ЗМІСТ

ЗМІСТ 2

Вступ 3

Розділ 1. Особливості та методика розвитку зв’язного мовлення 6

1.1. Сутність мовленнєвої діяльності молодших школярів 6

1.2. Методи розвитку зв’язного мовлення 10

Розділ 2. Розвиток зв’язного мовлення на уроках читання 17

2.1. Напрями мовленнєвого розвитку на уроках читання 17

2.2. Формування зв’язного мовлення на уроках читання 23

Висновок 32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 34

Вступ

Проблема розвитку зв’язного мовлення завжди була і є однією з найважливіших у системі початкового навчання. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу в цілому. За допомогою мовних засобів людина вира­жає себе, свій внутрішній світ, світобачен­ня, свій естетичний, етичний, світогляд­ний та інтелектуальний розвиток. Мовленнєвий розвиток є елементом формування духовної культури людини, що ушляхетнює її життя, збагачує сферу спілкування з ін­шими людьми. Водночас це ‒ важлива скла­дова навчального процесу з опану­вання української мови. Не випадково у школі мовленнєвому розвитку учнів приділяється особлива увага. Вироблення в учнів навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлювання в усній і письмовій формі – основне завдання, яке постає перед школою.

Головним завданням уроків читання, як зазначено у Державному стандарті початкової освіти, є «формувати й розвивати мовленнєві уміння та навички, провідною з яких є повноцінна навичка читання». Наступні завдання уроку читання ‒ «розвиток мовлення учнів, формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого)» [4, с. 4]. Означені завдання вирішуються через зв’язне мовлення (конструювання речень, текстотворення). Отже, формування навичок зв’язного мовлення ‒ важливе завдання в процесі роботи над навчальним текстом. Воно реалізується на основі розуміння фактичного змісту тексту, що читають; засвоєння лексики навчальної статті; систематичної мовленнєвої практики.

Заняттям з розвитку зв’язного мовлення дітей сьогодні надається пріоритетне значення. Проте, на жаль, не завжди вони реалізуються сповна, а відтак діти не володіють навичками творчого розповідання, не вміють логічно і зв’язно висловлювати власну думку, а більше повторюють розповідь вчителя чи товариша. Мета кожного вчителя – зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим. Велику роль у цьому відіграють уроки читання.

Читання є потужним засобом виховного і розвивального впливу на особистість дитини. Воно прилучає молодших школярів до скарбниці духовності і культури, літературних надбань українського народу і народів світу, сприяє моральному, етичному та естетичному розвитку. На всіх уроках читання відбувається систематична, комплексна робота з формування в учнів повноцінних читацьких навичок, уміння працювати з текстом, з розвитку зв’язного мовлення.

У процесі опрацювання текстів різних жанрів на уроках класного і позакласного читання створюються передумови для формування самостійної читацької діяльності, літературного розвитку школярів, стимулювання елементарної творчості на основі прочитаного, розгляду живопису і аналізування життєвих вражень. Читаючи, учні збагачують, уточнюють, активізують свій словник, у них формуються світоглядні уявлення, поняття, уміння висловлюватись усно і письмово.

Як відомо, розвиток зв’язного мовлення школярів все ще залишається слабкою ланкою в роботі словесників. Такий стан пояснюється передусім браком часу для практичної роботи, недостатньою кількістю в підручниках завдань і вправ, спрямованих на формування мовленнєвих умінь, зокрема вмінь відтворювати докладні, стислі і вибіркові тексти різних типів і стилів мовлення.

Цій проблемі приділено належну увагу в працях відомих лінгвістів, методистів (О. М. Біляєв, Т. К. Донченко, В. Я. Мельничайко, М. Я. Плющ, М. Г. Стельмахович, М. І. Пентилюк, Л. І. Мацько, О. М. Мацько, М. С. Вашуленко, Л. В. Скуратівський, Г. Т. Шелехова, В. Д. Ужченко), які у своїх працях звертають увагу на форми і прийоми роботи над текстом.

Проблемі реалізації завдань розвитку зв’язного мовлення в школі присвячено ряд монографічних досліджень та методичних посібників (І. Р. Гальперін, Г. І. Коляденко, М. П. Сенкевич, Т. О. Ладиженська та інші). Однак в сучасній методиці відсутня чітка система вправ і завдань з формування вмінь відтворювати докладно, стисло і вибірково тексти різних типів і стилів мовлення.

Актуальність дослідження зумовлена вагомістю проблеми для методики розвитку мовлення школярів, з одного боку, а з іншого ‒ обмеженістю дослідження проблеми в теоретичному і практичному планах. Відтак виникає необхідність розробки нових технологій розвитку зв’язного мовлення учнів. Саме тому ми вважаємо тему дослідження «Розвиток зв’язного мовлення учнів початкових класів на уроках читання» важливою і своєчасною.

Мета дослідження – вивчення системи роботи з розвитку зв’язного мовлення молодших школярів на уроках читання.

Мета роботи обумовила конкретні завдання:

1. Проаналізувати педагогічну та методичну літературу з проблеми дослідження.

2. Розкрити сутність мовленнєвої діяльності молодших школярів.

3. Схарактеризувати основні напрями, методи і прийоми розвитку зв’язного мовлення на уроках читання.

Об’єктом дослідження є навчально-виховний процес, спрямований на мовленнєвий розвиток молодших школярів на уроках читання.

Предмет дослідження: система методів і прийомів, спрямованих на розвиток зв’язного мовлення молодших школярів на уроках читання.

При написанні роботи були використані такі методи педагогічного дослідження: метод вивчення теоретичних джерел; узагальнення та систематизація інформації; порівняння; спостереження.

Структурно курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.

Розділ 1. Особливості та методика розвитку зв’язного мовлення

Відомо, що мова – це система засобів людського спілкування, а мовлення – функціонування цієї системи, використання її в процесі спілкування. Таке розмежування важливе для методики: з нього випливає, що вивчення мови і розвиток мовлення – процеси, тісно пов’язані один з одним, але різні. Навчаючи мови, ми знайомимо дітей з системою лексичних, граматичних та інших засобів, які мають у своєму розпорядженні ті, хто говорять. Розвиваючи мовлення, ми вчимо володінню мовою, правильному й вмілому її використанню у своїй практиці. Іншими словами, діти оволодівають рідною мовою через мовленнєву діяльність, через сприйняття мовлення і говоріння.

1.1. Сутність мовленнєвої діяльності молодших школярів

Мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша, потребує, на думку психологів (М. І. Жинкін, О. М. Леонтьєв, А. К. Маркова, І. О. Синиця), відповідних умов, у яких би вона нормально відбувалася. Для того, щоб повноцінно спілкуватися, людина повинна навчитися швидко й правильно орієнтуватися в умовах спілкування; уміти правильно спланувати своє мовлення; відшукувати відповідні засоби для передачі задуманого змісту; вміти забезпечити зворотний зв’язок. Якщо будь-яку з ланок акту спілкування буде порушено, то мовцеві не вдасться домогтися очікуваних результатів спілкування – воно виявиться неефективним.

Мовлення – це вид діяльності людини, реалізація мислення на основі використання засобів мови. Мовлення виконує функції узагальнення і повідомлення, емоційного самовираження і впливу на інших людей.

На думку психологів, мовлення є сукупністю мовленнєвих дій, кожна з яких має власну проміжну мету, підпорядковану загальній меті спілкування. Г. П. Коваль виділяє чотирифазову динамічну структуру мовленнєвої дії. Кожна фаза відповідає певному етапу породження зв’язного висловлювання, а саме 9, с. 192:

1. орієнтуванню в умовах мовленнєвої ситуації (виявлення умов спілкування, визначення типу висловлювання, його загальної мети, адресата, стилю);

2. плануванню висловлювання (про що саме треба сказати), яке передбачає добір таких мовних одиниць, котрі б відповідали темі і меті висловлювання, а також розташуванню їх у відповідній послідовності;

3. реалізації програми висловлювання – породження зв’язного тексту;

4) контролю, який передбачає співвіднесення результатів мовленнєвого впливу на слухача (читача) із завданням висловлювання; виявлення і виправлення допущених помилок у структурі, змісті та мовленнєвому оформленні висловлювання.

Мовленнєвий розвиток учнів на уроках читання є засобом і результатом читацької діяльності (прямим чи опосередкованим) на кожному уроці, незалежно від жанрових особливостей творів і теми уроку. Усі види завдань, які застосовуються для розвитку читацької навички, аналізу творів, розвитку інших здібностей чи якостей читача, вимагають певного рівня мовленнєвого розвитку, що передбачає і розвиток мислення. Мета кожного вчителя — зробити мовлення дітей змістовним, правильним, чітким, виразним, багатим (за словником). На уроках читання у початкових класах розвивається внутрішнє (для себе) і зовнішнє (для спілкування з іншими) мовлення 17, с. 4.

Внутрішнє мовлення — це розумовий процес, який здійснюється на мовному матеріалі, але зовні він мало виявляється. Це наче розмова з самим собою. Якщо ж вчитель дає завдання підготуватися до якоїсь мовленнєвої діяльності, то учень подумки складає відповідь (переказ, речення, опис тощо), а лише потім її висловлює чи записує. Корисними видами завдань в цьому плані є обдумування учнями своїх дій до їх виконання, що упереджує помилки і сприяє чіткості і правильності висловлювань. Власне внутрішнє мовлення супроводжує підготовку молодших учнів до будь-яких видів писемного мовлення. Зовнішнє мовлення виявляється у монологах і діалогах.

Розвиваючи мовлення учнів, потрібно дотримуватися чітко визначених вимог мовлення. Вони ж є критеріями оцінки учнівських усних і писемних висловлювань. За М. М. Наумчук, основні вимоги до мовлення учнів такі 9, с. 198: змістовність, логічність, точність, багатство словникового запасу, ясність, виразність, правильність. Зупинимось на кожній з перерахованих.

Змістовність мовлення. Ця якість залежить від того, наскільки той, хто говорить або пише, добре знає те, про що говорить або пише. Коли висловлювання побудоване на знанні фактів, на спостереженнях, коли ретельно обдумане, тоді воно змістовне.

Логічність мовлення. Мовлення повинне бути послідовним, чітко структурованим, зв’язним у своїх частинах. Логічність припускає обґрунтованість висновків, уміння почати і завершити висловлювання. Логіка мовлення визначається хорошим знанням предмета, а логічні помилки є наслідком неясного, нечіткого знання матеріалу, непродуманості теми або особливостями розумової діяльності.

Точність мовлення. Ця вимога припускає уміння не просто викласти факти, спостереження, відчуття відповідно до дійсності, але і вибрати для цієї мети оптимальні мовні засоби – такі слова, словосполучення, фразеологічні одиниці, речення, які найточніше передають думку.

Багатство мовних засобів. Уміння вибирати в різних ситуаціях різноманітні синоніми, різні структури речень, що найкращим чином передають зміст, – це вимога, яка є складовою точності мовлення.

Ясність мовлення. Мовлення повинне бути доступне слухачеві і читачеві, орієнтоване на сприйняття адресатом. Той, хто говорить або пише, враховує можливості, інтереси й інші якості адресата. Мовленню шкодить зайва заплутаність, надмірна ускладненість синтаксису; не рекомендується перенавантажувати його цитатами, термінами, «красивостями». Мовлення повинно бути комунікативно доцільним у будь-якій ситуації і залежати від мети висловлювання, від умов обміну інформацією.

Виразність мовлення. Ця якість припускає вплив на слухача за допомогою яскравості мовлення і переконливості. Усне мовлення впливає на слухача інтонаціями, а писемне – загальним настроєм, відбором висловлюваних фактів, вибором слів, їх емоційним забарвленням, побудовою фраз.

Правильність мовлення. Дана якість забезпечується відповідністю літературній нормі. Розрізняють правильність граматичну (утворення морфологічних форм, побудова речень), орфоепічну – для усного, орфографічну і пунктуаційну писемного мовлення.

Г. П. Коваль виділяє такі напрями роботи з розвитку мовлення молодших школярів:

• удосконалення звуковимови учнів і підвищення їхньої вимовної культури;

• збагачення, уточнення й активізація словникового запасу молодших школярів;

• уміння вживати слова у властивому для них значені, користуватися виражальними засобами мови залежно від ситуації і мети висловлювання;

• удосконалення граматичного ладу мовлення дітей;

• послідовно і логічно викладати думки;

• оволодіння нормами українського літературного мовлення;

• засвоєння найважливіших етичних правил спілкування 9, с. 112.

Указані напрями роботи з розвитку мовлення становлять основу для формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати й будувати зв’язні висловлення різних типів і стилів.

Отже, мовленнєва діяльність ‒ це реалізація мислення на основі використання засобів мови. Вимоги до мовлення: змістовність, логічність, точність, багатство словникового запасу, ясність, виразність, правильність.