3.Основи державного управління промисловістю.

Найважливішою сферою економіки з використанням матеріального виробництва є промисловість, до якої відносять промислово-виробничу діяльність підприємств і господарських організацій. Промисловість прийнято розділяти за галузевою належністю на важку (виробництво засобів виробництва); легку (виробництво предметів споживання); видобувну; харчову, текстильну та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. Визначення та закріплення концептуальних засад управління промисловістю в Україні належить до компетенції Верховної Ради України, яка визначає державну політику, здійснює законодавче регулювання відносин, що виникають у цій галузі.

Метою держаної промислової політики є реалізація стратегії випереджаючого розвитку та євро інтеграції, створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового

комплексу. Основними принципами державної промислової політики є: забезпечення національних інтересів; соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості; реалізація інноваційного типу розвитку промисловості; поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції; програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової політики; євро інтеграція.

Основними завданнями Мінпромполітики України є: 1) підготовка

пропозицій щодо формування державної промислової політики України, а також розроблення механізмів її реалізації; 2) розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму державного регулювання функціонування промислового сектора економіки України; 3) реалізація державних програм розвитку промисловості України; 4) визначення напрямів розвитку науково- технічного потенціалу промислового сектора економіки України; 5) розроблення прогнозів виробничо-технічного та фінансово-економічного розвитку промислового виробництва; 6) створення сприятливих умов для розбудови високорозвинутого промислового сектора економіки України; 7) участь у розробленні та реалізації державної регіональної промислової політики; 8) забезпечення реалізації державної інноваційної політики у сфері промисловості.

Екзаменаційний б і л е т 4..

1. Види управління.

2. Поняття, завдання та види державної служби в Україні.

3. Основи державного управління транспортом.

1.Види управління.

Управління в загальному розумінні бувають:

1) технічне управління природними і технологічними процесами;

2) державке управління соціально-економічним життям суспільства через різні института - правову систему, міністерства, ведомства, місцеві органи влади;

3) ідеологічне управления, що складається у впровадженні в свідомість членів суспільства концепції його розвитку, формованих різними політичними партіями й угрупованнями;

4) управління соціальними процесами (рух на захист світу, навколишнього середовища);

5) господарсъке управління виробничою й економічною діяльністю комерційних і некомерційних організацій, що функціонують у рамках ринкових відносин.

Будь-яка організація без менеджменту стає нежиттєздатною. Менеджмент охоплює і пронизує всі сторони діяльності підприємства і є тим середовищем, у якому здійснюється функціонування організації.

Існують такі типи управління: цільове, лінійне, функціональне.

Цільове - механізмом управління є розуміння того, що воно слугує для одержання визначеного кінцевого результату, мети. Не знаючи механізму, для чого він призначений, ми не можемо його використовувати.

Функціональне - для руху до мети необхідно вирішувати повсякденні завдання. Як функції розглядаються загальні великі завдання управління: планування, організація праці, координація дій, стимулювання, контроль. Виконуються функції спеціальними штатними органами: виробничий відділ, відділи маркетингу, кадрів, бухобліку і т.д. функціональне керування здійснюється по горизонталі.

Лінійне управління. Воно здійснюється по лінії прямого підпорядкування, тобто по вертикалі: від керівника через заступників, начальників відділів до виконавців.

За критерієм часу серед видів управління розрізняють: оперативне, програмне та стратегічне. Оперативне (диспетчерське, ситуаційне) — традиційне управління організацією, яке базується на принципах, методах і способах управління. Це управління на досить короткий час (день, тиждень, місяць). Програмне управління представляє розробку програм для конкретного виробництва. Може бути програма розроблена на один місяць, півроку, до одного року.

Стратегічне управління - це довгостроковий, якісно визначений процес розвитку організації, який стосується сфери засобів і форм її діяльності, системи взаємовідносин в середині організації, а також позиції організації в зовнішньому середовищі, і який при­водить до досягнення цілей організації.

Формулюючи мету, необхідно визначити терміни, характерні показники, необхідні ресурси.

Стратегічний тип керування найбільш характерний для одиничного, дрібносерійного, оптового виробництва і для створюваних або організацій, що реконструюють.

При програмному управлінні спираються на ретельну розробку конкретних завдань, визначення послідовності дій і зв'язків між ними. Даний тип застосуємо при рішенні складних завдань виробництва з безліччю учасників (у т.ч. і зовнішніх), коли головним стає узгодження їхніх дій за часом. Програма дає можливість керувати «на ходу», виявляти «вузькі» місця, перерозподіляти ресурси.

При оперативному (ситуаційному, диспетчерському) керуванні фактор часу відіграє особливу роль, тому що необхідно приймати рішення за мінімальний проміжок часу. Цей тип характерний для устояного, відпрацьованого виробництва. Цілі ясні і рідко змінюються. Завдання полягає в усуненні несприятливих ситуацій, збоїв процесу.