47. Елементи фразеології в навчанні рідної мови

Крім слів для називання предметів, ознак і дій, існують і активно вживаються в мовленні фразеологізми, тобто стійкі сполучення слів, які за семан­тикою дорівнюють окремому слову, наприклад: голова йде обертом, дерти ніс, ламати голову тощо. Системні відношення простежуються між словами і фразеологізмами. Знання таких відношень допоможе учням користуватися фразеологізмами як членами синонімічних рядів. Фразеологізми, як і слова, входять до лексичної системи мови і розглядаються лексикологією як окремі одиниці. Водночас вони мають низку специфічних ознак, а саме:

а) неможливість заміни слова у складі фразеологізму;

б) втрата словом своєї смислової самостійності;

в) відтворення фразеологізму в готовому вигляді, необхідність його попереднього запам'ятовування.

Фразеологічні вправи мають на меті поповнення словникового запасу, засвоєння учнями сфери вжитку найпоширеніших фразеологізмів в усному і писемному мовленні для надання висловлюванню більшої точності й виразності. Молодші школярі засвоюють українську фразеологію практично. Це відбувається як на уроках мови і мовлення, так і під час опрацювання на уроках читання творів художньої літератури. Обсяг фразеологічного матеріалу, його характер, методичні прийоми роботи над ним визначає вчитель, зважаючи на вік дітей, рівень розвитку їхнього мислення й мовлення, життєвий досвід тощо. Корисно ознайомити молодших школярів із фразеологічним словником, на­вчити користуватися ним. Описані в методичній літературі вправи з фразеологізмами поділяються на такі види:

а) відшукування фразеологізмів у тексті;

б) з'ясування лексичного значення фразеологізму;

в) відшукування фразеологізмів у словнику;

г) знаходження і виправлення помилок у вживанні фразеологізмів;

д) установлення синонімічних та антонімічних відношень між словами й фрзеологізмами;

е) з'ясування стилістичної ролі фразеологізмів у тексті.

Пам'ятаючи про кінцеву мету роботи над фразеологізмами, доцільно пропонувати молодшим школярами завдання на складання словосполучень, речень і зв'язних текстів, уведення сталих зворотів у діалоги й монологи. Особливу увагу слід приділити навчанню молодших школярів доцільно вживати сталі вирази, сполучати їх з іншими словами.

48. Характеристика словника молодшого школяра

Діти приходять до школи з різним запасом слів, значення яких їм відомі. Першокласники, які оволоділи значною кількістю слів рідної мови, повноцінно сприймають звернене до них мовлення. Інша річ, коли з певних причин словник дитини залишився нерозвинутим, бідним. Ідеться як про активний, так і про пасивний лексичний запас її мовлення. Варто нагадати, у чому полягає різниця між активним і пасивним словником. Якщо лексичний запас функціонує в усному і писемному мовленні, маємо справу з активним словником; якщо ж слова тільки усвідомлюються мовцем під час сприймання чужого мовлення, така сукупність слів розглядається як пасивний словник. З приходом дитини до школи починається цілеспрямований процес удосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні. Зазначена проблема досліджувалася психологами, методистами (Айдарова, Виготський, Жинкін, Ліпкіна, Марченко, Матвеєва, Новікова, Оморокова, Пархоменко, Пономарьова, Попова, Синиця, Сніткіна, Соловець). Науковці стверджують, що обсяг пасивного словника шестирічної дитини становить 3—4 тис. слів.

Обмеженість лексичного запасу дітей, що приходять до школи, пояснюється кількома причинами.

1. Коло знань та уявлень про суспільне життя, природу в дітей ще вузьке.

2. Нерідко за словами, вживаними дітьми шести-семирічного віку, немає точних уявлень і понять.

3. Словник учнів ще не впорядкований і не систематизований;

4. Словник школярів розвинутий однобічно: у ньому більше конкретних, загальновживаних слів.

5. Мовлення першокласників нерідко характеризується емоційною безбарвністю, невиразністю, повторенням тих самих слів.

За час навчання в початковій школі пасивний лексичний запас дітей збільшується вдвічі, а то й утричі. Однак, крім кількісного поповнення, збагачення словника, у ньому відбуваються якісні зміни. Вони стосуються уточнення значень слів, засвоєння їх смислових відтінків, розуміння явищ синонімії, антонімії, багатозначності слів, уживання фразеологізмів тощо. Необхідна організація активної розумової діяльності дітей під час засвоєння ними нових понять, систематичної роботи над диференціюванням слів, їх лексичним і граматичним аналізом. Корисними є логічні вправи на порівняння, класифікацію, встановлення асоціативних зв’язків. Найпоширенішими типами асоціацій, що утворюються в них, є:

• синтагматичний (почувши певне слово, наприклад, олівець, дитина називає інші слова, які зв'язані граматично зі словом-стимулом і можуть бути використані під час побудови тексту: червоний, жовтий, малює, пише, мій);

• парадигматичний (на слово-стимул, наприклад школа, першокласник називає слова, що належать до тієї самої частини мови: учень, учитель, клас, перерва, урок);

• словотворчий (сприйнявши слово на слух, наприклад, книга, учень називає низку слів, що перебувають із поданим словом у словотворчих зв'язках: книжка, книжечка, книжковий);

• смисловий (учень усвідомлює зв'язки між явищами, названими певними словами, і тому на слово-стимул сніг називає низку слів: зима, валянки, ковзани, мороз, кататися, ліпити).

Серед іменників переважають слова з конкретним значенням. Абстрактні іменники становлять лише 1 % від загальної кількості слів цієї частини мови. Конкретністю значень вирізняються і дієслова. Найуживанішими є якісні прикметники на позначення всіх тих властивостей предмета або особи, які сприймаються аналізаторами. Найменшою є кількість відносних прикметників. Як правило, словосполучення на зразок вишневий сік, шкіряний м'яч учні замінюють на словосполучення сік із вишень, м'яч зі шкіри.