69. Засвоєння молодшими школярами понять із галузі морфеміки і словотвору

Ознайомлення третьокласників з частинами основи передбачає формування в них понять про корінь, префікс і суфікс, оволодіння способами визначення кожної з морфем. Вільно користуватись новими лінгвістичними термінами учні зможуть лише після спостережень під керівництвом учителя за ознаками префіксів і суфіксів, після виконання значної кількості вправ словотворчого характеру.

Ознайомлення з основою слова слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Потрібно, щоб учні усвідомили, що змінна морфема, яка утворює словоформи і служить для зв'язку слів у реченні, називається закінченням, а основа — це частина слова без закінчення, вона передає основне лексичне зна­чення слова.

Вивчаючи закінчення, учні повинні усвідомити такі головні його ознаки:

• закінчення — це змінна частина слова;

• за допомогою закінчень утворюються різні форми (зміни) слова;

• закінчення служить для зв'язку слів у реченні;

• закінчення стоїть у кінці змінюваного слова.

Робота над формуванням поняття «закінчення слова» складається з кількох етапів.

На першому етапі учні одержують початкові уявлення про змінну частину слова. Це здійснюється під час виконання вправ, які передбачають спостереження за змінами форми того самого слова в контексті.

Щоб підготувати учнів до розуміння основної функції закінчення — функції зв'язку слів у реченні, можна запропонувати деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні, без чого неможливе повноцінне спілкування.

Другий етап у вивченні закінчення передбачає формулювання власного ви­сновку учнів про наявність змінної частини у слові та його функції (зв'язок слів у реченні) і введення вчителем терміна «закінчення»: «Змінна частина слова на­зивається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчення стоїть у кінці слова». На цьому етапі вчитель показує схематичне позначення закінчення:

Як уже зазначалося, серед завдань, які має розв'язати вчитель, особливо той, що працює в системі розвивального навчання, є ознайомлення учнів із поняттям «нульове закінчення».

Розпочинаючи вивчення кореня слова, учитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основний елемент лексичного значення:

• слова з однаковим коренем називаються спорідненими, або спільнокореневими;

• слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній). Це дає змогу запобігти помилковому орієнтуванню учнів тільки на семантичну близькість слів;

• слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються спільнокореневими, бо в них різні корені (смислові частини), наприклад, гора і горе. Така робота дає можливість запобігти помилці, пов'язаній з орієнтуванням тільки на структурну близькість;

• у споріднених словах корінь може частково змінювати свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує ціла низка чергувань голосних і приголосних у корені), наприклад, вхід — ходити — ходжу.

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти спільнокореневі слова (школа, школяр) і форми того ж слова (школа — школи — школі).

У процесі вивчення кореня слова учні повинні усвідомити, що головний спосіб виділення кореня полягає в доборі слів, споріднених з даним словом, ви­значенні їхньої спільної частини, яка передає основне значення. Проте оволодіти цим способом не так просто. Цього потрібно спеціально навчати.

Корінь слова вивчається в певній послідовності. Спочатку на основі порів­няння слів за значенням і будовою вводиться термін «споріднені слова», потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а спо­ріднені слова називаються ще й спільнокореневими (2 клас).

На наступному етапі формування поняття слід показати, що істотну ознаку кореня становить смисл, а не однакове звучання частини різних слів. Тому проводиться протиставлення спільнокореневих слів і синонімів, а також спільнокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми.

Мета вивчення суфікса в початкових класах — розкрити словотворчу роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

• суфікс — це частина слова, за допомогою якої утворюються нові слова;

• суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смислового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета тощо);

• суфікс завжди стоїть після кореня;

• у слові може бути не один суфікс, а кілька.

Словотвірна роль суфіксів є очевиднішою, а тому доступнішою для розуміння, ніж словотвірна роль префіксів. Роботу над засвоєнням поняття суфікс слід роз­почати зі спостережень за словами зі зменшено-пестливими суфіксами.

Виконання учнями аналітико-синтетичних вправ словотвірного характеру дасть можливість поглибити розуміння ролі суфіксів, різноманітних смислових відтінків, яких надають словам і мовленню взагалі суфіксальні морфеми.

Демонструючи предметну наочність або малюнки, учитель спрямовує школярів від порівняння предметів до порівняння слів — їх назв. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, великого гриба і маленького. Діти роблять висновок, що поняття «малий» може передати не тільки слово малий, а й частинка слова:

-ець (прапор — прапорець), -ок (гриб — грибок).

Школярі усвідомлюють, що нові слова (прапорець, грибок) утворилися саме за допомогою суфіксів, приєднаних до кореня.

Подальша робота націлена на поглиблення уявлень учнів про словотвірну роль суфіксів. Так, діти на основі порівняння спільнокореневих слів (сир — сир­ник, чай — чайник, комбайн — комбайнер, телята — телятниця) переконуються в тому, що за допомогою суфіксів утворюються слова — назви предметів побуту чи занять людей. При цьому слід звертати увагу на те, що нове слово утворилося від іншого за допомогою суфікса, який завжди стоїть після кореня.

У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є засобом усвідомлення їхньої словотвірної ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно приєднуються до слова, а впли­вають на його лексичне значення.

Вивчення префіксів у початкових класах має суто практичне значення — на­вчати учнів правильно вживати в мовленні слова з префіксами.

Формуючи поняття про префікс, учитель ознайомлює дітей із такими ознаками цієї частини слова:

• префікси утворюють нові слова (бабуся — прабабуся) або слова з новими відтінками значень (сильніший — найсильніший);

• префікс стоїть перед коренем;

• у слові може буть кілька префіксів (понаписувати, возз'єднати).

Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їх істотних ознак у спеціальному слові-терміні, фор­мулюється визначення префіксів (частина слова, що стоїть перед коренем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне по­значення

Аналіз речень, заміна слова летіла іншими, спорідненими словами, які більше підходять, з'ясування способу творення кожного префіксального слова (вилетіла, полетіла, перелетіла) і розкриття їх значень дає учням можливість узагальнити істотні ознаки префікса:

1. значуща частина слова;

2. стоїть перед коренем;

3. служить для утворення слова з новим значенням або надає слову нового смислового відтінку.

У початкових класах вивчення будови слова має на меті не тільки ознайомлення зі значенням морфем, а й забезпечує правильне користування ними в усному й писемному мовленні, зокрема сприяє практичному засвоєнню самого процесу словотворення.

Цій меті підпорядковуються такі типи вправ:

1. На спостереження за роллю морфем у слові:

2. На заміну морфем у слові:

3. На добір слів і використання їх у мовленні:

IV. На утворення слів:

Щодо порядку морфемного розбору методична література рекомендує таку схему:

1. Визначення, до якої частини мови належить слово — змінної чи незмін-

2. Виділення закінчення слова: змінювання його так, як змінюються слова цієї частини мови; виділення змінної частини, обведення її рамочкою.

3. Виділення частини слова без закінчення — основи.

4. Виділення кореня слова: тлумачення значення аналізованого слова за допо­могою найближчого спорідненого; добір споріднених слів; порівняння споріднених слів, знаходження спільної частини; позначення її дужкою.

5. Виділення префікса: виокремлення частини слова перед коренем; творення інших слів з цією частиною; добір спорідненого слова без цієї частини; виділення частини слова, що стоїть перед коренем (префікса), позначення його умовною по­значкою; добір слів з таким самим префіксом.

Виділення суфікса: пошук відрізка між коренем і закінченням; добір слів, що мають відрізок з таким самим значенням і звуковим складом; позначення су­фікса умовною позначкою