51. Словниково-логічні вправи

У роботі над лексичним значенням слова важливу роль відіграють логічні ряди слів — слова однієї тематики, але розміщені за ступенем узагальнення смислу, за родо-видовими ознаками, наприклад: сосна — дерево — рослина. Чинною програмою з рідної мови передбачено навчання молодших школярів добирати родову назву до низки видових та, навпаки, розподіляти слова на тематичні групи та групувати ряди слів за певною змістовою ознакою. Спостереження показують, що діти часто не розуміють смислової різниці між групами слів на позначення видових та родового понять. Так, до меблів вони зараховують телевізор, килим, до фруктів — малину, аґрус. У свідомості учнів комахи, риби, плазуни не належать до тварин. Отже, перед учителем постає завдання систематичного включення спеціальних вправ з метою формування в молодших школярів логічних і лексичних понять, умінь співвідносити слова з відповідними об'єктами, визначати найістотніші ознаки предмета, узагальнювати їх, з'ясовувати смислові відношення між словами.

Типологію словниково-логічних вправ.

Основними їх видами є:

1. називання предметів (хто це? або що це?);

2. визначення ознак предметів за кольором, розміром, матеріалом, запахом тощо;

3. підведення видових понять під родове та розчленування родового поняття на видові;

4. визначення предмета за його ознаками (колір, форма, розмір, матеріал, смак тощо);

5. визначення предмета за його діями;

6. порівняння предметів за певною ознакою;

7. вилучення зайвого предмета або слова, що його називає;

8. доповнення групи однорідних предметів;

9. розподіл предметів або слів, що їх називають, по групах;

10. логічне визначення предмета.

Виконання учнями словниково-логічних вправ є ефективним за певних методичних умов:

• активізації розумової діяльності дітей, розвиток їх логічного мислення;

• зв'язку з лексикою підручників;

• зв'язку з виучуваною мовною темою;

• уведенням «конфліктних» слів;

• зв'язку з роботою над зв'язними висловлюваннями різних типів і стилів;

• використанням унаочнення (предмети, малюнки);

• поступовим ускладнення вправ.

Оперування родовими словами-назвами як синтетична робота значно просуває школярів у розвитку їхнього мислення і мовлення. Якщо вчитель звертає увагу на те, що для розкриття значення лексичної одиниці потрібно починати з головного, більш загального слова, то учні поступово відмовляються від функціональних визначень на зразок «ручка — це якою пишуть».

52. Методика роботи з діалектизмами

Необхідною умовою формування гармонійно розвиненої особистості є озброєння її комунікативними вміннями й навичками вільного володіння всіма засобами літературної мови. Одним із першочергових завдань вищої школи в підготовці вчителів початкових класів як словесників є прищеплення любові й пошани до живого народного слова, творчого ставлення до процесу взаємодії літературної мови з територіальними діалектами (наріччями). На території України функціонують три наріччя (північне, південно-західне, південно-східне), у межах яких виділяють говори і говірки. Від першого дня роботи зі школярами, тобто з початком навчання грамоти, вчитель спостерігає розбіжності в артикуляції окремих звуків і звукосполучень літературної мови і територіальних діалектів, представлених у місцевості, де мешкають учні та їхні родини. Сформувати в дітей первинні уявлення про звуки й букви в умовах діалектного впливу значно важче: учні вимовляють окремі звуки й звукосполучення так, як чують їх у родинному колі. Отже, беручи за основу норми української фонетики й графіки, учитель особливо ретельно працює над подолан­ням діалектних фонетичних (орфоепічних) помилок і відповідно — орфографічних помилок фонетичного походження Охарактеризуємо типові відхилення від орфоепічних літературних норм, зумовлені впливом регіональних діалектів на мовлення учнів:

Вимова голосних звуків: Бляск,; цьолуваїть; тьоїтка; паресяї.

Ствердіння [ц] в абсолютному кінці слова і в кінці слова перед голосним: вуїлица.

Твердий кінцевий [т] числівникових форм: дванаїццат.

Тверда вимова постфікса -ся зворотних дієслів: одружиївса, робиїлоса, вмиваїласа.

Південно-західне наріччя:

Ствердіння [р]. Тверда вимова [ц] в кінці слів: расниїй, бураїк, пораїдок. Хлоїпец, удовеїц.

З метою вдосконалення орфоепічних умінь молодших школярів доцільно використовувати завдання на спостереження за вимовою окремих звуків та звукосполучень в українській літературній мові. За допомогою звукового та звуко- буквеного аналізів учитель усуває в мовленні учнів вимовні відхилення діалектного походження і відповідно — орфографічні помилки в словах, написання яких здійснюється за фонетичним принципом української орфографії.

Північне наріччя: Форма називного відмінка однини займенника той: тей.

Форма інфінітива дієслів з основою на голосний: сидіїт, сидіїть, хоїдіт, хоїдить (ходити).

Форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів ІІ відміни з основою на зубні

приголосні: хоїдю, вої дю, будюї, сидюї, ної сю, прої сю.

Форма 3-ї особи однини теперішнього часу дієслів ІІ відміни: хоїдит, ноїсит, проїсит, воїзит, баїчит. Форма 3-ї особи множини теперішнього часу дієслів І і ІІ дієвідмін: несуїт, стережуїт, хоїдят, проїсят, хоїдють, проїсють, ноїсють.

Підхід педагогів до мовленнєвих помилок діалектного походження до 90-х років був досить беззаперечним - неухильно боротися з усіма діалектними виявами всіх мовних рівнів, протиставляючи їм унормовані літературні слова та форми слів. У сучасній методичній літературі поряд із думкою про очищення мови учнів від фонетичних та граматичних діалектних впливів знаходимо поради вчителям не відмовлятися від лексичних діалектизмів, а збирати їх, досліджувати разом з учнями семантику кожного з діалектних слів, добирати до них літературні відповідники.