21 Зміна дії медикаментозних речовин у разі повторних уведень, кумуляція, звикання, тахіфілаксія, лікарська залежність, сенсибілізація.

Звикання (толерантність, від лат. tolerantia - терплячість) - це зниження чутливості до препарату після його повторного введення, що потребує збільшення дози для того, щоб викликати ефект тієї самої інтенсивності, що раніше після введення меншої дози. Звикання - це часткова або повна втрата терапевтичного (лікувального) ефекту при тривалому застосуванні лікарського засобу без явищ лікарської залежності, тобто розвитку пристрасті.

Швидке зниження ефективності засобу після повторного введення, що розвивається протягом часу від кількох хвилин до однієї доби, має назву тахіфілаксії (грец. tachys - швидкий і phylaxis - захист).

Лікарська залежність - це стан психічний, іноді також фізичний, що є результатом взаємодії між живим організмом і лікарською речовиною з певними поведінковими та іншими реакціями, коли завжди є бажання приймати препарат постійно чи періодично, для того щоб уникнути дискомфорту, який виникає без приймання препарату

Кумуляція (лат. cumulatio - збільшення, нагромадження) може бути викликана накопиченням в організмі активної речовини (матеріальна кумуляція) або сумацією її ефектів (функціональна кумуляція).

Сенсибилизация — повышение чувствительности организма к воздействию раздражителей, вызывающая аллергическую реакцию

22Комбінована дія лікарських речовин.

Синергізм

антагонізмом (грец. anti - протилежний і agon - боротьба, протиборство).

Фізичний антагонізм спостерігається при адсорбції різних токсичних речовин сорбентами. Цей принцип лежить також в основі деяких методів очищення крові -гемосорбції, плазмаферезу тощо.

Хімічний антагонізм - між речовинами відбуваються хімічні реакції з утворенням неактивних сполук. Хімічні антагоністи -антидоти (грец. antidotos - даний проти чого-небудь) мають важливе значення у токсикології. Наприклад, антагоністами солей важких металів є унітіол або трилон Б.

Прямий фізіологічний антагонізм - лікарські речовини діють на одні й ті самі рецептори, але у прямо протилежному напрямку.

Варіантом комбінованої дії лікарських речовин є синергоантагонізм - прояви тих чи інших ефектів залежно від дози речовин.

23.Побічна дія ліків алергічної та неалергічної природи. Негативна дія ліків: тератогенна, ембріотоксична й мутагенна, канцерогенна.

К проявлениям побочного действия неаллергического происхождения относят только те эффекты, которые возникают при применении веществ в терапевтических дозах и составляют спектр их фармакологического действия. Так, фенобарбитал при использовании в качестве противоэпилептического препарата может быть причиной сонливости. Побочное действие может быть первичным или вторичным. Первичное действие возникает как прямое следствие влияния данного препарата на определенный субстрат (тошнота и рвота при раздражающем действии на слизистую оболочку желудка). Вторичное действие относится к косвенно возникающим неблагоприятным влияниям (гиповитаминоз при подавлении кишечной флоры антибиотиками).

Аллергические реакции возникают независимо от дозы вводимого вещества и подразделяются на 4 типа:

тип I (немедленная аллергия) - проявляется крапивницей, сосудистым отеком, ринитом, бронхоспазмом и анафилактическим шоком. Такая реакция возможна при применении пенициллинов и сульфаниламидов;

тип II - через систему комплемента IgG и IgM взаимодействуют с клетками крови, вызывая их лизис. Так, метилдофа может вызывать гемолитическую анемию, а анальгин - агранулоцитоз;

тип III - комплекс антиген-антитело-комплемент повреждает сосудистый эндотелий. Возникает сывороточная болезнь (крапивница, артралгия, артрит, лимфаденопатия, лихорадка). Подобную реакцию вызывают пенициллины, сульфаниламиды, йодиды;

тип IV - возникает при местном нанесении вещества и проявляется контактным дерматит

Тератогенна дія – це здатність ліків порушувати нормальний розвиток ембріона і викликати вади розвитку у плода.

Ембріотоксична дія – розвивається у перші дні і тижні від початку запліднення і є наслідком загально протоплазматичного токсичного впливу ліків. У результаті розвиток ембріона, процеси його прикріплення до стінки матки та плацентації порушуються. При цьому вагітність або зовсім не розвивається або відбувається мимовільний викидень на ранніх стадіях.

Мутагена дія – виник в наслідок впливу ліків на статеві клітини і в період розвитку ембріона. Вона, на відміну від тератогенної, успадковується. Зовнішньо це проявляється вадами розвитку, які передаються наступним поколінням.

Канцерогенна дія- це здатність речовин викликати розвиток злоякісних пухлин.

24, місцевоанестезувальні речовини— це речовини , які мають здатність знижувати або повністю пригнічувати збудливість чутливих нервових закінчень та гальмувати проведення імпульсів по нервових волокнах.До місцевих анестетиків ставлять ряд вимог. Це висока вибірковість і достатня тривалість дії, велика її широта. Вони не повинні подразнювати тканини. Бажано, щоб ці засоби звужували судини або хоча б їх не розширювали. Вони повинні витримувати стерилізацію Механізм дії вони блокують проведення нервових імпульсів за рахунок впливу на мембрани нервових волокон... Види місцевої анестезії: Термінальна (поверхнева) анестезія. Анестезії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, рани, виразки.; дикаїн, анестезін. Провідникова анестезія-передбачає введення анестетика в ділянку нервових стовбурів, вузлів:новокаїн, ксикаїн, тримекаїн. Інфільтраційна анестезія-коли відбувається просякнення тканиною розчином препарату- маркаїн. Новокаїн- викор для інфл та провід анестез. Може виклик сильну алергічну дію, знизити АТ. Дікаїн-відн до списку А, викор для терм, розчин може бути від 1%-3%. Тримекаїн викор для пров та інфільт, виклик більш сильну та тривалу дію, при передозуванні може виклик судоми. Анестезін- не розч в воді , використ в вигляді свічок, мазі. Лідокаїн-викор для всіх видів анестезіїЗастосовується при серцевих аритміях, інфаркт міокару. Ультракаїн-викор для інф, пров, та мозкової анестезії

25. До групи в'яжучих засобів належать речовини, які реагують з тканинними білками (ексудати клітинних мембран, слиз), утворюючи альбумінати і проявляють в’яжучу, протизапальну, протимікробну дію.До препаратів цієї групи належать органічні та неорганічні сполуки. В'яжучі речовини органічного походження отримують з лікарської рослинної сировини. Вони містяться у витяжках кори дуба звичайного, коріння дягелю лікарського, трави споришу звичайного, вовчуга польового, танін. До в'яжучих засобів неорганічного походження належать солі деяких металів: бісмуту нітрат основний, свинцю ацетат, міді сульфат, цинку сульфат, срібла нітрат. Танін-це гало дубильна кислота, яку отримують із чорнильних горішків.Випускається у вигляді порошку.Кора дуба- застосовується у вигляді відвару для полоскання ротової порожнини при стоматитах.

26. Адсорбуючі засоби (адсорбенти, сорбенти) — це речовини з високою поверхневою активністю, що поглинають (адсорбують) різні хімічні сполуки, запобігаючи подразненню нервових закінчень. Адсорбенти — це досить подрібнені речовини, що набувають корпускулярної будови (силікагель, вугілля активоване). Адсорбенти, зокрема вугілля активоване, призначають у випадках метеоризму, а також для ослаблення дії хлороводневої кислоти хворим на гіперацидний гастрит. Дуже дрібні порошки (тальк, біла глина) захищають від механічних подразнень ушкоджені ділянки шкіри (попрілість, запальні процеси).

27. Подразнювальні засоби - це речовини, що збуджують закінчення чутливих нервів шкіри та слизових оболонок. Завдяки цьму виникають рефлекторні реакції. До них належать розчини аміаку, ментол, гірчичники, камфора, інші речовини рослинного походження. Поширеним подразнювальним засобом є гірчичники — папір, покритий знежиреним порошком насіння гірчиці. До засобів, що впливають переважно на центри довгастого мозку, належить розчин аміаку (нашатирний спирт). Вдихання його викликає інтенсивне подразнення закінчень трійчастого нерва, наслідком чого є збудження сітчастого утвору, підвищення тонусу судин, стимуляція дихання. Усі подразнювальні засоби, за винятком ментолу, при нанесенні на шкіру або слизові оболонки викликають розширення судин (почервоніння), набряк, місцеве підвищення температури. При цьому покращується кровопостачання, посилюється обмін речовин, створюються сприятливі умови для ліквідації місцевих паталогічних процесів.

28. Еферентні (відцентрові) нервові волокна іннервуютьскелетні м’язи – соматичні;регулюють функції внутрішніх органів -вегетативніСинапс - це місце контакту закінчення довгого відростка (аксона) одного нейрона з тілом іншого або з клітиною виконавчого органа (ефекторною клітиною)Передача імпульсів через синапс як у центральні

31. Антихолінестеразні реч., мех. дії. Основні фармакологічні ефекти. Препарати. Застос. Допомога в разі отруєння фосфорагічними сполуками.  Антихолінестеразні реч. Можна ще наз. Непрямими М- Н-холіноміметиками. Вони не вплив на рецептори , а блокують фермент ацетилхолін естераза , внаслідок накопичується ацетилхолін і збудж. М- Н-холінорецептори(при закапуванні в око збудж М-холінорецептора кругового м’яза райдужка відбув міоз).Єфекти М-рецепторів: звуження зіниць, брадикардія, підвищ тонусу мязів матки сеч. Міх. Бронх, збіл секреції залоз(травні, бронхіальні, потові), зниж тонусу переферич судин. Був препарати оборотної дії(застосов в медецині) та необоротної дії(не заст.. в медицині). Прозерин –переважно діє на периферичні холінореактивні системи і майже не проник. Через гематоенцефалічний барєр. Випуск. В порош, таб 0,015г в ампул 1 мл 0,05%. Оберненої дії, діє 2-4год. Галантамін гідробромін-винайш. з бульб підснісніжника має периферичну і центральну дію(проник через гематоенцефалічний барєр) амп. 1 мл. 0,1%; 0,25%; 0,5%;1%. Триваість дії більша за прозерин признач 1-2 р/д. Армін-флак 10мл 0,01% в глазну щілину. Фосфорагічними спол.(дихлофос, метафос) лік негайно промив шлунку натрій гідрокарбонатом сольві проносні, ентеросорбенти , сифон клізми. Якщо на шкірі змив. Антагоніст атропін сульфат 2-4 мл 0,1% повторно через 5-10 хв.

32. М-холіноблокатори. Мех. дії, осн фармакол дія. Особлив дії окремих препаратів. Застосув. Надання допом. В разі отруєння. лік. зас., зв’язуються з М-холбл і перешкодж взаємодії з адреналіном. Ефекти: розшир зіниць; підвищ внутрішньоочний тиск; параліч акомодації; зниж тонусу бронхів, сеч жовчного міх. та матки; пригнічу потових, бронхіальних залоз; збільш серц скороч та силу. Атропін-список А міститься у беладонні , блекоті, дурмані; схожі препарати скупала мін та платифілін. Ці засоби використ гастритах, виразкових хворобах шлунку, перед операціями, для зменш секреції залоз, профіл брадикардія , лік жовчокамінних хвороб.Атропін для дослідж очного дна при травмах ока. Ці препарати можуть викликати сухість в роті тахікардію, підвищ нерв збудливість.

35.А-адреноміметичні реч. Основні фармакологічні ефекти . Застосування побічні дія. А-адреноміметики- реч що вибірково стимулюють А-рецептори. Осн ефект: звуження судин; підвищ арт тиску. Норадреналін, Мезатон ввод тільки інєкційно.Застос при шоку, колапсі інфекційної та токсичної природи. Візін, Фармазолін, Нафтізін, Навізін.комплексне лікування при реніті, сінусіті, гайморитах, слизова оболонка може звикати. 

33. Гангліоблокатори. Механізм їх дії. Застос окремих препаратів. Побічна дія. Заходи щодо запобігання побічній дії.

Гангліоблокатори — препарати, які блокують Н-холінорецептори у гангліях вегетативної нервової системи. Внаслідок їх дії обмежується або усувається вплив ЦНС на внутрішні органи і одночасно гальмуються місцеві рефлекси, центром яких є ганглії. Дія гангліоблокаторів зумовлює «фармакологічну денервацію органів». На М-холінорецептори внутрішніх органів вони не діють. Класифікуються за хімічною будовою: четвертинні амонієві сполуки (гексаметонію бензосульфонат, азам атонію бромід, димеколіну йодид, трепірію йодид) та такі, що не містять четвертинного атому азоту (пемпідину тозилат, пахікарпіну гідройодид). Деякі гангліоблокатори (димеколін, пахікарпін) стимулюють скоротливість матки; їх застосовують у випадках слабкості пологової діяльності. Застосовується при тяжких формах артеріальної гіпертензії. Є ефективним при трофічних захворюваннях.

36.В-адреноміметичні реч. Основні фарм ефекти.Застосування. поб дія. Стимул В-адренорецептори. Осн ефекти: розширення мязів бронхів; прискор серц скор. Та збільш їх сили;зниж тонусу мязів матки та травн каналу. Основ преп Ізадрин, більш сучасні Беродреал, Астмопен, Фенотерол, Дітек, Салботамол, Спіропент- застос при бронх астмі і тому бажано щоб ці засоби мали відповідну лікарську форму(інгалятори). Мож викл тремор кінцівок, сухість у роті.

№38 Симпатоміметичні реч.Фарм ефекти застосув,побіч дія

речовини, дія яких в основному збігається ефектами збудження симпатичної нервової системи ; звуження судин, розширення бронхів ,оскільки вони діють на адренорецептори.Розрізняють прямі Мезатон, синонім симпатол), і непрямі, амфетамін, ефедрин, імізін Адреналін, норадреналін, мезатон застосовують в клінічній практиці для звуження кровоносних судин при кровотечі (місцево), для підвищення артеріального тиску при колапсі.Ефедрин застосовують для звуження периферичних судин (місцево, наприклад в ніс при нежиті),для зняття нападів бронхіальної астми. Фенамін-звуження кровоносних судин, почастішання скорочень серця, надає стимулюючу дію на центральну нервову систему Імізин відноситься до антидепресантів, його використовують при лікуванні нервово-психічних розладів, що супровод депресією. Побічна дія симпатоміметиків проявляється тахікардією, аритмією, надмірною гіпертензією.

№39 а-Адреноблокатори. Показання та протипоказання Речовини які блокують а-адренорецептори і перешкод. Взаємодії адреналіну з ними,внаслідок цього зменш стимул вплив на судини і зниж АТ(Празозин,Теразозин,Доксадозин(Кардура)Показання: при порушенні периферичного кровообігу,трофічних виразках,пролежнях, артериальній гіпертензії.Протипоказання: при ураженнях серця,при стенокардії,вагітність,при порушеннях ф-ій печінки.

№40 В-адреноблокатори.Показання та протипоказання

Речовини які блок. В1 рецептори серця і зменш навантаж. на серце його потребу в кисні та інтенсивність його роботи(Метапронол,Атенолол,Пропранолол )Показання: стенокардія, артеріальна гіпертензія, екстрасистолія,глаукома. Протипоказання: бронхіальна астма, брадикардія, гостра і хронічна серцева недостатність.

№40 В-адреноблокатори.Показання та протипоказання

Речовини які блок. В1 рецептори серця і зменш навантаж. на серце його потребу в кисні та інтенсивність його роботи(Метапронол,Атенолол,Пропранолол )Показання: стенокардія, артеріальна гіпертензія, екстрасистолія,глаукома. Протипоказання: бронхіальна астма, брадикардія, гостра і хронічна серцева недостатність.

№41 Симпатолітичні реч

лікарські речовини, що перешкоджають передачі збудження з симпатичних нервів на ефектори (наприклад, на м'язи судинної стінки, що викликає розширення судин). Резерпін, норадреналіну, дофамін.

№42 Засоби для інгаляц наркозу.Ускладнення під час та після наркозу,особливості дії окремих препаратів Ефір для наркозу- має виражену стадію збудження,виклик сильне подразнення слиз оболон дих шляхів,бронхопневмонію,блювання;Галотан- має сильну наркозну активність добра керованість наркозом,виклик різке зниж АТ,пригніч дих,брадикардія;Закис азоту-не значна наркозна активність стадія збудження достатньо виражена визхід з наркозу швидкий,може викликати підвищ АТ,блювання,поруш серцевого ритму;Енфлуран-стадія збудж відсутня має значну наркотичну активність пригніч дих и АТ.

№43 Засоби для неінгаляц наркозу,особл дії,ускладнення,шляхи введення,ускладнення

Пропанідід-ультракороткий наркоз,стадія хірург наркозу 2-3 хв;Кетамін-слабка активність,стадія збудж відсутня тільки в/в тривалість 40 хв,після вихлоду з наркозу можуть винукнути судоми галюцинації;Тіопентал-висока наркозна активність,трив 20 хв,виклик бронхоспазм,зниж АТ,судоми,у важких випадках зупинку серця,маленьким дітям ректально,в/в;Оксібутірат NA-тривала дія,наркоз настає через 30 хв,триває до 4 год,погано керований,може виклик судому,мовне рухове збудж при виході з наркозу,гіпоксія;Спирт Етиловий-пригніч цнс,стадія наркозу швидко переходить в агональний стан.

№44Спирт етиловий.Його резорбтивна,місцева та проти мікроб дія.Допомога в разі гостр отруєння.Алкоголізм і методи його лікування

Показання до застосування спирту етилового — дезінфекція шкіри, інструментарію, лікування при опіках, обтирання, компреси. Застосовують для інгаляцій \ під час набряку легень (як піногасник). І Для резорбтивної дії також використовують у випадках гангрени, абсцесу легень, | як антидот при отруєнні спиртом метиловим (внутрішньовенно).Допомога:промив шлунок 0,1 роз-н Калій Пермонганат,в разі потреби штучне дих,Активоване вугілля(30г) введ антагоніста,проносні засоби.Лікув хв. На алкоголізм провод в спец установах,основа є поступове припин вжив алкоголе містких напоїв і вироб до них негативного ставлення,препарат для лікування ТЕТУРАМ.

№45 Снодійні засоби.Гостре отруєння,надання допомоги.

Це лік препарати які сприяють настанню фізіолог сну,збільш його тривалість та глибину,в невеликих дозах мають заспокійливу дію(седативну)(Нітрозепам,Фенобарбітал,Золпідем)При отр потерпілі скаржаться на слабкість,сонливість,головний біль,глибоке пригнічу цнс:втрач притомність,зник реакції на подразнення,послаб рефлекси,пригніч дих,зниж АТ та Температура,розслаб скелетна мускулатура,зіниці не реагують на світло,шкіра бліда з ціанотичним відтінком!Допомога штучна вентиляція легень,промив шлунку роз-н НАтріем Гідрокорбонатом за допомог зонду,а в цей зонд вводять у шлунок 30-40 г магній сульфату як проносного засобу,3-5 ст ложок актив вугілля,в/в,потерпілі підлягають госпіталізації(Заст Преднізолон,Мезатон,Строфантин)

№46 Протиепілептичні засоби

-лік препарати які попереджують або усувають прояви епілепсії(Дифенін,Триметін,Вальпроєва ки-та)

№47 Наркотичні анальгетики.Загальна характеристика.Особл дії окремих препаратів.Застосув.Допомог в разі гострого отруєння.Морфінізм та методи лікування

-реч які усув біль будь-якого походж,виклик ейфорію(необґрунтовано піднесений настрій) звикання,лікар залежність.НЕ мають жарозниж та проти запал дії,виклик пригнічу дих та кашльового центру.Класифікують на природного та синтетичного походж!(Морфін,Кодеён,Омнопон),(Фентаніл,Трамадол,Промедол)Застосув. Онкологічні стани,інфаркт міокарду,травми,опіки,набряк легень,підготов до операцій,сильній кашель,легеневі кровотечі,ренген орг. Травлення.Фентаніл-сильнійший за Морфін у 200 разів,виклик сильну залежність і пригнічу дих!Кодеїн-слабше за Морфін має не значну залежність,пригнічу дих,і має протикашльовий ефект!Тромадол-дія 8-9 год на дих не впливає,залежність не значна слабше за Морфін.Допомага-антидот Налаксон в/в 0,4-1,2 мг,3 хв спостеріг за пац,промив шлунку 0,1% Калій Пермангонат та ро-н Таніну 0,5%,дають вдихати Карбоген(суміш що містить 5-7% СО2 і 93-92% О2)Морфінізм-психіч фізич залежність,яка призводить до звикання.Признач нейролептики, антагоністи опіоїдних рецепторів (налтрексон)

№48 Ненаркотичні анальгетики.Механізм аналгетичної,жарозниж,та протизапад дії.Застосув,Побіч дія

-реч які мають макс ефект при болях пов’язаних із запальним процесом,мають жарозниж та проти запал дію,не виклик ейфорію,залежність звикання,не мають снодійного та протикашл ефект.Механізм дії: протизапальна- полягає в пригнічу активних фаз запалення і зменш синтезу медіаторів запал;жарознижувальна-вияв за рахунок збільш тепловідачі і зменш теплопродукції;знеболювання-прояв в результаті усунення активної фази запалення.Застосов похідні саліцилової –(Аспірин)дія жарозниж,запальна знеболююча-може виклик синдром Рея(поруш роботі мозку)розвиток нападу бронх астми,вражає слиз обол шлунку що призвод до виразок;похідні піразолону(Анальгін,Інтометацін)дія знеболь,жарозниж,протизапал-блок кровотвор в кістковому мозку;похідні амінофенолу(Парацетамол)дія-жарозниж,знеболь,проти запал-токсич вплив на печінку-гепатит;похідні кислот не стероїдні проти запал засоби(Диклофенак,Діклак,Діклобер)проти запал,знеболь,жарозниж;мефенамова к-та-пригніч виділ медіаторі запал,дія знеболь,жарозниж,проти запал.

№49Нейролептики.Загал характер.,застосув,побіч дія

-препар. які мають пригніч тип дії,здатні усув почуття тривоги,страху,емоц напруження,агресивності,має здатність усувати марення та голюцінації.Аміназін-для лікув шизофренії,алерг, реації,тромбофлебіт,інфільтрат,диспепсичні розлади,імпотенція,безпліддя,синдром Паркінсонізму;Етаперазим-лікув психозів,неврозів які супровод страхом,напруженням,гикалка,хіміотерапія злоякісних пухлин.

№50Транквілізатори.Загал характер.Препарати.Застосув.Побіч дія

-препар які усув почуття тривоги,страху,дратівливості,агресивності,зяв почуття спокою,байдужості,зменш рухова активність!Поруш з боку інтелекту та свідомості не має,нормалізують психіч і емоц діяльність хв. у яких переважають процеси збудження.(Фіназепам,СибазонХлозепід)заст,при лікув неврозів,гіпертонічна хв,як проти судомні і міорелаксантні при епілепсії,підвищ мяз моторності!Побіч дії-сонливість нудота,закреп,поруш мінстр циклу,психіч залежність.зниж лібідо.

№51Седативні засобі.Вплив на цнс.Заст,побіч дія

-лік. Препар які прояв заспокійливу дію,тому що підсил процеси гальмування в ЦНС,зменш легкі пряви неврозів,дратівливість,покращ настрій,нормал сон,не виклик міорелаксації явищ психіч залежності,добре переносяться хв.,не мають побічних ефектів(Натрію та Калію Бромід,Валеріяна)

59. Серцеві глікозиди.

Серцеві глікозиди (глікозидні, стероїдні кардіотонічні засоби) — це складні безазотні речовини рослинного походження, які мають вибіркову пряму кардіотонічну дію. Стероїдні кардіотонічні речовини виділено також із шкіри амфібій. У клінічній практиці застосовують також напівсинтетичні серцеві глікозиди (метилазид, аце-тилдигоксин та ін.).

Серцеві глікозиди містяться в багатьох рослинах. Головними з них вважають наперстянку пурпурну, шерстисту (Digitalis purpurea,lanata), строфант (Strophanthus kombe, Strophanthus gratus), конвалію (Convallaria majalis), горицвіт весняний (Adonis vernalis).

Абсорбція серцевих глікозидів у травному каналі є переважно пасивною, залежить від лікарської форми, знижується при підвищенні кислотності шлункового соку, посиленні перистальтики кишок, набряку стінки, порушенні в ній мікроциркуляції. Абсорбцію зменшують адсорбенти, антациди, в'яжучі речовини, холіноміметики, проносні засоби, антибіотики-аміноглікозиди, тетрацикліни, рифампіцини, підвищують — хінідин, фуросемід, спазмолітичні, цитостатичні засоби.

еві глікозиди виводяться з сечею (шляхом фільтрації та секреції) у вигляді неактивних або малоактивних метаболітів (дигітоксин), або в незміненому вигляді (строфанти

При внутрішньовенному введенні строфантин і корглікон починають діяти через 5—10 і 3 — 5 хв відповідно. Максимальний ефект розвивається через ЗО — 90 хв. За 24 год виводиться 85 — 90

Дигітоксин абсорбується в кишках (90 — 100 %), починає діяти через 2 год, його ефект досягає максимуму через 12 год. Через 24 год

За фармакокінетичними властивостями виділяють 3 групи серцевих глікозидів:

1) швидкої, відносно нетривалої дії й низької здатності до кумуляції (строфантин, корглікон);

2) середньої швидкості настання і тривалості ефекту, помірної здатності до кумуляції (дигоксин, целанід, адонізид, мети лазид);

3) з повільним розвитком ефекту, тривалою дією та виразною здатністю до кумуляції (дигітоксин, ацетилдигітоксин).

1) позитивний інотропний ефект (посилення систоли) — підвищення зубця, звуження комплексу QRS;

2) негативний хронотропний ефект (уповільнення скорочень серця, подовження діастоли), що створює найбільш економний режим роботи серця; на ЕКГ спостерігається подовження інтервалу Р — Р;

3) негативний дромотропний ефект — пряме пригнічення стимульної (провідної) системи серця, зниження швидкості проведення збудження, збільшення рефрактерного періоду передсердно-шлуночкового вузла і збільшення інтервалу P — Q.

Серцеві глікозиди зменшують або нормалізують венозний тиск, не змінюють або підвищують артеріальний. Поліпшують кровопостачання серця, зменшують об'єм циркулюючої крові, оскільки зникають явища гіпоксії.

60 Протиаритмічні засоби – це препарати, які використовують для зняття та профілактики серцевих аритмій. Причинами виникнення серцевих аритмій (порушень частоти, ритмічності та послідовності збудження і скорочення відділів серця) бувають найрізноманітніші кардіальні та екстракардіальні фактори. До перших належать міокардити, кардіоміопатії, міокардіодистрофії, ІХС, до других – нейрорефлекторні впливи на серцево-судинну систему, нейроциркуляторна дистонія, захворювання центральної і вегетативної нервової системи, порушення електролітного балансу, гіпоксія і гіпоксемія, вплив токсичних речовин (оксиду вуглецю, алкоголю, нікотину тощо), інтоксикації ліками (серцевими глікозидами, b-адреноміметиками та ін.). Крім того, деякі протиаритмічні препарати за певних умов можуть проявляти аритмогенну дію – посилювати вихідну аритмію або викликати нові порушення серцевого ритму

Класифікація. Лікарські засоби для фармакологічної корекції аритмії серця поділяють на дві групи:

І. Засоби для корекції брадиаритмії.

1. М-холіноблокатори, або група атропіну (атропіну сульфат, настойка і сухий екстракт красавки, краплі Зеленіна).

2. Адреноміметичні засоби (адреналіну гідрохлорид, норадреналіну гідротартрат, ізадрин, орципреналіну сульфат).

3. Глюкагон.

II. Засоби для корекції тахіаритмії.

1. Мембраностабілізатори:

а) хінідин, новокаїнамід, дизопірамідаймалін (гілуритмал), етмозин;

б) лідокаїн, тримекаїн, мексилетин, дифенін;

в) етацизин, пропафенон, флекаїнід та ін.

2. З-Адреноблокатори (анаприлін, атенолол, метопролол, талінолол, надолол).

3. Засоби, які уповільнюють реполяризацію (блокують калієві канали): аміодарон, соталол, орнід.

4. Блокатори кальцієвих каналів (верапаміл, галопаміл).

Фармакодинаміка. Новокаїнамід, як і хінідин, знижує автоматизм і збудливість міокарда, подовжує ефективний рефрактерний період передсердь і шлуночків, уповільнює провідність на рівні передсердь, передсердно-шлуночкового вузла і шлуночків.

Специфічний ефект пояснюється пригніченням натрієвих каналів. Кальцієві канали блокуються новокаїнамідом меншою мірою, ніж хінідином. Тому препарат менше пригнічує скоротливість міокарда. Має судинорозширювальну (знижує артеріальний тиск), та антихолінесте-разну дію.

Показання: пароксизмальна шлуночкова тахікардія, пароксизми передсердь, миготлива аритмія, тріпотіння передсердь, шлуночкова екстрасистолія.

Протипоказання: передсердно-шлуночкова блокада, виражена недостатність серця, артеріальна гіпотензія, порушення функції нирок, печінки, паркінсонізм. Не слід призначати з хінідином, ксикаїном, серцевими глікозидами: можливе пригнічення функцій серця.

Побічна дія: алергічні реакції, нудота, блювання, безсоння, збудження, головний біль, артеріальна гіпотензія, судоми, порушення провідності міокарда, тріпотіння шлуночків.

62 При інфаркті міокарда призначають цілий комплекс лікувальних засобів, що мають патогенетичну та симптоматичну дію.

Для усунення больового синдрому призначають наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, промедол, омнопон, фентаніл, пентазоцин, трамадол) з атропіну сульфатом, димедролом або застосовують невролептанальгезію (фентаніл з дроперидолом). Призначають інгаляцію діазоту оксиду з киснем у поєднанні з невролептиками. При залишковому і незначному больовому синдромі застосовують анальгін разом з невролептиками або протигістамінними засобами.

Для зняття тяжкого нападу стенокардії та запобігання розвитку інфаркту міокарда застосовують внутрішньосудинне введення препаратів нітратів. При цьому може виникнути значна артеріальна гіпотензія.

Для профілактики і усунення порушень ритму серця призначають аміодарон, fi-адреноблокатори. Із препаратів, які мають пряму антифібриляторну дію, частіше застосовують лідокаїну гідрохлорид.

Для зниження ризику раптової смерті призначають р-адреноблокатори (метопролол, атенолол), інгібітори АПФ (каптоприл).

Для стабілізації гемодииаміки застосовують судинорозширювальні засоби: адреноміметики (норадреналін, дофамін, мезатон), а також серцеві глікозиди (строфантин, корглікон, дигоксин).

Для профілактики тромбоутворення застосовують антикоагулянти (гепарин, фраксипарин), а при наявності тромбу — фібринолітичні засоби (стрептокіназа, стрептодеказа, актилізе). Лізис тромбу проводять у ранні строки від початку гострого інфаркту міокарда (не пізніше 6 год).

Для обмеження ділянки інфаркту міокарда застосовують препарати, що зменшують потребу серцевого м’яза в кисні (нітрогліцерин внутрішньосудинно, J-адреноблокатори). Ці засоби зменшують післяиавантаження на міокард і гальмують ліполіз. Застосовують гіпербаричну оксигенацію або тромболітичну терапію в комбінації з засобами, що підвищують анаеробний обмін (поляризуюча суміш).

Для підвищення проникності стінки судин у зоні ішемії вводять препарати гіалуронідази, а для впливу на реактивні запальні процеси — антиоксиданти (а-токоферол, дибунол,

Головна Підручники Підручник Фармакологія (Конспект лекцій) скачати онлайн 3.2. Антигіпертензивні засоби.

63 Антигіпертензивні засоби.

Артеріальна гіпертензія залишається однією з головних причин летальності та інвалідизації населення у зв’язку з високою її поширеністю. Артеріальна гіпертензія діагностується у 10 — ЗО % дорослого населення багатьох промислово розвинутих країн, а серед людей похилого і старечого віку — більш ніж у 40 % населення. Артеріальна гіпертензія — це один з основних чинників розвитку мозкового інсульту, інфаркту міокарда, недостатності серця, нирок. Медикаментозне лікування хворих починають, коли артеріальний тиск (AT) перевищує 140/90 мм рт. ст.; у випадках недостатності серця, цукрового діабету – при AT 130 – 135/85 – 89 мм рт. ст.

Антигіпертензивні засоби викликають зниження системного AT. Препарати призначають хворим на гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу, зокрема при підвищенні AT. Рівень AT залежить від динамічної роботи серця, тобто від систолічного та хвилинного об’єму крові, периферичного опору судин і в’язкості крові, електролітного балансу й еластичності стінки артерій, а систолічний об’єм — від сили скорочень серця, венозного притоку, периферичний опір — від просвіту капілярів та артеріол.

Значну роль у регуляції AT відіграють неврогуморальні чинники, що мають судинорозширювальний (азоту оксид — ендо-теліальний чинник релаксації, простацик-лін — чинник гіперполяризації) та судинозвужувальний вплив (ендотелій І, простаноїди, ангіотензин II). Установлено зв’язок між рівнем артеріального тиску і віком, статтю, расовими та етнічними особливостями, спадковістю, генетичними аспектами, особливостями неонатального періоду, метаболічного синдрому, аліментарних та психосоціальних чинників, соціально-економічного статусу, ожирінням, палінням, фізичною активністю.

Дія антигіпертензивних засобів може бути спрямована на різні ланки фізіологічної та біохімічної регуляції AT (Важливу роль відіграють невротропні речовини, які зменшують судинозвужувальний вплив. Вони можуть діяти на судинорухові центри й периферичні структури, що беруть участь у судинній іннервації.

Крім того, під впливом засобів міотропної дії (судинорозширювачів) зменшується опір периферичних судин. Зниження об’єму циркулюючої крові, а також зміни електролітного балансу можуть відбуватися при змінах впливу неврогуморальних механізмів, які регулюють AT.

Вибираючи препарат, віддають перевагу лікарським засобам, що суттєво не погіршують якість життя, мають достатню тривалість ефекту, стабільність впливу, мінімальну побічну дію.

Класифікація. Відповідно до національних програм профілактики артеріальної гіпертензії і лікування хворих та рекомендацій ВООЗ виділяють:

1. Сечогінні.

1) похідні тіазиду (дихлотіазид, цикло-тіазид та ін.);

2) тіазидоподібні (клопамід, індапамід, хлорталідон та ін.);

3) «петльові» (фуросемід, кислота ета-кринова та ін.);

4) калійзберігаючі (спіронолактон та ін.).

2. Р-Адреноблокатори.

1) кардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (атенолол, метопролол, бісопро-

лол, бетаксолол, небіволол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (ацебутолол, целіпролол, талінолол);

2) некардіоселективні;

а) без внутрішньої симпатоміметичної активності (анаприлін — пропранолол, надолол,тимолол);

б) з внутрішньою симпатоміметичною активністю (піндолол, окспренолол та ін.);

в) з а-(3-адреноблокуючою здатністю (карведілол, лабеталол).

II. Інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл, лізиноприл, фозиноприл та ін.).

III. Антагоністи кальцію (верапаміл, ніфедипін — фенігідин, дилтіаземта ін.).

IV. сц-Адреноблокатори (празозин, доксазозин, теразозин).

V. Б локатори рецепторів ангіотензину II (лозартан, ібезартан, епросартан та ін.).

До препаратів додаткової групи належать:

1. Агоністи центральних ос2-адренорецепторів (клофелін, метилдофа).

2. Симпатолітики:

1) препарати раувольфії зміїної (резерпін, раунатин);

2) препарати периферичної дії (октадин).

3. Судинорозширювальні (пентоксифілін — агапурин, апресин — гідралазин, діазоксид, натрію нітропрусид, магнію сульфат, дибазол, папаверину гідрохлорид, но-шпа та ін.).

4. Агоністи імідазолінових (І,) рецепторів (моксонідин — фізіотенс, рилменідин).

За переважним впливом на основні ланки регуляції артеріального тиску існує фармакологічна класифікація антигіпертензивних засобів:

І. Невротропні засоби (антигіпертензив-ні засоби центральної дії).

1. Зсоби заспокійливої дії (седативні, І транквілізатори,снодійні).

2. Стимулятори центральних а2-адреноре-! цепторів (клофелін — клонідин, метилдофа).

3. Стимулятори імідазолінових (І,) рецепторів (моксонідин — фізіотенс, рилмепідин).

4. Гангліоблокуючі засоби (бензогексоній, пентамін, гігроній).

5. Симпатолітичні засоби (раунатин, резерпін, октадин).

6. ос-Адреноблокатори:

1) а,- а2-адреноблокатори (фентоламін, піроксан);

2) оц-адреноблокатори (празозин, док-сазозин);

3) а,-адреноблокатори і блокатори се-ротонінових рецепторів (урапідил).

7. З-Адреноблокатори.

1) РгР2-адреноблокатори (пропранолол, окспренолол, тимолол);

2) Р,-адреноблокатори (атенолол, бета-ксолол, бісопролол, метопролол, ацебуто-лол, небіволол та ін.);

3) сс-Р-адреноблокатори (лабеталол, кар-ведилол, проксодолол).

II. Периферичні судинорозширювальні засоби.

1. Артеріальні (апресин, діазоксид, міноксидил, пінацидил).

2. Венозні (нітрогліцерин, ізосорбід динітрат та ін.).

III. Антагоністи кальцію (верапаміл, ніфедипін, амлодипін, дилтіазем та ін.).

IV. Активатори калієвих каналів (ні-корандил, пінацидил, міноксидил).

V. Засоби, що впливають на водно-сольовий обмін (спіронолактон, фуросемід, дихлотіазид, індпамид — арифон).

VI. Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему.

1. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (каптоприл, еналаприл, лізиноприл, фозиноприл — моноприлта ін.).

64 Апетит — це емоційне відчуття, пов'язане з прагненням людини до вживання певної їжі. На відміну від відчуття голоду — потреби організму в їжі, звичайно суб'єктивно неприємного явища, апетит ґрунтується на потребі, пов'язаній з уявленнями про вживання їжі, що має бути, і є приємним відчуттям. Апетит посилюється уявленнями про вигляд, запах, смак їжі, про обстановку, де проходить її вживання, тощо.

Розлад апетиту виникає при захворюваннях органів травлення (виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, гастрит, гепатит, цироз печінки та ін.), часто розвивається при невро-психічних захворюваннях (пухлини мозку, енцефаліт, істерія, психоз тощо), захворюваннях ендокринних залоз (цукровий діабет, гіперінсулінізм, тиротоксикоз, гіпотиреоз), системі крові (анемія, лейкоз), злоякісних новоутвореннях, інфекційних захворюваннях, вагітності. Розрізняють три види розладу апетиту: зниження до повної втрати (анорексія), підвищення, інколи досить різке (булімія), порушення апетиту, яке полягає-у бажанні вживати неїстівні речовини — крейду, вапно, попіл, землю тощо.

Анорексія — повна втрата апетиту за об'єктивної потреби в харчуванні, зумовлена функціо-

нальними або органічними порушеннями діяльності центру апетиту на рівні гіпоталамуса або вищих аналізаторів у корі великого мозку. Дуже часто анорексія супроводжує інсульт, пухлини, травми і запалення головного мозку, а також органічні захворювання ендокринних залоз. Вона є важливим симптомом гіпофізарної кахексії, недостатності наднирників (хвороба Аддісона). Одночасно з втратою апетиту хворий скаржиться на слабкість, підвищену втомлюваність, апатію. З часом знижується маса тіла, тургор тканин, зникає підшкірний жировий шар, зменшується маса скелетних м'язів, з'являються ознаки вітамінної недостатності тощо.

Булімія — патологічно підвищене відчуття голоду, яке супроводжується деколи слабкістю і больовими відчуттями в надчеревній ділянці. Цей стан інколи поєднується із зниженням відчуття насичення, внаслідок чого виникає потреба в надмірно великих кількостях їжі {поліфагія). Різко виражена постійна булімія і поліфагія спостерігаються переважно при органічних ушкодженнях головного мозку або психічних захворюваннях, менш виражена — при гіперінсулінізмі, у реконвалесцентів після тяжких виснажливих інфекцій та ін. Корекція порушень апетиту здійснюється за допомогою гіркот і анорексигенних засобів.

Гіркоти (amara) — це засоби рослинного походження, які мають гіркий смак, застосовуються для підвищення апетиту і поліпшення травлення. Вони містять глікозиди, ефірні олії, алкалоїди тощо. Сировиною для виготовлення гіркот є трава полину гіркого, трава золототисячника, листя бобівника трилистого (трилисника), трава деревію та ін.

Обов'язковою умовою для виявлення позитивної дії гіркот на апетит і травлення є приймання їх усередину з невеликою кількістю води за 20-30 хв до їди. Приймання їх у лікарських формах, які маскують гіркий смак, як і введення в шлунок за допомогою зонда або в пряму кишку, є неефективним. Гіркоти, прийняті всередину під час їди, гальмують секрецію і моторику шлунка.

Показання: гіпоацидний і хронічний атрофічний гастрит, анорексія неврогенного походження, перенесені оперативні втручання тощо.

Протипоказання: підвищена секреція, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, рефлюкс шлунково-стравохідний.

Як гіркоти часто використовують препарати полину, золототисячника, бобівника трилистого та деревію.

Крім гіркот, апетит стимулюють також інші засоби, а саме: інсулін, який викликає відчуття голоду, що пов'язано з гіпоглікемією, деякі психотропні (аміназин, амітриптилін, літію карбонат), неврот-ропні, антигіпертензивні (клофелін) засоби, анаболічні стероїди тощо.

Анорексигенні — це засоби, які знижують апетит. їх застосовують у випадках аліментарного ожиріння, яке погіршує перебіг багатьох захворювань, призводить до порушення обміну речовин, розладів з боку серцево-судинної системи, печінки та ін. Провідним методом лікування хворих на ожиріння є різке обмеження їжі з високою енергетичною цінністю і посилення фізичної активності, що створює в організмі негативний енергетичний баланс. Проте під час такого лікування звичайно виникає тяжке відчуття голоду, що примушує застосовувати препарати, які знижують апети

Активним анорексигенним засобом є фенамін, який має центральну психостимулюючу і периферичну адреноміметичну дію. Він стимулює центр насичення, що викликає пригнічення центру голоду. Крім того, препарат підвищує збудливість кори великого мозку, що, очевидно, також сприяє пригніченню цього центру. Проте як анорексигенний засіб фенамін не застосовується. Це зумовлено тим, що у хворих, які приймають фенамін з приводу ожиріння, розвивається загальне збудження, безсоння, виникає тахікардія, аритмія, підвищується артеріальний тиск. Крім того, до фенаміну швидко виникає звикання і пристрасть.

66. Засоби, які застосовують при порушенні секреції підшлункової залози (захворювання підшлункової залози з порушенням її зовнішньої секреції проявляються формою гострого або хронічного панкреатиту):• засоби для лікування хронічного панкреатиту, пухлин та атрофії залозистих елементів: ферментні препарати, або засоби замісної терапії – панкреатин, трифермент, панзинорм, фестал, мезим-форте, дигестал, ензистал, ораза. Ферментні препарати містять основні ферменти підшлункової залози – трипсин, амілазу, ліпазу, які забезпечують перетравлювання білків, вуглеводів та жирів. Ферментні засоби застосовують при розладах травлення, хронічних ентероколітах, панкреатитах тощо;

67. Жовчогінні препарати

Жовчогінні препарати – це засоби, які стимулюють утворення жовчі (справляють холеретичну дію) та покращують відтік жовчі, розслаблюють непосмуговані м'язи жовчовивідних шляхів та сприяють виходу жовчі в кишки (виявляють холекінетичну дію):• холеретичні препарати:

а) препарати, що містять суху жовч та жовчні кислоти, — «Алохол», «Холензим»;

б) препарати лікарських рослин — настій кукурузних приймочок, квітів цмину, фламін, холосас, холагол;

в) синтетичні препарати — оксафенамід, нікодин;

68.Проносними засобами називають лікарські речовини, що посилюють моторну і секреторну функції кишечника, розріджуютькалові маси та прискорюють дефекацію або сприяють її виникненню.

Класифікаці проносних засобів

Перша група Спричинюють хімічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику. Це препарати рослинного (корінь крушини, листя сени) і синтетичного походження (фенолфталеїн, оксифенізатин, бісакодил);

Друга група Спричинюють механічне подразнення рецепторів слизової оболонки кишечнику, так звані сольові проносні засоби (магнію, натрію сульфат);

Третя група Сприяють розм’якшенню калових мас і полегшують проходження їх по кишечнику (вазелінова та рослинні олії).

За впливом на кишечник

Гальмують абсорбцію рідини з кишечнику і стимулюють секрецію.

Сприяють збільшенню об’єму вмісту кишечнику

Змащують слизову оболонку кишечнику

69.Сечогінні засоби (діуретики) — це лікарські препарати, які, блокуючи транспортні системи ниркових канальців, сприяють виведенню з організму надлишку електролітів і води, нормалізації внутрішнього середовища.

За тривалістю дії їх поділяють також на три групи:

екстреної дії — маніт, фуросемід, кислота етакринова;середньої дії — дихлотіазид, тріамтерен;повільної але тривалої дії — спіронолактон.

70.засоби що впливають на міометрій Це група засобів різного походження, які викликають і стимулюють ритмічні скорочення матки. Засоби цієї групи використовують для збудження пологів (простагландини, окситоцин) і для активізації скорочень матки у випадках слабкої пологової діяльності. Показання: збудження і стимуляція пологів, переривання вагітності (в більших дозах). Активним засобом збудження і стимуляції пологів є окситоцин. Стимулювати ритмічні скорочення матки можна призначенням серотоніну (20-30 мг внутрішньовенно

крапельно)

71-72.засоби що впливають на систему крові... Препарати які впливають на еритропоез ліквідують дефіцит заліза в крові  (ферамід, фербітол, ферум лек.) Засоби що впливають на лейкопоез прискорюють продукцію лейкоцитів і відновлюють норм кілкість іх в крові  (пентоксил) Засоби що впливають на систему згортання крові: сприяють згортанню(Вікасол кальцій хлорид тромбін фібриноген) антикоагулянти - попереджують утворення ниток фібрину і появі тромбів  (гепарин передоз- антагоніст протамін сульфат, ) антиагреганти - гальмують початковий процес тромбоутв.  зас що вплив на фібриноліз - руйнують нитки фібрину  (кислота ацетилсаліцилова, дипірідомол) Що впливають на фібриноліз(фібринолізин, стрептоліаза) плазмозамінні -збільшують ОЦК але без форменних ел. (реполіглюкон, регідрон гемодез-Н)

73.Гормони - це біологічно-активні реч. які виробляються ендокринними залозами і виділяються в кров. Їх роль-регуляц. процесів обміну реч. При надмірн. продукц. викор. антагоністи. гіпофіз:аденогіпоф.:А)передн. част. 1)соматотропний горм.-ріст тканин і органів(преп. соматотропін людини в/м 2-4 ОД) 2)тиреотропний горм.-синтез та секрец. гормон. щит. залози(тиротропін-лік. недостатності щит. залози) 3)Адренокортикотропний гормон- стимулятор ф-цій кори надниркових залоз. стимулюе біосинтез та виділ. в кров глюкокортикостероїдів. ( кортикотропін в/м по 10-20 ОД 3-4 р/д) 4)Пролактин-рег. продукц. молока (лактин в/м 80-100 ОД 1-2 р/д) Б) середн. част.: меланостимулюючий горм.  У нейрогіпофізі: 1)оксітоцин-стим. мускулатури матки, підвищ. секрец. молокка. 2) антидіуретичний горм. при недост. продукції розвив. нецукровий діабет. (преп- Адіуректин порошок для вдихання в ніс по 0.03-0.05 г.2-3 р/д. \ Преп. горм. щит-подібної залози.- сприяють росту тканин, синтезу білків. при недостачі в плода та новонародж. - карликовість, розум. відсталість.: 1) Тиреоїдин в таб. по 0.1г. 2) Трийодтироніну хлоридв таб. 3) Мерказолін в таб. по 0.005г. При гіперф-ції- Тіріотоксин. \Гормони підшлункової залози: В-клітини продокують інсулін( зниж. рівня цукру в крові), A-клітини- глюкагон( підвищ. рівень цукру в крові), дельта-клітини- соматостатин. \Горм. кори наднирков. залоз- Альдостерон (регуляц. водно- сольового обміну. ДОКСА в таб по 0.005г. сублінгвально.) \Жіночі стат. гормони: Естроген- розвиток статевих органів та вторинних статевих ознак. ( Естрон в/м 0.05% 1мл.; Синестрол в/м 0.1% 1 мл.) Гестаген- при вагітності припинення передчасних скорочень матки, як протизаплідні.( Прогестерон в/м) \Препар. чолов. стат. гормонів- розвиток статевих органів та формування вторинних статевих ознак ( Тестостерону пропіонат в/м по1мл. 1%)

74. Вітаміни- група органічних реч. різного хім. походження, що проявляють біологічну активність у дуже малих кількостях та абсолютно необхідні для забезпеч життевих ф-цій. Водорозчинні: вітаміни групи В, аскорбінова кислота, рутин. В1- Тіамін- вуглеводний обмін, утилізація глюкози, прискорення метаболізму. міститься в дріжджях, висівкі, бобових, злакових. при недостатн. поруш. функція ЦНС, концентрац уваги, пам'ять. ( Тіаміну хлорид, Кокарбоксилаза.) В2- Рибофлавін - білковий, жировий та вуглеводний обмін. дріжджі, печінка, м'ясо, молоко. при нестачі- анорексія, головн. біль, біль в очах(Рибофлавін- мононуклеотид ) В6-Піридоксин- молоко, м'ясо, риба. -метаболізм амінокислот, іх транспорт через клітинні мембрани. В3 або РР- Кислота нікотинова- дріжджі, арахіс, овочі. - перебіг метаболічних процесів. при недостачі- дерматит, діарея, гастрит. (кис-та нікотинова- для лік-ння: ран, виразок, ентероколітах) В12- Цианокобаламін- для лік. мегалобластичної анемії. Вс- кис-та фоліева для лік. мегалобластичної анемії, хронічних гастроентеритах. Вітамін С- кис-та аскорбінова- участь в окисно- відновних процесах. потрібна для нормального тканинного обміну та тканинного дихання, активуе синтез антитіл. при гіповітамінозі- в'ялість, стомлюваність, кровоточивість ясен ( в таб та ампулах) застосовувати при : вагітності, годув. грудьми, інфекціях, заняттях стортом. Вітамін Р- Рутин-чорна смород, цитрусові, зелений чай- підвищ. щільність клітин. мембран.

75. Жиророзчинні-вітаміни А, Д, Е, К-. ВтамінА- Ретинол. печінка, яечний жовток, вершкове масло. ( Ретинолу Ацетат- необхідн. для росту тканин, процесів репродукції. викор. при рахіті, порушенні росту. при гіпервітамінозі- гол. біль, запаморочення, нудота, блювання. Вітамін Д-антирахітичний. жовток, молоко, ікра. забезпеч. нормального росту, і функціонування кісткових тканин. при малій кільк.- розвиваеться Рахіт ( Ергокальциферол) Вітамін- Е- токоферол ацетат. захищае мембрани від пошкоджень, синтез колагену. при авітамінозі- відшаровування епітелію, жирова дистрофія печінки. Вітамін К- заст. при діареї, жовтяниці, захв. підшлункової залози.

76. Солі лужних та лужноземельних металів - пормальні компоненти внутрішнього середовища організму. : Солі Натрію в орг. людини приблизно 150 г. в крові, лімфі - обмін регулюеться гормонами кори надниркових залоз. Підтримання сталого осматичного тиску, забезпечення кислотно- лугової рівноваги, обмін води в організмі. При зменшенні в організмі - згущення крові, збагачення водою тканин, судомні скорочення скелетної мускулатури, пригнічення ЦНС. при великій кількості- поява набряків, гіпертонічна хв. (при тривал.) Натрію хлорид- для ліквідації гіпонатріємії і гіпонатріємії, викорстовують місцево для лік. гнійних ран, виразок, адсцесів, обробка ран, опіків, прромивання очей. Солі калію- створюють осматичний тиск в клітинах, діуретична дія, при інтоксикації глікозидами, для лік. аритмії. Калію хлорид- знижує провідність і збудливість міокарду, стимулюе виділення адреналіну, підвищуе тонус скелетн. мускулатури.( Аспаркам в таб.по 1-2 таб. 3 р/д) Солі кальціюструктурний компонент кісток і зубів, згортання системи крові, проникність клітинних мембран.

77. Глюкоза.осматичний тиск глюкози= осматичний тиск крові, тому його можна вв. любими шляхами. заст. для поповнення організму рідиною. активізує процеси обміну речовин, покращується антитоксична ф-ція печінки, скоротлива діяльність серця, розширюються судини, зростає діурез. заст. при шокових станах, колапсі, кровотечах. ( ізотонічний р-н глюкози 5%, гіпертонічний 10-40%)

78.ПРОТИЗАПАЛЬНІ ЗАCОБИ

Ці засoби призначають при тяжкому перебігу неспецифічних запальних npoцeciв, oсобливо y випадку наявності алергічного та автоімyнногo компонентів. Це пов' язано насамперед з великою кількістю побічних ефектів, які викликають глюкокортикостероїди, a також з тим, що після гормoнотеpапії інші заcoби cтають неефективними. Виникають, так звaні, гормонально залежнi форми захворювання.

Частіше при запальних npoцecax з боку м'язів, суглобів, кісткової тканини, обо ревматоїдних захворюваннях, використовують нестepоїдні протизапальні засоби — НПЗ.Крім протизапальної дії, ці препaрати мають аналгезуючу та жарознижувальну активність. Дo них Належать кислота ацетил­ саліцилова(АСК), індометацин, ібупрофен, диклофенак-натрій та in.

Механізм протизапальної дії npenapaтiв цієї групи складний. Основну роль відіграє їхня здатність гальмувати синтез простагландинів, якi мають icтотнe значення y рoзвитку запалення. Це відбу­ вається шляхом інгібування ферменту циклооксигенази, під впливом якої з арахідонової кислоты утворюються простагландини. 3 іншого боку, НПЗ зменшують проникність капілярiв, покращують процеси мікроциркуляціi, гальмують утворення АТФ i зменшують енергетичне забеезпечення запальних процесів. Кислота ацетилсаліцилова (Асіdum acetylsalicylicum), або гicпірин— нестероїдний протизапальний засіб. Як протизапальний агент кислота ацетілсаліцилова призначаеться y добовій дозі 3-4 г (до 6 r). разова доза пpeпapaтy не повинна перевищувати 1 r. Застосовується при ревматизмі, інфекційно-алергічному міoкаpдитi, pевмaтоїдному поліaртриті.

Побічні ефекти:

Необхідно також зaзначити, щo тривале викориcтання аспірину y великих дозах може призвести до розвитку хронічної інтоксикації—саліцилізму. Вона пpоявляеться головним бoлем, запaмороченням, порушеням рівноваги, зниженням гостроти слуху, загальмованістю, сонливістю, сплутанісгю свідомості, нудотою, блюванням, діареєю, задишкою, респіраторним алкалозом. Ці негативні прояви зникають після відміни АСК.

Доведене існування двоx форм циклооксигенази: одна відповідає за синтез простагландинів, які беруть участь в регуляції фізіологічних процеcів, – циклооксигеназа 1; друга – за синтез простагландинів, які беруть участь y запальних процесах, – циклооксигеназа 2. Таким чином, протизапальна активність НПЗ пов'язaна з їхньою здатністю пригнічувати циклооксигенaзу 2, a токсичні ефекти - циклооксигеназу 1. У наш час створені препарати, які вибірково 6локують циклооксингеназу 2, зокрема набуметон (релафен), моваліс (мелоксикам).

81. Антибіотики. Загальна характеристика, механізм дії, спектр дії, класифікація. Препарати, шляхи введення. Побічна дія. Антибіотики - це речовини мікробного, рослинного або тваринного походження або їх синтетичні аналоги, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів в організмі людини. Дія антибіотиків побудована на принципі антибіозу. Антибіоз – властивість одних мікроорганізмів виробляти речовини, які згубно діють на інші мікроорганізми. Основні антибіотики(антибіотики вибору) – препарати, які найбільш ефективні при конкретній інфекції і призначаються в першу чергу. Резервні антибіотики – застосовуються в тих випадках, коли основні втратили свою ефективність або проявляють важкі побічні дії. Класифікація за хімічною будовою: · Група пеніциліну(Біцилін-1, біцилін-5, бензилпеніциліну натрієва та калієва солі, ампіцилін, амоксицилін) · Макроліди та азаліди(еритроміцин, азитроміцин) · Група тетрацикліну(тетрациклін, окситетрациклін, доксициклін, метациклін) · Група левоміцетину(левоміцетин, синтоміцин) · Аміноглікозиди(стрептоміцин, гентаміцин) · Цефалоспорини(цефазолін, цефалексин, цефаклор, цефепім) · Група поліміксину(поліміксин М, полі міксин В) · Антибіотики різної хімічної будови(кліндаміцин, лінкоміцин) Класифікація за типом протимікробної дії: · Бактеріостатична(пригнічує ріст і розмноження збудника) · Бактерицидна(вбиває збудник) Класифікація за спектром протимікробної дії: · Вузького спектру дії(впливають тільки на грам позитивні, або на тільки грам негативні) · Широкого спектру дії(впливають одночасно і на грам позитивні, і на грам негативні) · Протигрибкові антибіотики(ламізил, ламікон) Характеристика неспецифічних побічних дій антибіотиків: 1. Алергійна реакція · Легка форма алергії(проявляється у вигляді кропив’янки, почервоніння, свербіння) · Середня форма алергії(проявляється набряком Квінке) · Важка форма(анафілактичний шок, реанімаційний стан) 2. Дизбактеріоз(порушення нормальної мікрофлори, як якісного, так і кількісного її складу) – Лінекс, біфідумбактерін, лактофіт) 3. Супер-інфекція(розвиток на фоні незавершеного інфекційного процесу нової інфекції, що викликана збудниками нечутливими до первинно-застосованого антибіотика) 4. Диспепсія(будь-які розлади з боку органів травлення) – розлади ШКТ : блювання, нудота, діарея.

84. Протитуберкульозні засоби.  Протитуберкульозні засоби — ліки, які застосовують при лікуванні туберкульозу. За своєю активністю поділяють на протитуберкульозні засоби 1-го ряду — препарати групи стрептоміцину, саліцилової кислоти і протитуберкульозні засоби 2-го ряду — антибіотики (канаміцин, рифампіцин). Лікування починають препаратами 1-го ряду, а потім для запобігання лікарській стійкості мікобактерій туберкульозу призначають препарати 2-го ряду. Терапія цими препаратами тривала, приблизно 12-18 міс. І більше. Побічними ефектами можуть бути алергійні реакції та виникнення резистентності у збудника.

85. Протисифілітичні засоби. Протисифілітичні — це лікарські засоби, які вибірково діють на трепонему бліду і належать до групи протиспірохетозних засобів. їх застосовують для лікування хворих на сифіліс, а також поворотний тиф. Класифікація. Протисифілітичні лікарські засоби поділяють на 3 групи. · Антибіотики (Природні та напівсинтетичні препарати пеніциліну (бензилпеніциліну натрієва, калієва, новокаїнова солі, біцилін-1 і -5, ампіциліну натрієва сіль та ампіциліну тригідрат, оксациліну натрієва сіль тощо). Антибіотики-макроліди (еритроміцин, олететрин, азитроміцин). Група цефалоспоринів (цефазолін, цефтріаксон та ін.).Група тетрацикліну (тетрациклін, доксицикліну гідрохлорид). · Похідні фторхінолону (офлоксацин та ін.) · Препарати бісмуту (бійохінол, бісмоверол). Найефективнішими препаратами при ранньому сифілісі є солі бензилпеніциліну. Застосовують препарати короткої (бензилпеніциліну натрієву або калієву сіль) і тривалої (бензилпеніциліну новокаїнову сіль, біцилін) дії. У випадках індивідуальної підвищеної чутливості до препаратів пеніциліну, алергічних реакціях застосовують антибіотики-макроліди, груп цефалоспорину, тетрацикліну.

86. Протималярійні засоби. Протималярійні засоби — препарати для лікування і профілактики малярії.  Поділяються на: · Препарати, які впливають на еритроцитарну стадію розвитку плазмодії(хлорохін, хлоридин, бігумаль, хінін, акрихін, сульфаніламіди) · Засоби що діють на тканинну стадію розвитку плазмодія(хлоридин, примахін, хіноцид) · Препарати які діють на мамонти(примахін, хіноцид) · Комбіновані препарати(фанзи дар, фанзимеф)

87.Протиамебні засоби

Препарати цієї групи використовуються для лікування амебіазу. Цей збудник частіше уражає товсту кишку, інколи викликає появу абсцесів у головному мозку, в інших внутрішніх органах. Існує дві групи проти амебних засобів: 1)препарати, застосовуються при кишковому амебіазі, тобто амебній дизентерії; 2) засоби, що використовуються при поза кишковому амебіазі. До першої групи належать: метронідазол, еметину гідро хлорид, хініофон, ентеросептол, а до другої – метронідазол, еметину гідро хлорид, хлорохін.

88.Засоби, що застосовуються при трихоманозі, лямбліозу

Трихоманоз – це паразитарне захв., яке виникає внаслідок проникнення трихомонад з піхви, куди вони потрапляють переважно при статевих зносинах, у нижні відділи статевих оганів і сечівника. Основним місцем паразитування трихомонад є слизова оболонка піхви, канал шийки матки, порожнини матки, маткових труб, вихідних проток бартолінових залоз, сечівника і сечового міхура; у чоловіків – слизова оболонка сечівника і сечового міхура. У слизових оболонках цих органів виникає запалення. Найефективнішими протитрихомонадними засобами є метронідазол, трихомонацит.

Препарати цієї групи використовують для лікування лямбліозу. До проти лямбліозних засобів належать метронідазол, тинідазол, амінохінол, фуразолідон.

89.Противірусні засоби

Сучасні противірусні засоби поділяються на такі групи: а) інтерферони; б) похідні амантадину і інших синтетичних сполук; в) нуклеозиди. Ефективними противірусними засобами є інтерферони. Зараз відомо декілька видів інтерферону, зокрема α,β,ɣ-інтерферони. Ці препарати застосовуються при лікуванні різних вірусних інфекцій, онкологічних та інших захворювань. Препарати: оксолін, мідантан, ремантадин, ідоксуридин,ацикловір, зидовудин.

90.Протигрибкові засоби

Протимікозні засоби – це лікарські препарати, які заст. для лікування грибкових інфекцій шкіри (дерматомікози), волосся, нігтів (оніхомікози). Серйозним ускладненням при тривалому лікуванні антибіотиками, особливо широкого спектру дії, є ураження організму дріжджовими грипками рода Кандіда. При цьому можуть уражуватись шкірні покриви, слизові оболонки травного тракту, вагіни, інші органи, виникати сепсис. Для профілактики лікування мікозів використовуються ністатин, гризеофульвін,амфотирецин В, клотримазол.

91. Протигельмінтні засоби

Протигельмінтні засоби – це такі лікарські засоби, які заст. Для лікування кишкових і поза кишкових гельмінтозів, кінцевою метою яког є знищення паразитів у різних стадіях їх розвитку в організмі людей. Ці препарати використовуються також для профілактики зараження глистами. Класифікація протигельмінтних препаратів ґрунтується на вибірковості негативного впливу їх на основні класи гельмінтів. Зокрема, розрізняють: а)тпротинематодозні; б)протицестодозні; в) протитрематодозні засоби; г) засоби,що використовуються при поза кишкових гельмінтозах. До протигельмінтних препаратів ставляться такі вимоги. По-перше, вони повинні мати високу активність і широкий спектр дії; по-друге, діяти безпосередньо на гельмінтів, не пошкоджуючи органи і тканини людей; по-третє, швидко виділятися організму, не накопичуватися в ньому;

по- четверте, бути придатним для застосування в амбулаторних умовах. Засоби для лікування нематодозів:піперазину адипінат, нафтамон, пірантел, левамізол. Засоби для лікування цестодозів:фенасал,аміноакрихін, гарбузове насіння кора граната. Засоби для лікування поза кишкових гельмінтозів:хлоксил, празиквантел, антимоніл-натрію тартрат.

93. Основні принципи допомоги у разі гострих медикаментозних отруєнь.

Будь-яка програма невідкладної допомоги повинна передбачати дії, що спрямовані на недопущення подальшого проникнення токсичного агента в організм потерпілого та на прискорення виведення його з організму (екстрена детоксикація), знешкодження отрути за допомогою відповідних антидотів (специфічна антидотна терапія), а також на підтримання життєво важливих функцій організму і ліквідації наслідків отруєння (патогенетична і симптоматична терапія).