11. Сукупність і рецидив.

Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не вра­ховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальнос­ті за підставами, встановленими законом.

 При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини Кодексу.

Визначення сукупності злочинів, яке наведене в ч. 1 ст. 33 КК, дозволяє назвати такі її ознаки:

 особа (або група осіб) вчиняє два чи більше злочинів, кожен з яких являє собою одиничний злочин;

 кожний із злочинів у складі сукупності передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад. Це можуть бути будь-які поєднання одиничних злочинів: про­стого із простим, наприклад, крадіжка і зґвалтування; двох ускладнених, наприклад, триваючого і складеного злочинів; закінченого і незакінченого злочинів; а також зло­чинів, вчинених особою у співучасті і самостійно;

 усі злочини при сукупності кваліфікуються за різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК. Така вимога закону передусім означає, що сукупність утворюють, як правило, різнорідні злочини. Такими злочинами визнають­ся діяння, що мають різні безпосередні об’єкти, або вчиняються з різними формами вини. Сукупність також може мати місце при вчиненні однорідних злочинів (якщо інше щодо кваліфікації цих злочинів не передбачене законом).

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Рецидив злочинів має місце там, де особа, що має не зняту або не погашену судимість за раніше вчинений умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин. Озна­ки рецидиву такі:

 особа вчиняє два чи більше одиничних злочинів, кожен з яких передбачений у КК як самостійний (окремий) склад злочину;

 злочини, що утворюють рецидив, мають бути тільки умисними. При цьому не має значення, чи був закінчений умисний злочин, за який особа засуджується за останнім вироком або за­суджувалась раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів;

 злочини, з яких складається рецидив, віддалені один від одного проміжком часу, який може бути як досить тривалим (так званий рецидив, віддалений у часі), так і ко­ротким;

 особа, вчиняючи новий умисний злочин, повинна мати не зняту або не погаше­ну судимість за попередній умисний злочин. Факт судимості особи створюється ви­несенням щодо неї обвинувального вироку суду, який набрав сили закону і за яким особі призначене покарання.

Порядок накладення адміністративних стягнень у разі вчинення кількох адміністративних правопорушень. При вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Коментар:

 Накладення адміністративних стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень відповідно до положень коментованої статті провадиться за наявності таких загальних умов: а) вчинення особою двох або більше адміністративних правопорушень; б) кожне із правопорушень кваліфікується за окремою статтею Особливої частини КпАП (або іншого нормативного акта, що передбачає адміністративну відповідальність), що має самостійну санкцію; в) з кожного правопорушення не минули строки давності притягнення до адміністративної відповідальності; г) ні за одне з них на особу не накладалося адміністративне стягнення.

У коментованій статті визначено, що в разі вчинення двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї самої особи вирішують частіше за все різні посадові особи в межах своєї підвідомчості. Ситуація змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає одна посадова особа. В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з вчинених.

Покладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду

Якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов'язати своєю працею усунути її.

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Коментар. Чинним законодавством встановлено адміністративну відповідальність за широке коло адміністративних правопорушень, що пов'язані із завдаванням матеріальної шкоди державі, організаціям і громадянам. Багато з них належить до діянь із матеріальним складом. Це означає, що адміністративна відповідальність настає лише за наявності наслідків у вигляді матеріальної шкоди. Наприклад, адміністративна відповідальність за недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції (ст. 170 КпАП) настає за умови, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції. Однак багато адміністративних правопорушень, що належать до діянь з формальним складом, також дуже часто породжують наслідки матеріального характеру. Так, наприклад, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 185м КпАП) може мати своїми наслідками вжиття нових заходів безпеки, що потребують відповідних витрат.

 Відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням може здійснюватися в таких формах: 1) накладення обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 40 КпАП); 2) повернення майна володільцеві (ст. 265 КпАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КпАП); 4) у порядку цивільного судочинства (ч. З ст. 40 КпАП).