1. Поняття та система галузі адм права

Адмін право як галузь права – це сукупність правових норм ,які регулюють суспільні відносини що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також процесу державного і самоврядного управління в сферах соціально- економічного й адміністративно- політичного розвитку та охорони громадянського порядку.

Система адміністративного права – це його внутрішня структура. Вчені традиційно вважають що адм.право складається із Загальної та Особливої частини.

Загальна частина обєднує норми, які регулюють (визначають):

• загальні принципи державного управління

• правове становище субєктів адмін.права

• форми і методи управлінської діяльності

• адмін-правові режими

• адмін відповідальність

• адмін процес

• засоби забезпечення законності і дисципліни в деравному управлінні

Особлива частина включає норми які регулюють управління у окремих галузях народного господарства (економіці, сільському господарстві, транспорті, підприємницькій діяльності, адм-політичній діяльності, міжгалузеве управління тощо)

Останнім часом в літературі виділяють додатково й Спеціальну частину яка обєднує норми що регулюють адмін-правову діялність субєктів управління конкретними сферами (адмін діяльність органівв митного контролю, органів внутрішніх справ тощо).

Зміст частин взаємоповязаний й складає єдине ціле.

Окрім того в науці адмін права його систему розглядають й іншому аспекті. Як сукупність 1)адмін-правових інститутів тобто груп норм адмін права які регулюють взаємоповязані тісно однорідні суспільні відносини (інститут адмін відповідальності, інститут державної служби, інститут державного управління тощо)

2) адмін-правови норм- конкретних формально-визначених загальнообовязкових правил поведінки у сфері забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально- економічного й адмін-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.

2. Адм. Правопоруш.:поняття, юр склад та характеристика

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнають протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління та за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП). Склад адміністративного правопорушення — це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, притаманні об'єкту, об'єктивній і суб'єктивній сторонам та суб'єкту правопорушення. Об'єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає. Адміністративний проступок заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які й становлять об'єкт проступку. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності, розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти проступку.Загальний об'єкт становить вся сукупність суспільних відносин, які охороняє законодавство про адміністративні правопорушення.Родовий об'єкт — це група однорідних або тотожних суспільних відносин, які охороняє комплекс адміністративно-правових норм. Різновидом родового є видовий об'єкт, тобто відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Під безпосереднім об'єктом мають на увазі ті конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюють шкоду правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку. Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діяннями й наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.Основною й обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов'язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнають адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях вказують на спосіб вчинення проступку — грубе, злісне порушення, прихована передача тощо). Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язаний з його вчиненням психічний, стан особи. До ознак, властивих суб'єктивній стороні, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.Вина — основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння та його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності.Мотив і мета адміністративного правопорушення — факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміють усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася під час вчинення проступку. Мета — це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, що вчиняє адміністративне правопорушення. Суб'єктом адміністративного правопорушення, може бути фізична особа, людина. По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. По-третє, суб'єктом проступку може бути особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла шістнадцятирічного віку.Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних правопорушень суб'єкт може характеризуватися ще й додатковими, специфічними властивостями. Такі суб'єкти називаються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, державних службовців, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов'язаних тощо.

3. державне управління в галузі митної справи Митну політику України визначає Верховна Рада України.Правові, економічні та організаційні основи митної справи визначено в Конституції, законах України (серед них особливе місце належить МК — комплексному закону в сфері митної справи), нормативних актах Президента України й Кабінету Міністрів України, актах Державної митної служби України (далі — Держмитслужба України) та інших центральних органів виконавчої влади. Виключно законами України визначаються засади митної справи. МК становить основу митного законодавства України. Джерелами митного права є також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права. До першої групи належать Закони України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 р., «Про порядок ввезення (пересилання) в Україну, митного оформлення й оподаткування особистих речей, товарів та транспортних засобів, що ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України» від 10 жовтня 2001 р.Безпосереднє керівництво митною справою здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади — Державна митна служба України (Держмитслужба), яку було створено Указом Президента України «Про державну митну службу України» від 29 листопада 1996 р. Держмитслужба стала правонаступником ліквідованого Державного митного комітету України.Правовий статус Держмитслужби закріплено в Положенні про неї, затвердженому Указом Президента України від 24 серпня 2000 р. Держмитслужба, здійснюючи безпосереднє керівництво митною справою в Україні, захищає економічні інтереси України, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечує додержання законодавства про митну справу, здійснює заходи щодо запобігання контрабанди та порушення митних правил, веде разом з іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України, співпрацює відповідно до міжнародних договорів і законодавства України з митними та іншими органами іноземних держав, Складовою частиною системи митних органів є регіональні митниці. Регіональна митниця на території закріпленого за нею регіону в межах своєї компетенції здійснює митну справу та забезпечує комплексний контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи, керівництво й координацію діяльності підпорядкованих їй митниць та спеціалізованих митних установ і організацій. Регіональна митниця є юридичною особою та здійснює свою діяльність відповідно до законодавства України й положення, яке затверджується наказом Держмитслужби. Кордони діяльності регіональних митних органів можуть як збігатися, так і не збігатися з кордонами адміністративно-територіальних одиниць. Наступною ланкою митної системи є митниці. Митниця є митним органом, який безпосередньо забезпечує виконання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України.Митниця є юридичною особою та здійснює діяльність відповідно до законодавства України й положення, яке затверджується наказом Держмитслужби.Митниця підпорядковується регіональній митниці та Держмитслужбі або Держмитслужбі безпосередньо. Створює, реорганізує, ліквідує митниці, визначає межі території дії Держмитслужба України. Керівника митниці призначає на посаду та звільняє з посади керівник Держмитслужби. Безпосередньо здійснюють митний контроль та оформлення товарів і транспортних засобів, які переміщують через митний кордон України, митні пости. Відповідно до МК митний контроль проводять посадові особи митних органів України шляхом:1) перевірки документів і відомостей, необхідних для такого контролю;2) митного огляду (огляду та переогляду товарів і транспортних засобів, особистого огляду громадян);3) обліку товарів і транспортних засобів, що переміщують через митний кордон України;4) усного опитування громадян та посадових осіб;5) перевірки системи звітності й обліку товарів, що переміщують через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляють під час переміщення товарів через митний кордон України.

Білет 31..

1 система органів внут справ, їх завдання та основи компетенції Орагни внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Система органів внутрішніх справ має такі групи структурних підрозділів : - галузеві служби (підрозділи) ,які реалізують основні функції зазначених органів :міліція ,слідчі апарати ,виправно-трудові установи, пожежна охорона ,внутрішні війська :- функціональні служби (підрозділи),які виконують забезпечувальні функції цих органів :кадрові фінансово-економічні ,господарчі ,медичні служби. Формами діяльності органів ситеми МВС України є: профілактична ,оперативно-розшукова ,кримінально-процесуальна ,виконавча ,охоронна (на договірних засадах) та організаційно –правова діяльність . Система органів внутрішніх справ проявляє себе ,як будь-яка інша соціальна система як об’єкт ,що управляє та управляється ,тобто фактично виступає об’єктом і суб’єктом управління .

Органи внутрішніх справ являють собою систему ,що характеризується суворим дотриманням принципу централізованого управління відповідними елементами (підсистемами) та встановлення між ними субординаційних зв’язків . Місцеві органи внутрішніх справ безпосередньо підпорядковуються вищестоящим органам внутрішніх справ . Правові акти , що, приймаються останніми , є обов’язковими для місцевих органів внутрішніх справ.

Всю систему внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України –централізований орган державної виконавчої влади .

Основним завданням МВС України є:

- організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян ,інтересів суспільства і держави від протиправних посягань ,охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки ;

- участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю ;

- забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, розшуку осіб ,які вчинили злочини вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень ;

- забезпечення основних напрямків удосконалення роботи органів внутрішніх справ ,подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги ;

- забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у соціальній реабілітації засуджених ;

- організація роботи, пов’язаної з забезпеченням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки ;

- забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців системи .

МВС України очолює міністр, призначуваний відповідно до Конституції України; він входить до складу Кабінету Міністрів України .

Міністр має заступників ,яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України ,розподіляє між заступниками міністра та визначає повноваження структурних підрозділів міністерства .

Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність за виконання покладених на міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій ,визначає ступінь відповідальності заступників міністра ,керівників підрозділів міністерства .

Для погодженого вирішення питань ,що належать до повноважень МВС України ,обговорення найважливіших напрямків його діяльності у міністерстві утворюється колегія в складі міністра (голова колегії),заступників міністра за посадою ,а також керівників працівників органів внутрішніх справ .

Члени колегії міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України .

Рішення колегії проводяться в “життя“ найчастіше наказами міністра .

Система місцевих органів внутрішніх справ має такі структурні елементи :управління(головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму ,в областях ,містах ,відділи (управління)внутрішніх справ у районах і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ .

Всі ланки системи органів внутрішніх справ України функціонують у тісній взаємодії як між собою ,так і з іншими державними органами ,організаціями та населенням країни ,що є гарантією їхньої ефективної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю в країні.