Література

1. Фатхутдинов Р. А. Стратегический маркетинг: Учебник. – М.: ЗАО „Бизнес-школа „Интел-Синтез”, 2000. 2. Аксенова К. А. Реклама и рекламная деятельность: Конспект лекцій. – М: Приор-издат, 2005. 3. Кристофер Э.-Т. Ресторанный бизнес. Как открыть и успешно управлять рестораном: Пер. с англ/ Кристофер Эгертон-Томас. – М. : РосКонсульт, 1999. 4. Траут Дж., Райс Э.  Позиционирование: битва за узнаваемость / Джек Траут и Эл Райс. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bookmate.com/books/SHzwgg9c 5. Боумен К. Основы стратегического менеджмента/Пер. С англ.. под ред.. Л. Г. Зайцева, М. И. Соколовой. – М. : Банки и биржи ЮНИТИ, 1997. 6. Афиша Днепропетровска. – [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://dnepr.vj.ua

Ісенова Д. К. Стратегіі позиціонування об’єктів невиробничої сфери

У статті розглядається питання про важливість і необхідність стратегій позиціонування підприємства для успішної роботи в сфері ресторанного бізнесу. Тут виділяється кілька підходів до позиціонування, які найбільш часто використовуються підприємствами, та розглянуто їх особливості.

Ключові слова: позиціонування, конкуренція, комунікація, стратегічний підхід.

Исенова Д. К. Стратегии позиционирования объектов непроизводственной сферы

В статье рассматривается вопрос о важности и необходимости стратегий позиционирования предприятия для успешной работы в сфере ресторанного бизнеса. Тут выделяется несколько подходов к позиционированию, которые наиболее часто используемые предприятиями, и рассмотрены их особенности.

Ключевые слова: позиционирование, конкуренция, коммуникация, стратегический подход.

Isenova D. Positionong strategy of nonproduction sphere's object

The article discusses the importance and necessity of positioning strategies of the enterprise to succeed in the restaurant business. Here there a few approaches to positioning, which is most commonly used by businesses, and examined their features.

Key words: positioning, competition, communication, strategic approach.

УДК 007:304:659.4

Калашникова Я. В.

Теледебати як виборча технологія

Проведення виборчих кампаній для Україні набуло актуальності порівняно недавно. В умовах радянського тоталітарного режиму вибори були виключно формальною процедурою та не могли розглядатися як реальний акт волевиявлення громадян. З отриманням же незалежності, Українська держава почала розбудову демократичного політичного режиму, одним з основних елементів якого є наявність вільних, чесних, змагальних виборів. Вміння професійно організовувати виборчу кампанію набуло особливого значення. Разом з цим і виникає необхідність вивчення цього явища.

Однією з багатьох передвиборчих технологій є телевізійні дебати між кандидатами. Зупинимось на цьому аспекті більш детально.

Б. А. Паршин у „Політологічному енциклопедичному словнику” визначає політичні дебати як „обговорення, обмін думками, дискусії на зборах, з’їздах, конференціях, у парламентах, на мітингах, у засобах масової інформації з актуальних проблем політичного життя” [1, с. 736]. Р. Харріс вважає теледебати невід’ємною складовою президентської виборчої кампанії на сучасному етапі розвитку [2, с. 37 – 61]. Популярність у світі саме цієї передвиборчої технології зумовлена тим, що:

1) телебачення відіграє значну роль у сучасному житті як важливий канал розповсюдження інформації, до того ж, теледебати відповідають ще й розважальній концепції телебачення, бо несуть в собі елементи змагання, явища.

2) вони є корисними для всіх суб’єктів виборів – кандидатів і виборців. Для перших – це „модливість охопити найширший загал, оперативно і швидко донести свою точку зору, позицію до кожного, навіть байдужого виборця, вплинути на його уподобання, а то й на вибір” [3]. Зазначимо, що метою є переконання у правильності своєї позиції тільки виборців, а не опонента. Для аудиторії – це можливість в режимі реального часу оцінити позиції кандидатів та скласти враження про їхні персональні якості. Тобто теледебати забезпечують персоніфікацію політичних питань. Не рідко саме на це робиться ставка політтехнологів того чи іншого політика. Справа в тому, що великий відсоток виборців віддають свій голос за кандидата, керуючись виключно власними симпатіями до політичного лідера, незважаючи на його передвиборчу програму. Яскраво ілюструє це явище твердження Д. Макгінніса про те, що телебачення особливо приваблює політиків, котрі можуть бути звабливими, але не переобтяжені ідеями, натомість преса – для ідей [4, с. 243]. Тобто теледебати містять не тільки раціональне сприйняття виборцями вербального елементу спілкування, але й ірраціональні фактори: імідж кандидатів, влучні метафори та гумор, інтонування тощо. Політтехнологи зазначають, що аудиторія запам’ятовує 60% інформації про зовнішність та манеру поведінки кандидатів, 30% - тон та модифікацію голосу і 10% - власне зміст сказаного [5]. У якості прикладу Г. Почепцов наводить теледебати між кандидатами на пост президента США Дж.Кеннеді та Р. Ніксоном у 1960 році, завдяки яким Дж. Кеннеді, не маючи лідерських позицій на початку виборчої кампанії, зумів здобути перемогу.

Телевізійні дебати як особлива виборча технологія виконують певні функції, серед яких:

• Інформаційно-просвітницька функція.

Для кандидатів теледебати – це один з каналів донесення інформації про свій політичний курс, вподобання, позиції до виборців.

• Комунікативна функція.

Політичні теледебати, як різновид дебатів, передбачають, на сам перед, спілкування кандидатів та модератора, обмін думками, запитаннями, тощо.

• Розважальна функція.

Теледебати мають форму своєрідної гри, в якій важливіше значення має не змістовий компонент, а саме процес, у відповідності до розважального формату телебачення.

За роки незалежності Україна вже встигла накопичити певний власний досвід проведення телевізійних дебатів. Всього було проведено п’ять президентських виборчих кампаній 1991, 1994, 1999, 2004, 2010 років. Традиційно дебати проводяться перед першим та другим туром голосування. Зазначимо, що дебати перед першим туром не викликають великого інтересу ні в суспільства ні в політиків-кандидатів. Це пов’язано з великою кількістю претендентів на посаду, тобто ще не відомо хто пройде далі. Нерідко політики зовсім відмовляються брати участь у цього роду заходах перед першим туром. У 2004 році не були проведені теледебати перед першим туром В. Ющенко – В. Янукович, у 2010 році В. Янукович – Ю. Тимошенко. Щоправда, В. Янукович відмовився і від участі перед другим туром. Набагато більший інтерес у громадськості викликають „змагання” перед другим туром, коли вже визначені реальні лідери голосування, тобто треба обирати між ними двома. Перший досвід проведення таких дебатів Україна отримала під час президентських виборів 1994 року, коли в другий тур пройшли Леонід Кравчук та Леонід Кучма. Наступними були дебати 2004 року між В. Януковичем та В. Ющенко. Якщо ж у 1994 році Л. Кучма дійсно виявився більш переконливим для своїх виборців, то обидва кандидати 2004 року виглядали досить впевнено і не дали змогу глядачам однозначно визначити переможця.

Учасники теледебатів широко застосовують всілякі демагогічні, риторичні і навіть психологічні прийоми впливу, що дозволяє їм виглядати вигідніше за опонента. Український політтехнолог Д. Богуш вказує на дві технологічні фрази-заготовки учасників теледебатів 2004 року: Віктора Ющенка – „Оці руки нічого не крали”, та Віктора Януковича – „Виктор Андреевич, будьте мужчиной!”[6].

У 1999 році дебати між П. Симоненком та Л. Кучмою так і не відбулися, а у 2010 році - аудиторія мала змогу спостерігати лише за монологом Юлії Тимошенко, яка зі 100 ефірних хвилин говорила 96 .

Розглянемо деякі з поширених психологічних прийомів поведінки під час теледебатів [7].

1. Питання-судження. Політик висловлює розлоге, образливе для опонента судження, а потім ставить йому запитання, що не має до судження прямого відношення. Опонент природно в першу чергу інстинктивно відбивається від „нападу” і відразу потрапляє в положення людини, яка виправдовується . А на питання змушений відповідати коротко й стисло: час пішов на виправдання. Результат: опонент виглядає непереконливо.

2. Посилання на відомих особистостей як абсолютних авторитетів. Нерідко політики намагаються привести цитату відомої людини, але адаптовано, на свою користь

3. Підвищення психологічної ваги своїх доводів за рахунок апеляції до власного досвіду. (Я працював там 10 років і як ніхто знаю…)

4. Зниження рангу опонента шляхом звинувачення його в некомпетентності. ( Ви не економіст, тому не можете професійно оцінити ситуацію і т.д.)

5. Однозначно негативна, але ніяк не аргументована реакція на будь-які доводи і аргументи співрозмовника (фрази по типу „та це ж досить банально”, „наївно так вважати”).

Таким чином, можна зазначити, що теледебати дійсно є невід’ємною складовою частиною сучасного процесу ведення передвиборчої кампанії, оскільки дає широке поле для різноаспектних дій в рамках цієї кампанії. Це важливий компонент сучасних демократичних виборів, який дає змогу кандидатам - учасникам „тут і зараз” у цікавій формі представити на „суд” аудиторії свої політичні погляди, програми, курс розвитку, закріпити у свідомості виборців певні іміджеві сигнали, іноді не без застосовування маніпулятивних прийомів впливу.