59. Етнічні процеси в Західній Європі

Етнічні процеси в країнах Західної Європи менш важкі, ніж в інших частинах нашої планети. Продовжуються процеси внутрішньоетнічної консолідації, які в подальшому виражаються у стиранні локальних діалектів та етнографічних варіантів. Разом з тим інтенсивно розвиваються процеси інтернаціоналізації кожної етнічної культури, поширюється англійська мова як засіб міжнародного спілкування. В країнах де наявні корінні етнічні меншини, обидва процеси доповнюються процесом асиміляції таких меншин. При цьому етнічна асиміляція в кожній країні проходить своїм шляхом, визначаючись переважно історичним досвідом та традиціями. Вплив імміграційних потоків на етнічні процеси тут також є неоднозначним. Емігранти з європейських країн, як правило, доволі активно асимілюються з основним етнічним середовищем через прийняття громадянства та змішані шлюби. Неєвропейці, які відрізняються від місцевого населення расовою приналежністю, мовним, культурним та релігійним ознакам, асимілюються з великим трудом. Але, не дивлячись на ці труднощі, чисельність позаєвропейських іммігрантських етнічних груп росте досить швидко і перекриває по цьому показнику приріст населення титульних етносів. Тим самим іммігрантські етнічні групи стають стійкими етнічними меншинами відповідних країн. Етнічна картина світу як і раніше залишається різноманітною, не дивлячись на всю важкість, суперечливість та неоднозначність етнічних взаємостосунків. Збереження людиною своєї етнічної приналежності є його родовою потребою, оскільки допомагає йому більш чітко визначити своє місце в навколишньому світі.

67. Етнічні землі та політичні кордони України

Етнічні землі — території, де історично сформувалися групи людей, які характеризуються спільністю мови, традицій, культури, побуту, особливостями психічного складу тощо. Словом, етнічні землі — це території, де живуть етнічні групи (спільності) людей — народи, нації, народності, окремі племена та їх групи. Межі українських етнічних земель у Білорусії досить важко визначити у зв'язку з наявністю широкої смуги змішаних українсько-білоруських говорів. Межа українських етнічних земель у Словакії починається поблизу Ужгорода. Звідси вона повертає на північний захід (до Яблінки), потім — на північ (до Зборова), а далі продовжується до Ольшаниці та Липника, тобто до кордону з Польщею. Межі українських- етнічних земель у Російській Федерації формувалися у складних умовах. Їх довжина становить, приблизно, 1500 км. Державний кордон України з Білорусією не співпадає з етнічною межею. Остання проходить значно північніше і північно-західніше від державного кордону. У південній частині Бессарабії українська етнічна межа починається біля м. Ізмаїла і сягає озера Сасик, а далі — р. Дністер. Етнічна межа українських земель в Угорщині пролягає по Закарпаттю. Вона тягнеться південніше від лінії Виноградів-Мукачіва-Ужгород. До складу України увійшла невелика прикордонна угорська етнічна територія з центром у м. Берегові.

60. Етногенез та етнічна історія доколумбової Америки

Племена майя підкорили собі населення Юкатану в XI ст., але негайно по тому розгорнулася боротьба між самими містами-державами майя за гегемонію. В другій половині ХІІІ ст. переможцем у цій боротьбі вийшло м. Майяпан, де правила династія Кокомів. Правителі міста експлуатували підкорені племена та - менше - споріднене щодо крові населення колишніх союзників по завоюваннях XI ст. Близько 1441 р. об'єднані сили повстанців виступили проти цього гніту, захопили столицю і скинули правлячу династію, після чого Юкатан розпався на безліч ворогуючих між собою дрібних державних утворень. У Центральній Мексиці в другій половині І тис. н. е. високого розвитку досягнула культура тольтеків. На початку II тис. вона загинула під ударами північних племен мовної групи науа. До цієї ж групи належали й ацтеки, чиєю столицею було м. Теночтітлан, засноване близько 1325 р. на озері Тескоко. В 1426 р. ацтеки Теночтітлана вступили в союз зі своїми ближчими сусідами з міст-держав Тескоко та Тлаопана і домоглися в ньому гегемонії. Поступово союз трьох племен поширив свою владу на всю Центральну Мексику. На момент приходу іспанців (поч. XVI ст.) так звана Ацтекська імперія охоплювала величезну територію - близько 200 тис. кв. км - з населенням 5-6 млн. чол. її кордони простягалися від Північної Мексики до Гватемали та від Тихоокеанського узбережжя до Мексиканської затоки. Столиця «імперії» - Теночтітлан - з часом перетворилася у величезне місто, площа якого складала близько 1200 га, а кількість жителів, за різними оцінками, досягала 120-300 тис. чоловік. За часів правління Іцкоатла (1428-1440), Мотекухсоми І (1440-1469), Ашаякатла (1469-1479) та їх наступників ацтеки підкорили численні сусідні племена, перейшли через гори і дійшли до берегів Тихого океану та Мексиканської затоки. Переможених обертали на рабів або обкладали важкою даниною. В багатьох випадках війни розпочиналися виключно з релігійних міркувань: ацтекські боги - Кетцапькоатль, Тецкатліпока, Уітцілопочтлі - вимагали численних людських жертв. Ацтеки нерідко укладали особливі договори з сусідніми державами (наприклад, з тласкаланцями) про періодичне відновлення війни зі спеціальною ціллю - захоплення полонених для принесення жертв. Історики вважають, що це єдиний в історї людства випадок, коли держави домовлялися між собою про взаємне ведення війни з релігійних міркувань. Інші племена інки, що належали до мовної групи кечуа, в XV - на початку XVI ст. на чолі з правителями Пачакуті, Тупаком Юпанкі та Уайна Капаком створили обширну державу зі столицею в місті Куско. Очолював цю державу т. зв. Сапа Інка (Верховний або Єдиний Інка), котрий вважався сином сонця, якому інки поклонялися наче божеству. Коли на початку XV ст. на кечуа з заходу напало плем'я часка і головним об'єктом агресії стало м. Куско, інкам вдалося згуртувати для відсічі смертельної загрози майже усі кечуанські племена. Утворений в 1438 р. військовий союз розгромив сили вторгнення. Ця перемога, отримана під проводом першого достовірно відомого правителя інків Пачакутека (1438-1471), поклала початок створення могутньої держави, яку самі інки називали Тауантінсуйю (мовою кечуа «чотири сторони світу»).