14. Спостереження- головний метод вивчення природознавства.
Відомо, що знання приходять до школярів не лише з підручників та слів учителя, не лише на уроках. Тому педагоги визначали необхідність навчити дітей молодшого шкільного віку бачити, спостерігати, адже тоді велике розмаїття може відкритися очам дитини, і навколишня дійсність (сади, парки, ліси, вулиці, річки, театри, музеї, пам’ятники тощо) стане джерелом нових знань. Природний інтерес дітей до природи потрібно використовувати таким чином, щоб спрямовувати цікавість, увагу на найголовніше, характерне, найважливіше з того, що їх оточує, навчити їх прийомам спостережливості, колекціонуванню й оформленню зібраного матеріалу.
В основі вивчення матеріалу всього курсу природознавства мають бути безпосередні спостереження учнів. Основними видами спостережень з природознавства в початкових класах є щоденні спостереження за неживою природою (погода сьогодні, стан ґрунту, водоймищ тощо), сезонними змінами в рослинному і тваринному світі, сезонною працею людей та її зміни за порами року. Основна вимога в організації спостережень – це добре продуманий відбір об’єктів та явищ природи, систематичність і правильність їх виконання учнями.
Процес спостереження має декілька етапів :
підготовчий
етап, метою якого є збудження в дітей
інтересу до об’єкту
спостереження, що досягається за
допомогою коротких бесід, звертання до
особистого досвіду дітей, показу
діафільму. На цьому етапі вказується
мета і завдання спостереження, надаються
конкретні вказівки;
етап зосередження уваги на об’єкті спостереження, для чого використовуються сюрпризи, несподіванки, загадки, художні образи, прислів’я та приказки, вірші, показ і пояснення, ілюстрації, питання;
основний етап – власне спостереження. На цьому етапі відбувається дослідження предмету або явища в цілому, їхній аналіз, обстеження, яке інтерпретує, розкриває не лише властивості, котрі сприймаються почуттями, але й на їхній основі абстрактні властивості предметів і явищ в їхніх суттєвих взаємозв’язках. Метою даного етапу є віднесення даного предмету до певної групи однорідних предметів, а також установлення причинних зв’язків і відношень між предметами та явищами, що спостерігаються, між їхніми частинами і властивостями;
заключний етап, мета якого полягає в підбитті підсумків і закріпленні отриманих уявлень і знань про предмети та явища, а також в оцінці тих способів обстеження предметів, якими користуються діти.
Молодші школярі часто ведуть вільні спостереження. Вони зупиняють свій погляд на тому, що їм особливо сподобалось, зачепило, уразило, викликало в них якісь думки, почуття. Усе це відображається в їхніх щоденниках, а потім на уроках діти діляться своїми висловлюваннями про різноманітні явища у природі, помічених, пережитих дітьми. Такі спостереження є надзвичайно важливими, оскільки здатність дивуватися – це джерело таланту і знань. Ці спостереження не лише збагачують дитину знаннями і розвивають її увагу, мислення, але й формують у неї стійкий інтерес до вивчення природознавства, вони наближають її до такого моменту, коли народжується почуття вдячності за всі таємниці і красоти, що відкриваються дітям, усвідомлення себе часткою природи.
Таким чином, спостереження як найважливіше джерело знань про природу сприяє розвитку в учнів важливих умінь – дивитися і бачити. Розвиваючи в дітей уміння проводити систематичні спостереження, привчаючи їх до постійного спілкування з природою, формується їхній інтерес до спостережень, розвивається уява, мовлення, мислення тощо. Спостереження допомагають молодшим школярам не лише правильно і глибоко засвоювати основну інформацію з природознавства, але й полюбити природу, сприяють розвитку здібності до її естетичного сприйняття.