20. Раціоналістичні теорії навчання

На початку XX століття з'являються нові концепції навчання. Найпомітнішу роль серед них відіграла концепція педоцентризму Джона Дьюї. її також називаютьпрогресивістською, реформаторською, навчання через роблення. Він запропонував організовувати процес навчання, враховуючи інтереси, потреби та здібності учнів. Метою навчання повинен бути розвиток загальних і розумових здібностей, різноманітних навичок і вмінь. Цей напрям у педагогіці враховував особливості учнів і був протиставленням гербартанській моделі навчання («школі книжного навчання» протиставляли «школу праці та життя»).

Піддавалися критиці такі недоліки гербартанської моделі навчання:

• поверхове виховання, що грунтувалося на дисциплінарних заходах;

• «книжність» навчання, яке позбавлене зв'язку з життям;

• передавання учням «готових» знань, застосування «пасивних» методів навчання, спрямованих на запам'ятовування навчального матеріалу;

• недостатнє врахування інтересів, потреб і запитів учнів;

• відрив змісту навчання від суспільних потреб;

• недостатня увага до розвитку здібностей учнів.

Основним внеском Дьюї в дидактику є обгрунтування концепції «повного акту мислення». На його думку, людина починає мислити тоді, коли стикається з труднощами, подолання яких для неї має важливе значення. Він у кожному «повному акті мислення» виділяв такі етапи (ступені): відчуття труднощів; їх виявлення й визначення; висування замислу їхнього вирішення (формулювання гіпотези); формулювання висновків, які випливають із передбачуваного вирішення (логічна перевірка гіпотези); подальші спостереження й експерименти, що дають змогу спростувати чи прийняти гіпотезу. Згодом «труднощі», які слід подолати в учінні, він визначав як «проблему». Тому правильне організоване навчання, на думку Дьюї, має бути проблемним.

Відповідно, структуру процесу навчання в педоцентризмі складають: відчуття труднощів у процесі пізнавальної діяльності, визначення гіпотези та її перевірка, формулювання висновків та нова діяльність залежно від здобутих знань. Ці етапи процесу навчання в порівнянні з гербартанською системою справді моделюють в учнів дослідницьке мислення, сприяють науковому пошукові, прийняттю неочікуваних рішень.

Місце «книжного учіння» зайняло «активне учіння», в основі якого лежить власна пізнавальна активність учня. Вчитель є помічником, який не нав'язує учневі ні змісту навчального матеріалу, ні методу його вивчення, а лише сприяє подоланню труднощів, коли учні самі звертаються до нього по допомогу. Замість загальної для всіх стабільної навчальної програми запроваджувалися орієнтовні програми, зміст яких тільки приблизно визначався вчителем. Усне й письмове слово поступилося місцем теоретичним і практичним заняттям, на яких проводилася самостійна дослідницька робота учнів.

Безумовно, такий підхід активізує пізнавальну діяльність і сприяє розвиткові мислення, умінню вирішувати проблеми, дає змогу розвивати учнів. Однак абсолютизація такої системи, її поширення на всі предмети та рівні викликає сумніви, заперечення. Переоцінка спонтанної діяльності учнів, направленість учіння тільки на їхні інтереси призводить до несистематичності, випадкового добору навчального матеріалу. Таке навчання не є економічним, бо передбачає великі витрати часу. Педагог стає консультантом і не може керувати процесом учіння.

Раціоналістична теорія навчання (П. Блум, Р. Ган'є, Б. Скіннер та ін.) передбачає таку її організацію, яка насамперед забезпечує засвоєння знань, умінь, навичок і практичне пристосування молодого покоління до сучасного суспільства. У межах цієї теорії дбають про передавання-засвоєння лише тих культурних цінностей, які дають змогу молодій людині безболісно пристосовуватися до наявних суспільних структур. І будь-яку освітню програму можна перевести в "поведінковий" аспект знань, умінь і навичок, які варто опанувати учням.

В ідеології сучасної раціоналістичної теорії навчання центральне місце належить біхевіорисгській (від англ, - поведінка) концепції соціальної інженерії. Раціоналісти відштовхуються від порівняно пасивної ролі учнів, що, одержуючи певні знання, уміння і навички, здобувають, таким чином, адаптивний "поведінковий репертуар", необхідний для адекватного життєвлаштування відповідно до соціальних норм, вимог і запитів суспільства.

Раціоналістична теорія не передбачає таких явищ, як творчість, самостійність, відповідальність, індивідуальність, природність тощо. Поведінкові цілі привносять до освітнього процесу дух обмеженого утилітаризму й нав'язують педагогові негнучкий і механічний спосіб дій. Ідеалом є точна відповідність запропонованому шаблону, діяльність педагога перетворюється на посилену підготовку учнів чи студентів (наприклад, на виконання тестів).

21. Сучасні педагогічні погляди на проблеми навчання і виховання.

У подальшому розгляді проблем ефективності школи ми сконцентруємо увагу навколо провідних психолого-педагогічних проблем сучасного шкільництва та шляхів їх розв'язання. Визначення цих проблем обумовлене певним розумінням пріоритетних цілей освіти. Такими цілями, сформульованим світовим освітнім співтовариством (в особі Міжнародного бюро освіти) є:

- цілісний розвиток особистості шляхом забезпечення зростання її розумового, етичного, естетичного, емоційного, фізичного та соціального потенціалу;

- підготовка учнів до вступу у світ праці, до активної ролі в економічному та громадському житті суспільства, до успішного функціонування в умовах швидких змін технологій та мультикультурного суспільства;

- розвиток навичок наукового мислення, критичного осмислення дійсності та навичок розв'язання проблемних ситуацій.

У схематичному вигляді провідні освітні проблеми та шляхи їх розв'язання можуть бути відображені таким чином (сформульовано на основі підходу, розробленого Інститутом інформаційних технологій в освіті ЮНЕСКО).

Проблеми сучасної освіти та шляхи їх розв'язання:

Зміст освіти не відповідає сучасним вимогам матеріального та духовного розвитку суспільства фундаменталізація освіти; формування системи безперервної освіти; активізація ролі освіти у формуванні цінностей демократичного суспільства; екологізація змісту освіти; надання змісту освіти інтеркультурної орієнтації; наближення змісту освіти до реальних потреб світу праці.

Прагматична орієнтація освіти, що не має на меті пріоритетного розвитку особистості гуманістична орієнтація педагогічних технологій; гнучке проблемне навчання; запровадження ідеології школи діалогу культур; креативні інформаційні технології.

Недостатня доступність якісної освіти для широких верств населення дистанційне навчання: доступні бази даних: телекомунікаційні технології

Отже, провідними шляхами підвищення ефективності діяльності системи освіти відповідно до визначених цілей є:

- фундаменталізація змісту освіти; забезпечення випереджаючого характеру всієї системи освіти, її спрямованості на проблеми майбутньої постіндустріальної цивілізації; формування системи освіти як безперервної; активізація гуманного та творчого начала в освіті;

- формування у процесі навчання цінностей мирного співіснування та міжнародного співробітництва;

- формування комунікативних навичок, вміння співпраці у колективі, прийняття відповідальності за індивідуальні та колективні рішення;

- запровадження гуманістично орієнтованих методів інноваційного та розвивального навчання на основі використання перспективних інформаційних технологій;

- забезпечення більшої доступності освіти для населення планети шляхом широкого використання можливостей дистанційної освіти та самоосвіти з застосуванням інформаційних та телекомунікаційних технологій.