Література

1. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – К.,1999. 2. Лавринович Л. Сучасний український постмодернізм — напрям? стиль? метод? / Л. Лавринович // Слово і час. — 2001. — № 1. 3. Семків Р. Українська літературна періодика кінця дев’яностих („страх і трепет”) [Текст] / Ростислав Семків // Література плюс. — 1999. — Ч. 17—20. — С. 7—16. 4. Ференц Н. С. Основи літературознавства: Навчальний посібник / Н. С. Ференц. – К. : Знання, 2011.- 431 c. 5. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю.  І. Ковалів та ін. —К., 1997. 6. Літературознавча енциклопедія: У 2 т. / Авт.-укладач Ю. І. Ковалів. — К., 2007. 7. Лексикон загального і порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001.

Давигора М. В. Провідні тематичні напрями контенту сучасного літературно-художнього періодичного видання

У статті досліджено проблематику матеріалів сучасного літературно-художнього періодичного видання. Тематика художніх творів є прямим відображенням розвитку суспільства, його настроїв та інтересів.

Ключові слова: літературно-художнє періодичне видання, контент, тема, проблема.

Давыгора М. В. Ведущие тематические направления контента современного литературно-художественного периодического издания

В статье исследована проблематика материалов современного литературно-художественного периодического издания. Тематика произведений является прямым отражением уровня развития общества, его настроений и интересов.

Ключевые слова: литературно-художественное периодическое издание, контент, тема, проблема.

Davygora M. V. Leading themes of the content of contemporary literary and art periodicals

The paper studies the problems of modern materials of literary and art periodicals. Subject works is a direct reflection of the level of development of society, its moods and interests.

Key words: literary and artistic periodical content, theme, problem.

УДК 655.413

К. А. Журба

Проблема створення спеціалізованих видань в україні

Створення спеціалізованих видань викликає безліч запитань у видавців, що зумовлено недостатнім вивченням цього роду преси, відсутністю чітких вимог, типологізації, вичерпного та однозначного визначення цього поняття не лише в науковій літературі, а й в нормативно-правових документах України у сфері видавничої справи. Це є неприпустимим, адже щороку видання з подібним грифом набувають все більшого поширення. У зв’язку з цим, у статті зосереджено увагу на необхідності впровадження стандартів для подібних видань, а також на вдосконаленні законодавства стосовно подібної преси взагалі.

Актуальність статті зумовлена відсутністю в українській видавничій справі чіткої диференціації визначення „спеціалізоване видання”.

Об’єктом дослідження виступає чинне законодавство України з видавничої справи.

Предметом дослідження слугують нормативно-правові документи України у сфері видавничої справи.

Мета статті – аналіз спеціалізованих видань, що випускаються в Україні й чинного законодавства з метою зосередження уваги на відсутності у ньому визначення цього поняття, пошук шляхів вирішення цієї проблеми, спроба дати власне визначення вказаного терміну та запропонувати вимоги до цих видань.

Завдання:

- здійснити аналіз нормативно-правових документів України з метою визначення поняття „спеціалізоване видання”, сформулювати власне визначення цього терміну;

- запропонувати типологізацію досліджуваних видань та висунути до них вимоги;

- зробити узагальнені висновки щодо подальших перспектив такого типу видань.

Термін „спеціалізоване видання” досить широко використовується на ринку сучасних ЗМІ. З кожним роком поширення набувають журнали й газети з подібним грифом. У науковій літературі можна зустріти різноманітні підходи до тлумачення цього поняття.

Теоретико-методологічну базу дослідження становлять праці А. І. Акопова, Д. О. Олтаржевського, Л. Г. Світич, П. І. Чукова, О. Д. Школьної та інших. Російський науковець О. Акопов створив класифікацію журналів відповідно до цільового призначення, обґрунтував універсальну модель класифікації подібних журналів залежно від тематичної спрямованості [1, с. 34]. Дослідниця Л. Світич виокремлює досліджувану пресу як таку, що призначена для окремих груп аудиторії [2, с. 38]. П. Чуков визначає вищезазначені видання як такі, що „удовлетворяют интересы аудитории в дополнительной информации, рассчитанной на половозрастные особенности аудитории и ее различные интересы в различных сферах жизнедеятельности” [3, с. 17].

Як бачимо, погляди вчених щодо визначення цього поняття є достатньо різноманітними. Проте, майже всі дослідники вказують на такі характерні ознаки спеціалізованого видання, як орієнтація на певну читацьку аудиторію і визначена тематична спрямованість. Відсутність єдиного погляду щодо визначення досліджуваного поняття є наслідком недосконалості законодавства.

Проаналізувавши чинне законодавство та нормативні акти, що стосуються засобів масової інформації, можна зробити висновок, що вони не містять чіткого та вичерпного визначення поняття „спеціалізоване видання”. Це в свою чергу призводить до того, що видавці не можуть чітко зорієнтуватися з тематичним наповненням свого видання, його читацькою аудиторією. Відсутність єдино чіткого визначення цього поняття унеможливлює також розробку вимог і стандартів до цього роду видань й робить випуск такої продукції неуніфікованою й невнормованою.

Так, наприклад, Державний стандарт України „Видання. Основні види. Терміни та визначення” № 3017-95, затверджений наказом Держстандарту України від 23 лютого 1995 року № 58 встановлює визначення основних видів видань. Проте стандарт містить лише згадку про спеціалізовані журнали, при цьому не даючи визначення цього поняття, а вказує лише на читацьку адресу такого видання: „Залежно від читацької адреси громадсько-політичний: журнал може бути призначений молоді, жінкам, спеціальним категоріям читачів” [4]. З цього контексту можна зробити висновок, що спеціалізований журнал може бути лише громадсько-політичної тематики. Більш повно стандарт дає визначення поняттю „спеціалізована газета”: „Газета, яка систематично висвіт­лює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів” [4]. З вищезазначеного, під спеціалізованим виданням слід розуміти друкований засіб масової інформації, який систематично висвітлює окремі проблеми суспільного життя, а для його розповсюдження встановлені спеціальні правила.

Виходячи з контексту Закону України „Про рекламу”, 1996 рік, №39, можна дати наступне визначення спеціалізованому виданню: друковане ЗМІ, в якому наявна певна спеціалізація [5]. Так, у статті 22, цього ж закону, під спеціалізованим виданням розуміють видання, призначені для медичних установ та лікарів, а також які розповсюджується на семінарах, конференціях, симпозіумах з медичної тематики; у статті 23 це виданнях щодо зброї.

Згідно з Законом України про „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, затвердженому у 2003 році, № 31-32: „Спеціалізований друкований засіб масової інформації - видання центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в якому відповідно до цього Закону публікуються відомості з Єдиного державного реєстру” [6].

Закон України „Про захист суспільної моралі”, затверджений 2004 року № 14, містить наступне визначення спеціалізованого засобу масової інформації: „періодичне друковане видання, радіо-, теле-, відеопрограми, інша форма розповсюдження масової інформації, у тому числі на електронних носіях, матеріали та повідомлення якого у цілому і систематично висвітлюють питання сексу або використовують сексуальну тематику як провідну [7]”. Таким чином, чітке визначення поняття „спеціалізоване видання” у наведеному законі відсутнє і наводиться лише в його контексті.

Чинне законодавство не містить чіткого визначення поняття „спеціалізоване видання”, а деякі окремі положення закону щодо цього терміну взагалі суперечать один-одному. З даного твердження випливає, що в законодавстві України потрібно чітко закріпити поняття „спеціалізоване видання”, під яким, на наш погляд, необхідно розуміти видання, яке буде надавати вузьким групам читачів ґрунтовну інформацію з певної конкретної теми.

Нормативно-правова база України потребує доповнення з закріпленням чіткого та вичерпного поняття „спеціалізоване видання”, а усі вищезгадані документи потребують внесення змін, з метою уникнення розбіжностей між визначенням зазначеного поняття. Це, в свою чергу, усуне проблему стосовно змістового наповнення такого роду видань, а також читацької аудиторії, на яку вони будуть направлені.

Необхідним є також розроблення чітких вимог. Спеціалізовані видання висвітлюють досягнення, проблеми, завдання певної галузі, а читацькою аудиторією зазначених видань виступають лише спеціалісти. Відповідно, кількість читачів у такої преси значно менша, ніж у інших.

Виходячи з цих ознак можна виокремити наступні вимоги до спеціалізованих видань:

- спеціалізована преса повинна містити більш вузьку інформацію з конкретної теми, яку спеціалісту буде важко знайти в будь-яких інших видання;

- публікації повинні містити статті про найновіші досягнення обраної галузі;

- характер подачі інформації має розгорнутий вигляд, доречні коментарії спеціалістів та аналітичні матеріали;

- характерним є використання спеціальної термінології з обраної галузі, яка не завжди може й повинна бути зрозумілою пересічному читачеві;

- при першому вживанні певного терміна необхідно наводити його пояснення, уникати багатозначності терміна в межах конкретного матеріалу, а також неточного або помилкового тлумачення;

- дані, які наводяться у публікаціях повинні добре аргументуватися та бути підтвердженими ілюстраціями (фотографіями, кресленнями, графіками, тощо);

- дизайну та оформленню не надається великого значення, що обумовлено зацікавленістю читача перш за все у змістовому наповненні.

Цими характеристиками спеціалізоване видання буде відрізнятися від універсального, в якому наявна різнорідна інформація у стислому та більш загальному вигляді.

Не існує на сьогодні й чіткої типологізації досліджуваних видань. Чуков П. І. розробивши типологізацію спеціалізованих газет поділяє їх на дві групи: за демографічними особливостями (дитячо-юнацькі, молодіжні, для старшого покоління, жіночі та чоловічі) та за інтересами аудиторних груп (ділова преса, спортивні видання, автолюбительські) [3, с. 50]. На нашу думку, запропонована класифікація є неповною та нечіткою. Жіночі та чоловічі видання не можна відносити до групи за демографічними ознаками, а необхідно виокремити в окрему, за гендерною ознакою. Група за інтересами також потребує вдосконалення, адже подібні видання не можуть обмежуватися трьома підпунктами. Доречним також буде виділите ще одну групу, фахову, яка висвітлюватиме питання, пов’язані з трудовою діяльністю, тощо. Таким чином ми пропонуємо наступну типологізацію спеціалізованої преси: фахові видання, видання за інтересами, видання за гендерною та за віковою ознакою.

В Україні з-поміж інших спеціалізованих видань найбільшого поширення набули журнали. Випускаються журнали для працівників у сфері електронних ЗМІ, журнали присвячені питанням інформаційної безпеки, журнали про ремонт та технології будівництва, журнали, які сприяють пошуку роботи, спортивні видання, кулінарні видання тощо. Збільшення кількості спеціалізованих журналів на ринку України зумовлена тим, що читачеві краще придбати видання, в якому його буде цікавити вся інформація, на відміну від універсальних журналів, де прочитується здебільшого лише декілька рубрик, які будуть цікаві окремому реципієнту.

Спеціалізована преса виконує роль комунікатора, „повідомляючи не лише про технології, які можуть підвищити конкурентоспроможність, а і про нові товари, організаційно-економічні зміни на ринку, про конкурентів, про можливі канали збуту тощо [8, с. 341]”. Саме тому важливим аспектом є також те, що над створенням та редагуванням подібного видання повинен займатися також спеціаліст, який буде орієнтуватися у матеріалі та буде розуміти, що помістити в наступний номер, аби зацікавити своїх читачів. Рівень обізнаності адресата та адресанта в матеріалах такого видання повинен бути максимально наближеним, що сприятиме успішній комунікації. Створення нового спеціалізованого видання також потребує попереднього грутовного вивчення продуктів, які вже існують на ринку з цієї ж галузі, їх наклад тощо. Подібний аналіз збільшує вірогідність того, що майбутнє видання буде вдалим та знайде свою читацьку аудиторію.

Отже, з кожним роком частка спеціалізованих видань на ринку України зростає. Однак, створення зазначеного видання викликає безліч запитань, що обумовлено недостатнім вивченням цього роду преси, відсутністю чітких вимог, типологізації, а також вичерпного та однозначного визначення цього поняття не лише в науковій літературі, а й в чинному законодавстві України взагалі. Запропоноване нами визначення досліджуваного поняття, а також типологізація та вимоги є лише початковим етапом роботи і потребують більш поглибленого та детального вивчення, що в свою чергу, дозволить видавцям створювати якісні спеціалізовані видання.