11. Особливості шкільної освіти в полікультурному суспільстві.

Майже всі країни світу є багатонаціональними суспільствами. В кожній країні існує своя так звана «політична нація» (домінуюча) і малі етноси (мультикультури), які за своїм походженням поділяють на декілька груп:

 Автохтони (корінні жителі), які не мають державно-культурної автономії (грузини, євреї в Україні);

 Автохтони, які мають державно-культурну автономію (татари в Україні);

 Меншини, що сформувались протягом Нового і новітнього часу внаслідок територіальних переділів, переселень (Угорщина);

 Мігранти другої половини 20-го – початку 21 ст.

За роки існування міжетнічних стосунків в світі склалось декілька моделей політики щодо мультикультур (Е. Гідденс):

1. Перша модель – зневажання, меншовартості. Культури не визнаються рівнозначними. Одні «вищі», а інші «відсталі». Основні прояви такої моделі: шовінізм, расизм, дискримінація, сегрегація.

2. Друга модель – асиміляції. Вважається, що культура малого етносу є перешкодою для висококультурного розвитку мультинароду.

3. Третя модель – бікультурності. Малі етноси адаптують культуру домінуючої нації. Прикладом такої політики є прагнення створити «радянську людину».

4. Четверта модель – мультикультуральна. Політика спрямована на культурний плюралізм. За всіма субкультурами визнаються рівні права. Культури з пошаною ставляться одна до одної і взаємодоповнюються.

Одним із способів реалізації цієї моделі є полікультурна освіта (виховання).

За визначенням ЮНЕСКО метою мультикультурного виховання є досягнення миру, взаємопорозуміння та взаємоповаги між народами, подолання явищ ксенофобії, дискримінації, расизму, національного сепаратизму.

Основні напрями здійснення полікультурно виховання:

• Соціокультурна ідентифікація особистості

• Високий рівень мультикультурної компетентності

• Виховання позитивного ставлення до культурного середовища, яке змінюється

• Розвиток навичок міжнаціонального спілкування на основі діалогу

Полікультурна освіта здійснюється наступними шляхами:

1. Збереження рідної (материнської) мови субкультур як основного засобу ідентичності етносу.

У більшості країн (постіндустріальних та індустріальних) представникам мультикультур надається право здійснювати навчання рідною мовою декількома шляхами:

 Існування шкіл національних меншин за умов компактного проживання.

 Двомовна освіта (білінгвізм). Учні вивчають одночасно дві мови - державну і рідну.

 Імерсійна освіта. За імерсійного навчання різні предмети вивчають за допомогою не менше двох мов, причому одна рідна учням, а друга – державна (офіційна), регіональна, або мова національної меншини.

2. Зміст навчання в школах передбачає знайомство з історією, культурою, традиціями тих народів, які заселяють територію країни. Дисципліни гуманітарного, естетичного і природничо-наукового циклів пронизані полі культурними ідеями.

3. Долаються негативні стереотипи щодо окремих націй і віровчень.

4. Виховується толерантність і терпіння до взаємин з іншими націями.

5. Мультикультурне виховання здійснюється у вищій школі, культурно-просвітницьких центрах, сім*ї, церкві, громадських об’єднаннях, ЗМІ.