Тема 3. Макроекономічна модель країни (Семінар 3)

Програмні запитання

1. Модель обігу доходів та витрат.

2. Запаси та потоки‚ вилучення та ін`єкції.

3. Закрита та відкрита економіка.

4. Основні макроекономічні тотожності.

5. Категорія платіжного балансу країни.

6. Класична дихотомія.

Література: Манків (розділи 2; 8-1). Мікроекономіка і макроекономіка (Ч.ІІ, теми 1; 2; 15). Мэнкью ( гл. 2‚ стор. 57-83 ); Макконел‚ Брю ( гл. 9‚ стор. 132-153 ); Семюелсон‚ Нордгауз ( розд. 6‚ стор. 134-155);

Самостійна робота: Кейнс; Мизес; Дорнбуш‚ Фішер; Шевчук.

Основні положення теми

Макроекономічний аналіз базується на представленні економіки країни як сукупності трансакцій: актів ринкових угод, в яких є покупець, продавець і продукт (товар чи послуга), що має вартість (ціну), яка відповідно визначає витрати покупця і витрати продавця, а також кількість грошей, яка була задіяна для здійснення цієї трансакції (угоди).

Якщо ми представимо, що наша макроекономіка складається з однієї трансакції за рік, то очевидно, що у цій економіці - витрати, доходи і обсяг грошової маси, який обслуговував трансакцію, є однаковими. Ці параметри є однаковими не тому, що проводилася відповідна економічна політика, спрямована на досягнення цієї рівності, а є результатом запису того самого обсягу однієї події – трансакції – на рахунок трьох характеристик: доходи, витрати, грошова маса. Тому, якщо трансакція відбулася повністю (товар оцінений, переданий від продавця покупцю і відбулася оплата грошима), то не можуть не існувати ці рівності. У такій якості наведені рівності є тотожностями і називаються основними макроекономічними тотожностями. На цій методологічній базі побудований практично весь макроекономічний аналіз, бо зрозуміло, якщо це вірно для однієї трансакції, то буде вірним і для суми n трансакцій (скільки б їх не було), які у сукупності представляють всю економіку країни.

Ця сукупність трансакцій спочатку представляється як проста модель взаємодії тільки двох груп інституційних агентів: домашніх господарств і фірм. Перші володіють основними факторами виробництва (капітал і праця), які продаються фірмам за доход (відповідно на капітал і на працю). Фірми отримують цей доход, продаючи тим же домогосподарствам вироблену ними за допомогою згаданих факторів виробництва продукцію. Отже доходи фірм прямо залежать від доходів домогосподарств, які вони витрачають на купівлю продукції фірм. Зароблені фірмами доходи виплачуються домогосподарствам як власникам ресурсів фірм. Це є базова модель обігу доходів і витрат (див. малюнок).

Економіка країни представляється як замкнута система, де доходи одних економічних агентів одночасно є витратами інших. Тому сумарна величина доходів фірм дорівнює витратам домашніх господарств, так саме як обсяг виробленої і проданої продукції країни дорівнює доходам домашніх господарств.

Проста модель виходить з того, що всі отримані доходи витрачаються домашніми господарствами на споживання. Проте модель демонструє, якщо домогосподарства з певних причин не витратять частку доходів на споживання, то на цю суму зменшиться доход фірм, далі зменшиться доход власників ресурсів цих фірм – домогосподарств, і в наступному циклі рівність сукупних доходів і витрат збережеться, але на нижчому рівні виробництва і споживання. Тому важливо не допускати такої ситуації і вилучені з обігу суми повертати назад в обіг. Ці процеси називаються в теорії вилученнями та ін’єкціями.

Типовими вилученнями є процеси збереження, оподаткування та імпортних закупівель.

Типовими відповідними ін’єкціями є процеси інвестування, державних витрат і експортних закупівель. Якщо загальна сума вилучень дорівнює сумі ін’єкцій, то обіг і величина національного продукту залишається на рівні потенційного ВВП у довгостроковому періоді та на попередньому рівні у короткостроковому періоді. Ринковими регуляторами цих пропорцій виступають відсоткова ставка (щодо інвестицій) та обмінний курс національної валюти (щодо компенсації імпорту експортом). Державна регуляція прямо здійснюється через витрати державного бюджету, але й також через непрямі методи впливу на ринкові регулятори.

На цій теоретичній базі побудована система національних рахунків економіки країни, яка, власне, і виходить з тотожності виробленого і проданого (відбулися трансакції) національного продукту, який складається з вироблених і проданих товарів і послуг.

Реалізована пропозиція товарів і послуг за рік на внутрішньому ринку може бути представленою як сума такого внутрішнього виробництва (Y) та імпорту (M). Ці товари і послуги були куплені: домашніми господарствами – продукти кінцевого приватного споживання вітчизняного виробництва (С), приватними фірмами – інвестиційні товари (I), державою – як кінцеві споживчі товари і послуги, так й інвестиційні товари (G), а також іноземцями за кордоном – експорт (Х). Цю макроекономіку можна представити формулою тотожності сукупні доходи ≡ сукупним витратам:

Y + M ≡ C + I + G + X → Y ≡ C + I + G + (X - M) (1)

З цієї макроекономічної тотожності можна вивести концептуальну формулу платіжного балансу. Для цього спочатку виведемо формулу національних збережень (S), які складаються із суми приватних збережень (S_p) і державних збережень (S_g):

S_p = Y – C – T, S_g = T - G, де T – податки; тоді:

S = (Y – C – T) + (T - G) = Y – C – G (2)

Концептуальну формулу платіжного балансу виводимо шляхом підстановки виразу (2) до тотожності (1):

Y ≡ C + I + G + (X - M) → Y - C - G - I ≡ (X - M) → (S – I) ≡ (X – M) (3)

Вираз (3) є концептуальною формулою платіжного балансу як макроекономічної категорії, бо має вигляд тотожності. Коли ми будемо розглядати тему відкритої економіки, ми отримаємо з цього виразу формулу платіжного балансу, яка використовується на практиці і вона буде мати трошки інший вигляд. Але форма тотожності дозволяє зрозуміти ключовий її конструкт, що тут мова йде про ту ж саму трансакційну форму представлення макроекономічної реальності, але тепер для сукупності міжнародних трансакцій країни. Ця формула показує: якщо ці трансакції відбулися повністю, то платіжний баланс буде нульовий, а саме - всі міжнародні акти купівлі-продажу (експорт і імпорт) були оплачені повністю: імпорт – іноземною валютою, а експорт – національною валютою країни виробника. Можна сказати, що платіжний баланс з’ясовує джерело валюти для таких трансакцій: звідки резиденти взяли іноземну валюту для оплати імпорту, і звідки іноземці взяли національну валюту для оплати експорту.

З виразу (3) видно, що при рівності експорту і імпорту маємо нульове значення різниці (S – I). Це означає, що імпорт був повністю оплачений з доходів від експорту (іноземці продали свою валюту, щоб купити експорт за національну валюту його виробника, а виручена іноземна валюта повністю пішла на закупку імпорту). Якщо експорт не дорівнює імпорту, то формула платіжного балансу показує джерело, з якого була покрита відповідна нестача валюти – з міжнародних інвестиційних потоків (у країну чи з неї). Якщо інвестицій в країні було більше збережень, то це означає, що різниця виникла за рахунок припливу іноземного капіталу. Якщо обсяг збережень є більшим за внутрішні інвестиції, це означає, що мав місце відтік інвестицій з країни за кордон. Тут важливо пам’ятати, що тотожність віддзеркалює не бажане співвідношення цих рахунків, а фактично існуюче, бо ми описуємо таким чином ту ж саму фактично існуючу сукупність міжнародних трансакцій - їхній обсяг, але записаний двічі: як валютний дохід продавця і як валютний платіж покупця. Тому, якщо всі такі трансакції відбулися повністю наш платіжний баланс не може не зійтися.

Другою основною макроекономічною тотожністю, яка випливає із зазначеного трансакційного представлення економіки країни є рівність грошової маси, що обслуговувала трансакції, і обсягу продукції (товарів і послуг) що реалізувалася цими трансакціями M=Y. З попереднього матеріалу, думаю, є зрозумілою логіка появи і цієї тотожності. В макроекономічному аналізі ця тотожність в основному використовується у такому вигляді:

MV≡PY,

де: M – грошова маса; V – швидкість обігу грошей; P – індекс цін; Y – реальний ВВП.

Саме тому, що це тотожність, можна стверджувати, що при фіксованих значеннях V і Y при збільшенні грошової маси ми отримаємо пропорційне збільшення цін (інфляцію). З цього випливає класичний висновок, який отримав назву «класична дихотомія», про те, що обсяг грошей сам по собі не впливає на розвиток реального сектору, а, навпаки, прямо залежить від нього: який обсяг трансакцій – стільки грошей потрібно економіці. Дихотомія – це роздільність, тобто у нашому випадку це означає, що можна незалежно аналізувати реальний сектор економіки і грошовий. Існує ще такий вислів щодо цього: «Гроші не мають значення». Проте навкруги цієї теоретичної конструкції утворилося також велике дискусійне поле.