна перенести так: льот-чик, вес-на. Фонетичний складоподіл тяжіє до відкритого складу, тому ці слова діляться на склади так:льо-тчик, ве-сна (крім випадків, коли склад закінчується на [й] перед наступним приголосним: лій-ка). Робота над складом слова тісно пов'язана з визначенням наголосу в слові,що є досить складним для учнів,оскільки вимагає певних аналітичних умінь. Спостерігаючи за вимовою ненаголошен. і нагол. складів учні приходять до висновку, що нагол. склад — це склад,який вимовляється довше і сильніше,ніж ненаголошений. Найбільш ефективн. прийомом є вимова слова з питальн. інтонацією і аж ніяк не поскладове проговорювання. На наступних етапах навчання доцільними будуть визначення наголосу в сприйнятих на слух словах та записаних на дошці чи в зошитах; завдання на класифікацію слів за місцем наголосу (слова з наголосом на першому, другому чи останньому складі) тощо. Робота над формуванням умінь визначати нагол. і ненагол. склад має надзвичайно велике значення. Від якості зазначених умінь буде залежати успішність учнів в оволодінні правописними навичками позначення на письмі ненаголошених [е],[и].У поч.шк. учнів знайомлять не лише з поняттям «наголос», а й із смислорозрізнювальною роллю наголосу. Зіставлення слів,однакових за написанням, але різних за місцем наголосу,робота над значен.таких слів підводять дітей до розуміння ролі наголосу в слові. Навичка правильно визначати наголос в слові має значен. не лише для формув. вимови,а й для формув. правописних умінь,і умінь позначати на письмі ненаголош. [е],[и].

78. Звуковий і звуко-буквений аналізи, методика їх проведення

Звуковий і звуко-буквений аналізи є найефективнішими прийомами навчан­ня грамотного письма. Ці прийоми сприяють усвідомленню послідовності звуків у слові, встановленню правильних співвідношень між звуками і буквами. Слід чітко розрізняти ці два прийоми. Звуковий аналіз проводиться лише на рівні звуків: діти сприймають на слух вимовлене вчителем слово, самі вимов­ляють його (артикулювання допомагає чітко розрізняти звуки, встановлювати їх послідовність). Учні називають кількість складів, визначають наголошений склад, послідовно вимовляють звуки, з яких складається слово, визначають, які з них голосні, а які приголосні, аналізують приголосні за твердістю/м'якістю, глухістю/ дзвінкістю. Звуко-буквений аналіз слід також проводити зі словами, сприйнятими на слух, а потім вимовленими учнями самостійно. Якщо під час звукового аналізу учні займаються встановленням складової і звукової будови слова, то під час звуко-буквеного аналізу вони повинні, крім цього, називати звуки і букви, якими вони позначаються. Проводячи такий аналіз, слід домагатися, щоб діти не змішували назви звуків і букв (звук [с], буква «ес»), не вимовляли м'які приголосні, як тверді (в слові ліс перший звук [л] — м'який. Правильно: в слові ліс перший звук м'який — [л' ]). Звуковий і звуко-буквений аналізи можуть проводитись як усно, так і пись­мово. Можна проводити як повний аналіз слова, так і частковий. Мета кожного з видів аналізу різна. Якщо на уроці розглядається тема «Голосні і приголосні звуки української мови», то природно, що тут необхідним є повний звуковий ана­ліз слів. Послідовність його проведення така (показуємо на прикладі звукового аналізу слова яблуня): Я-блу-ня — 3 склади, перший склад наголошений. Звуки: [й], [а], [б], [л], [у], [н' ], [а]. Голосні: [а], [у], [а]. Приголосні: [й], [б], [л], [н' ]. М які: [й], [н' ]; інші — тверді. Глухі: немає. Дзвінкі: [й], [б], [л], [н' ]. У практиці початкового навчання тривалий час рекомендувалося під час звуко-буквеного аналізу визначати кількість звуків і букв. Однак спостереження показали, що таке завдання має сенс лише у разі, коли є розходження між кількістю звуків і букв: у слові яблуня 7 звуків і 6 букв. Під час вивчення тем «Тверді і м'які приголосні звуки» поряд з повним ана­лізом слова може виступати частковий (учні називають лише приголосні або тільки тверді чи м'які приголосні звуки). Частковий звуковий аналіз має на меті акцентувати увагу лише на якихось окремих звуках, що є предметом спеціального опрацювання, наприклад, з метою вдосконалення вимови. У такому випадку увага учнів зосереджується на літературній нормі. Наприклад, на Житомирщині вимовля­ють твердий звук [р] замість м'якого [р' ]. Порівняй: бу[рак] замість бу[р'ак], бу[ра] замість бу[р 'а]. Для усунення неправильної вимови цих слів доцільно вдатися до часткового аналізу, вказати на неправомірність уживання твердого звука [р] за­мість [р' ], після чого поправляти дітей у вимовлянні складів і слів з м'яким [р' ]. Корисним для засвоєння літературної вимови буде заучування скоромовок. Подібні відхилення від літературних норм завжди повинні бути в центрі уваги вчителя, оскільки неправильна вимова призводить до численних графічних і орфографічних помилок. Звуко-буквений аналіз слова має дещо інші завдання. Основне з них — ви­роблення вмінь правильно (без пропусків) позначати звуки у сприйнятих на слух словах, узвичаєними в цій мові буквеними знаками. Під час звуко-буквеного аналізу слід іти від звука до букви, а не навпаки, як це іноді трапляється в практиці, адже звук є первинним, а буква — вторинною і вживається залежно від звука. Послідовність проведення звуко-буквеного аналізу слова така:

1. Вимов слово по складах. Склади звукову модель слова.

2. Назви в ньому кількість складів, визнач наголошений склад.

3. Вимов послідовно звуки, з яких складається слово.

4. Назви голосні і приголосні, приголосні м'які і тверді (у разі потреби — дзвінкі і глухі).

5. Запиши слово, називаючи букви, якими позначаються звуки в слові, ука­зуючи на особливість уживання букв.

Наприклад: у слові дощ звукосполучення [шч] позначається однією буквою щ (ща); у слові яблуня звуки [йа] передає буква я, м'якість звука [н' ] перед [а] позначається буквами н, я. Повний звуко-буквений аналіз доцільно використовувати лише на етапі, коли в учнів формується усвідомлення співвідношень між звуком і буквою. Програма не вимагає письмового виконання повного звуко-буквеного аналізу. На письмі можна обмежитися складанням звукової моделі слова. де знак (:) позначає подовження. У процесі навчання розрізняти звуки і букви можна вдаватись до елементарної фонетичної транскрипції: [л' і с], [й а б л у н' а], пояснивши перед цим, як позначається м'якість приголосних. Під час вивчення орфографічного матеріалу доцільно використовувати еко­номніший, з погляду затраченого часу, частковий звуко-буквений аналіз, спря­мований на усвідомлення співвідношення між особливістю звуків і прийнятими в українській мові правилами їх позначення на письмі. Наприклад, правило вжи­вання апострофа стане зрозумілим учням лише тоді, коли вони усвідомлять звукову ситуацію: твердий приголосний + [й] перед голосними [а], [е], [у], [і], а це можливо тільки на основі проведення часткового звуко-буквеного аналізу. Звуковий і звуко-буквений аналізи потребують умінь логічно і доказово бу­дувати висловлювання. Тому, навчаючи, як проводити такі види роботи, учителеві слід обов'язково давати зразок відповіді, записаний на плакаті або на дошці.