5. Еволюціонізм — перша наукова школа в етнології. Неоеволюціонізм

Еволюціон́ізм — напрям в антропології і етнографії, прибічники якого передбачали існування універсального закону суспільного розвитку, що полягає в еволюції культури від нижчих форм до вищих, від дикості до цивілізації і так далі. Головна ідея еволюціоністів полягала в переконанні про повну тотожність історичних доріг різних народів.

Неоеволюціонізм-у ньому збереглися основні постулати класичного еволюціонізму, але замість ідеї однолінійного розвитку культури розвивалися ідеї універсальної еволюції (виявлення глобальних змін, які мають форму розвитку) та багатолінійної (можливі декілька шляхів соціокультурного розвитку, відсутність орієнтації на встановлення загальних законів еволюції)

6. Дифузіонізм і його основні напрями

Дифузіонізм — напрям в соціальній антропології і етнології соціології, в основі якого покладена ідея поширення культурних явищ через контакти між народами — торгівлю, переселення, завоювання. Представники цього напряму вважають головним змістом історичного процесу дифузію, контакт, зіткнення, запозичення, перенесення культур. Засновником був Ратцель. У диф.: акцент на взаємовплив культур; їх зміни шляхом запозичення; ідея про якийсь один або кількох центрах, з яких почався розвиток людства. Основний об'єкт дослідження — предмети матеріальної культури , що утворюють певну цілісність у просторі та часі . Ратцель відводив людині другорядну роль і припускав відносну незалежність культури від нього.

7. Функціоналізм і його національні особливості.

Функціоналізм — один із головних напрямів в американській соціології після Другої світової війни О. Конта і Г. Спенсера. соціальна статика Конта спиралася на принцип, за яким інститути, вірування, моральні цінності суспільства взаємопов'язані і становлять одне ціле. Пояснити будь-яке явище можна, описавши закон його співіснування з іншими явищами. Спенсер використовував функціональні аналогії між процесами в людському організмі й суспільстві

8. Французька соціологічна школа в етнології

19 – пер. пол. 20 ст., заснований Е. Дюркгаймом. Основні ідеї:1)Соціологізм-полягав у виділенні соціальної дійсності в якості специфічної сфери буття і діяльності, самостійної по відношенню до біологічної чи психічної дійсності, принципово важливої, інтегративної при вивченні людини; затвердження об’єктивного, характеру суспільства 2)Опоненти-Соціологізм Французької соціологічної школи протистояв соціологічним напрямкам як католицька соціологія; соціологічний номіналізм ; біологічний і психологічний редукціонізм 3)Соціологізм і соціалізм- Для Дюркгейма соціологія була науковою альтернативою революційного соціалізму. «Соціальне питання», вони розглядали переважно як релігійно-етичну, а не економіко-політичну проблему.

9. Структуралістська школа в етнології

Помітне місце в сучасній культурології займають концепції структуралізму, розроблені К.Леві-Строссом, Р.Бартом, М.Фуко, Ж.Деррідою. Структуралісти поставили завдання подолати описовість і дослідити культуру за допомогою суто наукової методології природничих наук, що включає формалізацію, комп'ютеризацію, математичне моделювання. Структурування здійснюється в різних галузях культури: мові і літературі, соціальних уявленнях та ідеології, мистецтві і масовій культурі. К.Леві-Стросс стверджує, що всі культурні уявлення (міфи, ритуали, правила) є певного роду знаковими системами, які передають інформацію і здійснюють культурний обмін всередині структури. Гармонію почуттєвого і раціонального начал (надраціоналізм), до якої необхідно прагнути сучасному людству, культуролог вбачає у феномені первісного мислення. Метою структурного аналізу є пошук системоутворюючого чинника, сукупності правил, за якими можна формувати культурні об'єкти.

Структуралізм – це інтелектуальний рух, для якого характерне прагнення до розкриття моделей, що лежать в основі соціальних та культурних явищ. Методологічним зразком для структуралізма є структурна лінгвістика – найбільш впливовий у ХХ столітті напрямок в науці про мову. Основоположником структуралізма вважають Ф. де Соссюра (1857 – 1913 ),який ввів розмежування між реальними актами мовлення, висловлюваннями, та системою, що лежить в основі їх. У попередній період лінгвістика приділяла велику увагу історичній еволюції елементів мови. Ф. де Соссюр наполягав на тому, що синхронна лінгвістика повинна мати перевагу над історичною.