60. Методика вивчення займенника

Ще до початку шкільного навчання діти практично використо­вують займенники, правильно вживають їх у мовленні. У першому класі ці нави­чки закріплюються в процесі опрацювання букварних і післябукварних текстів. У 2 і 3 класах, як уже зазначалося вище, учні вчаться підставляти займенники (без уживання термінів) до іменників для правильного визначення їх роду і числа, і тільки в 4 класі вони вперше ознайомлюються із займенником як частиною мови. Цей процес має на меті насамперед формування і розвиток в учнів комунікативних умінь, а також ознайомлення із засобами міжфразових зв'язків у тексті, тобто зі стилістичною метою уникнення у висловлюваннях зайвих повторень того самого слова.

Вивчаючи займенник як частину мови, учні мають оволодіти такими вміннями:

• упізнавати серед слів займенники, які вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх;

• ставити питання до займенників;

• упізнавати на слух і в текстах особові займенники;

• пояснювати їх лексичне значення, роль у реченні;

• відмінювати особові займенники за зразком; користуватися навчальною таблицею для визначення відмінків займенників у реченні;

• дотримуватись правила вживання займенників з прийменниками;

• будувати словосполучення і речення з особовими займенниками;

• використовувати займенники для зв'язку речень у тексті з метою уник­нення лексичних повторів.

Даючи визначення займенника як частини мови, підручник «Рідна мова» для 4 класу зазначає, що займенники тільки вказують на предмети, їх ознаки, кількість, але не називають їх. Вони за своїм лексичним значенням співвідносяться насампе­ред з іменниками (звідси й назва цієї частини мови — «замість імен»), наприклад, іменники хлопчик, кінь, камінь, гнів можна замінити в реченні займенником він; з прикметниками (допитливий, сильний, важкий, справедливий можна замінити займенником такий); з числівниками (два, шість, десять можна замінити займен­ником стільки). Тому займенники відповідають на ті самі питання, що й частини мови, замість яких вони вживаються (хто? що? який? яка? яке? які? скільки?).

Вивчення теми «Займенник як частина мови» учитель може здійснити, ви­користовуючи спостереження та евристичну бесіду за таким мовним матеріалом: Вона дуже гарно малює. Її роботи викликали захоплення у відвідувачів виставки.

• Прочитайте речення. Про кого в них мовиться? Чому не можна точно сказати, про кого говориться? Які слова можна підставити замість вона ? (Мама, бабуся, сестричка, школярка, учителька та ін.) До якої частини мови вони належать? Отже, замість якої частини мови вжито слово вона ? На яке питання воно відповідає? А чи можна віднести це слово до іменників? Чому не можна? (Слово вона не називає ні конкретний предмет, ні особу.) Назвіть інші слова, якими ми можемо замінити іменники, наприклад, батько, ліс, земля, школа, поле, море та ін. Спробуйте скласти речення зі словами він, вона, воно, вони. Чи змогли ми визначити, про кого чи про що ви говорите? Чому не змогли?

Учитель допомагає учням зробити висновок, що слова він, вона, воно, вони конкретно не називають ні особу, ні предмет, хоч і відповідають на питання хто? що?. Запитання учителя «Замість якої частини мови ми вживали слова він, вона, воно, вони?» підводить дітей до засвоєння нового терміна — займенник.

Практичне завдання вивчення особових займенників у початковій школі полягає в тому, щоб учні добре усвідомили значення кожного займенника: я — той, хто говорить про себе; ти — той, до кого співрозмовник звертається; він, вона, воно, вони — особи, про яких ідеться, але вони можуть бути присутні й відсутні при цьому; ми — група осіб, до якої входить і той, хто говорить.

Для усвідомлення учнями того, що особові займенники можуть уживатися не тільки замість певної особи чи конкретного предмета, а й замість будь-яких іменників, потрібно проаналізувати речення, в яких той самий займенник замінює різні іменники:

Граматичний матеріал «Займенники 1-ї, 2-ї, 3-ї особи однини і множини» підлягає засвоєнню в результаті запам'ятовування, тому вчитель, використовуючи повідомлення, демонстрацію таблиці (зразок її вміщений у підручнику), орга­нізовує сприймання учнями потрібної інформації. Після колективної роботи за таблицею учитель підсумовує, що особові займенники бувають 1-ї, 2-ї, 3-ї особи однини і множини: 1 — я, ми; 2 — ти, ви; 3 — він, вона, воно, вони.

Для запам'ятовування цієї інформації слід практикувати завдання на визначення особи і числа займенників з опорою на таблицю та, самостійно, на називання всіх займенників в однині чи множині та займенників конкретно зазначеної особи. Ефективною є робота в парах (добір та впізнавання займенників певної особи, визначення числа), у малих групах (ігри «Хто швидше додасть займенники в таблицю?», «Утворіть колонки займенників за особами (або числами)», «Упізнайте займенники відповідно до того, на що вони вказують»).

Досить складно навчити молодших школярів стилістично правильно вживати особові займенники в реченні, тексті. Спостереження за дитячим усним мовленням, аналіз письмових робіт показують, що в учнівських висловлюваннях і творчих роботах найчастіше трапляються стилістичні помилки трьох видів:

1 уживання займенника в реченні без називання відповідного предмета в попередньому реченні, на який цей займенник указує;

2.недоречне вживання займенника безпосередньо після іменника (наприклад, на запитання вчителя «Що означають дієслова?» чуємо таку відповідь: «Дієслова, вони означають дію предмета»);

3. невиправдане повторення в тексті тих самих іменників. Роботи (тексти) з такими недоліками обов'язково треба аналізувати в класі, залучаючи до їх редагування всіх учнів. і робити це необхідно не тільки в межах тих годин, які відводяться на вивчення займенника, а постійно. Корисними є колективні вправляння учнів (в окремих випадках — робота в групах, у парах) у стилістичному вдосконаленні текстів, пропонованих учителем.

Вивчаючи займенники, учні вперше дізнаються про те, що в ролі підмета, крім іменника, може виступати інша частина мови. Складання речень з особовими займенниками, синтаксичний аналіз цих речень переконує учнів, що особові займенники в реченні можуть виступати в ролі головного (підмета) і другорядних членів, що в реченні вони відповідають на ті самі питання, що й іменники, замість яких вони вжиті. Відомості, одержані учнями 4 класу про особові займенники, активно закріплюються в процесі вивчення наступної частини мови — дієслова.