1.Особливості статусу та предметної сфери етнології.

Етнологія (від грец. ethnos — народ і logos — поняття, вчення, букв, народознавство) — це наука, що вивчає процес формування і розвитку різних етнічних груп, їх ідентичність форми культурної самореалізації, закономірності колективної поведінки і взаємодії. Об’єктом вивчення Е. Є етнос, їхня історія, соціальні структури, розселення, культура і побут, їхнє походження та розвиток на всіх етапах походження людства. Предметом Е. є людина, народ і суспільство. Наявні кілька народознавчих дисциплін, які певною мірою можна назвати дисциплінами-двійниками, — етнографії, культурної антропології та ін. — що зумовлено історичними особливостями формування науки, розбіжностями її національних шкіл, різним окресленням предметної сфери цієї науки тощо.

У процесі розвитку предметна сфера і статус етнології неодноразово змінювалися. На першому етапі існування етнологія включала в себе фізичну антропологію. З серед. XIX ст. виникає тенденція протиставляти етнологію і антропологію. Пізніше її розглядали як складову соціальну частину антропології. Етнологія сприймалась і як описова дисципліна, матеріали якої узагальнювалися соціологією. Існує також погляд на Е. як науку про народи (переважно «примітивні»), тоді як етнографія розглядається як сукупність емпіричних відомостей про них. Нарешті етнографія, етнологія та антропологія розглядаються як три послідовні етапи в процесі наукового пізнання культури людства.

2. Історія становлення і розвитку етнологічної науки.

У науковій обіг термін «етнологія» був введений ще 1784 p. А. Шаванном, проте справжнє поширення він набув лише у першій половині XIX ст. завдяки роботам В. Едвардса і Жан-Жака Ампера. У різних наукових школах та у різні періоди етнологія мала неоднозначний статус: і як наука про народи на відміну від антропології — науки про людину, і як частина соціальної антропології, і як дисципліна описова і, навпаки, теоретична галузь знання. Згідно з найбільш усталеною концепцією (К. Леві-Строса) етнологія є проміжним етапом у процесі наукового пізнання людини взагалі. Етнологія — це перший крок до синтезу знань та філософсько-соціологічного осмислення емпіричних даних. Етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв'язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису. Уже в античні часи мислителі роздумували про причини схожостей і відмінностей традиційно-побутової культури різних етносів. Іноді античні автори ставили питання про походження етносів, їх спорідненість та сформулювали гіпотезу про поступальний розвиток господарства від збиральництва і полювання до скотарства, а від нього до землеробства. У раннє середньовіччя внаслідок демографічних, екологічних та соціальних змін інтерес до етнографічних знань у Європі падає. Провідними центрами їх нагромадження і збереження стають Візантія, Китай і Арабський Схід. Відродження інтересу знаннь про інші народи у Західній Європі було викликане інтересами католицької Церкви і колоніальної політики європейських держав. Хрестові походи, подорожі місіонерів і купців, Великі географічні відкриття дозволили європейцям зібрати інформацію про народи Африки, Америки, Південно-Східної Азії, а пізніше Океанії і навіть Австралії. З епохи Просвітництва (XVIII ст.) починається безпосередня передісторія етнології як особливої науки про народи. Саме тоді була поширена теорія географічного детермінізму, відповідно до якої людина, народи і їхня культура розглядалися як продукти довкілля.