67. Лінгвістичні засади методики вивчення морфеміки і словотвору в початковій школі

Кожна методична теорія відображає певну лінгвістичну концепцію, спирається на глибоке розуміння мовних законів. Розглянемо лінгвістичні основи методики вивчення морфеміки і словотвору в початковому курсі рідної мови.

Будова слова — розділ мовознавства, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спільнокореневими словами.

Словотвір — розділ мовознавства, що вивчає творення нових слів.

Зв'язок словотвору з лексикологією виражається в тому, що:

• словотвірні одиниці існують тільки в лексемах;

• за допомогою словотворення поповнюється лексичний фонд мови;

• з лексичного значення твірного слова формується лексичне значення по­хідного, завдяки чому стає можливою вмотивованість похідних одиниць;

• лексичне значення твірної основи здебільшого визначає зразок творення нового слова;

• на словотвірні процеси істотно впливають окремі лексичні явища, а саме багатозначність слів.

Дані лінгвістики дали можливість сформулювати важливий принцип вивчення морфеміки і словотвору в школі як з граматичного, так і зі семантичного поглядів, що означає посилення уваги до аналізу семантичних процесів, з'ясування характеру смислових зв'язків похідного і твірного слів.

Характеризуючи морфему як мінімальну значущу частину слова, мовознавці чітко виділяють у ній дві взаємозв'язані сторони: зовнішню (звуковий склад) і внутрішню (значення). Причому науковці диференціюють поняття «значення морфеми» і «значення слова». Так, якщо лексема здатна виражати певне поняття, то значення морфеми має асоціативний характер. Мовець усвідомлює морфему як звуковий сегмент з певною семантикою, вичленовує її, оперує нею як готовим засобом у разі необхідності утворити нову лексичну одиницю.

Мовознавці відзначають якісну різницю між семантикою кореневої та афік­сальних морфем. Корінь є лексичним ядром слова, його стрижнем; для значення кореневої морфеми характерною є мінімальна абстрактність. Службові морфеми відомий лінгвіст І. І. Ковалик називає конкретизаторами лексичного значення кореня.

Праці вітчизняних мовознавців підтверджують висновок про те, що структурно-семантичні зв'язки похідного і твірного слів є центральними для всієї системи словотворення. Словотворчих зв'язків не може бути там, де між словами немає нічого спільного з боку семантики, структурні зв'язки завжди спираються на семантичні. Ці та інші положення нині розглядаються методичною наукою як теоретичні засади вивчення морфеміки і словотвору в початковому курсі рідної мови, посилення мовленнєвого спрямування роботи над цим матеріалом.

Доцільним є поєднання морфемного і словотвірного аналізів слова з огляду на те, що морфемний аналіз має цінність лише в тому разі, якщо структура слова визначається в процесі встановлення його смислових і формальних зв'язків з ін­шими словами. Такий підхід дає можливість запобігти механічному поділу слова на морфеми, виробляє в учнів звичку замислюватися над роллю і семантикою кожної складової частини.

До аналізу структури слова можна підходити з позицій історії мови (діа­хронії) і сучасного етапу її розвитку (синхронії). Отже, вчителеві необхідно чітко розмежовувати етимологічний і морфемний розбори слова, домагаючись від учнів з'ясування зв'язків, існуючих між словами в сучасній мові.

У Основними принципами навчання молодших школярів будови слова і сло­вотвору є:

• забезпечення взаємозв'язку цього розділу з лексикологією, фонетикою, орфографією, граматикою;

• увага до мотиваційних відношень похідних і твірних слів, їх структурно- смислової залежності, семантики морфем;

• розмежування історичних і сучасних явищ словотвору української мови;

• поєднання морфемного розбору слова з елементами словотвірного аналізу, структурного аналізу зі смисловим;

• забезпечення зв'язку аналізу й синтезу;

• мовленнєва (комунікативна) спрямованість.

Пам'ятаючи те, що кінцевою метою вивчення морфеміки і словотвору є ви­роблення в учнів навички правильно, точно, доречно вживати в мовленні слова зі складною структурою, користуватися морфемами як мовними засобами, необхідно здійснювати комунікативно-діяльнісний і функціонально-стилістичний підходи до викладання цього матеріалу. З урахуванням мовленнєвої спрямованості вправ їх типологія є такою:

1. Аналіз готового матеріалу:

   1. спостереження за парами, рядами спільнокореневих слів і слів з однаковими префіксами й суфіксами;

   2. виділення і характеристика (аналіз) похідних слів;

   3. порівняння словотвірних явищ;

   4. аналіз тексту з погляду вжитих у ньому словотвірних засобів і завдання, умов, змісту висловлювання.

2. Перетворення мовного матеріалу:

   1. конструювання слів з похідною основою;

   2. синонімічні й антонімічні заміни поданих лексичних одиниць;

   3. поширення висловлювання;

   4. стиснення висловлювання;

   5. відшукування порушень словотвірної норми і виправлення помилок.

3. Побудова висловлювання (або його частини):

   1. вибір мовних засобів відповідно до теми та ситуації висловлювання;

   2. конструювання елементів висловлювання з уживанням дібраних засобів;

   3. побудова фрагментів текстів на певну тему і в певному стилі;

   4. твір на запропоновану тему в певному стилі мовлення.