§ 5. Об'єкти цивільно-правових відносин

Об'єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких суб'єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги); результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Речі - це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності суспільства.

Речі поділяються на такі види:

- засоби виробництва (сировина, паливо, запасні частини, будівлі, засоби транспорту і зв'язку тощо) і предмети споживання (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту і т. д.);

- речі, що знаходяться в цивільному обігу, тобто речі, відносно яких відсутня заборона щодо вільної торгівлі; речі, обмежені в цивільному обігу (мисливська зброя, деякі ліки тощо); речі, вилучені з цивільного обігу (наркотичні речовини, дорогоцінні метали й каміння у сирому вигляді і т. ін.);

- індивідуально визначені (картина художника, подарунок тощо) і родові (цукор, борошно, цегла і под.);

- замінні (родові речі) та незамінні (індивідуально визначені речі);

- споживні (речі, що після споживання перестають існувати, - продукти харчування і т. ін.) та не-споживні (речі, що служать упродовж тривалого часу, - автомобіль, будинок тощо);

- подільні (речі, які в разі поділу втрачають своє цільове призначення, - телевізор, автомобіль і т. д.) та неподільні (хліб, цемент, рідина тощо);

- головні й належності (скрипка і футляр до неї, верстат і фреза до нього тощо);

- плоди (плоди фруктових дерев, приплід тварин і т. д.) і доходи (результат експлуатації власником певної речі - гроші та ін.);

- рухомі (транспортні засоби і под.) та нерухомі (земля, будівлі, підприємства і т. ін.);

- гроші й цінні папери (акції, облігації, зобов'язання державної скарбниці, ощадні сертифікати, векселі).

До об'єктів цивільних правовідносин відносять і дії осіб, що мають правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та відповідні послуги ( скажімо, ремонт будинку, автомобіля).

Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості які охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Одним із об'єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові блага, до яких належать честь, гідність, ім'я, життя, здоров'я тощо.

4. Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

Фізичною особою вважається людина як учасник цивільних правовідносин.

У цивільних правовідносинах можуть брати участь громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. При цьому іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Однак для того, щоб людина могла виступати суб'єктом цивільних правовідносин, вона має бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона притаманна усім фізичним особам незалежно від віку, стану здоров'я тощо.

За загальним правилом цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. Проте у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Крім того, законодавець може встановити, що здатність мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язана з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Припиняється цивільна правоздатність фізичної особи в момент її смерті.

Позбавити фізичну особу цивільної правоздатності неможна ні за яких умов. А ось обмеження такої здатності в певних випадках допускається.

Обмеження цивільної правоздатності може бути добровільним (коди особа самостійно і за власним бажанням обмежує себе у здатності мати певні цивільні права та обов'язки, зокрема відмовляється від права власності на якесь майно) і примусовим (допускається тільки у виняткових, передбачених законом випадках, наприклад, у разі позбавлення особи волі за вироком суду).

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Цивільну дієздатність мають тільки фізичні особи, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть ними керувати.

Розрізняють три види цивільної дієздатності залежно від її обсягу:

1) часткову, що мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи).

Вони наділені правом: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто ті, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду;

2) неповну. Нею наділені фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).

Ці особи мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено заковом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

Неповнолітні особи мають право вчиняти й інші правочини, але лише при отриманні на це згоди їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

За завдану шкоду неповнолітня особа несе відповідальність особисто. Однак у випадках, установлених законом, якщо в цієї особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник;

3) повну, що мають фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття).

Такі особи мають право набувати для себе будь-які цивільні права і самостійно їх здійснювати. Вони здатні створювати своїми діями для себе будь-які цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання.

У визначених законодавцем випадках фізичні особи можуть набути повну цивільну дієздатність і до досягнення ними вісімнадцятирічного віку. Крім того, у передбачених законом випадках їм можуть таку здатність надати орган опіки та піклування чи суд.

Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана: - фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;

- неповнолітній фізичній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;

- фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки.

Якщо припинено шлюб до досягнення фізичною особою повноліття, визнано його недійсним із підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Також зберігається повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, у разі припинення трудового договору, укладеного з нею, припинення її підприємницької діяльності.

Законодавець допускає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, але тільки в судовому порядку.

Отже, суд має право обмежити цивільну дієздатність фізичної особи за наявності таких підстав:

1) особа страждає на психічний розлад. Причому психічний розлад має бути таким, що істотно впливає на здатність усвідомлення цією особою значення своїх дій та (або) керування ними;

2) особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Проте самого факту зловживання для обмеження цивільної дієздатності недостатньо. Таким зловживанням особа має ставити себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Крім того, за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Усі інші правочини особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вчиняє за згодою піклувальника.

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

Також у судовому порядку фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Усі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він же і несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.

Якщо відпадуть обставини, що стали підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або для визнання її недієздатною, суд поновлює цивільну дієздатність такої особи.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю, яка може бути позивачем і відповідачем у суді.

Характерними ознаками юридичної особи є такі:

1) організаційна єдність, тобто юридична особа має свою власну ієрархічну побудову, окремі складові якої взаємодіють одне з одним, доповнюють одне одного, утворюючи єдине ціле;

2) майнова відокремленість. Юридична особа повинна мати своє особисте майно, відокремлене від майна інших осіб, зокрема її засновників, учасників та ін.;

3) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа повинна мати своє найменування, яке б містило інформацію про її організаційно-правову форму і характер її діяльності. Саме від власного імені юридична особа має право вступати в цивільні правовідносини;

4) здатність вести майнову відповідальність. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном.

Учасники (засновники) юридичної особи не відповідають за зобов'язаннями юридичної особи, д юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), крім випадків, встановлених установчими документами та заковом. Проте юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків;

5) спроможність бути позивачем або відповідачем у суді. Процесуальний статус юридичної особи як учасника цивільного, господарського або третейського судочинства визначається у відповідному нормативному акті (Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Законі України "Про третейські суди").

Для того, щоб мати можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин, юридична особа, як і фізична, повинна бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.

Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Хоча окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати тільки після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Цивільна дієздатність юридичної особи реалізується нею через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ, а також в інших формах, встановлених законом.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може бути також створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Виділяються два види товариств:

1) підприємницькі товариства. Ці юридичні особи здійснюють підприємницьку діяльність Із метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками. Вони можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи;

2) непідприємницькі товариства. Ними є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо).

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Слід зауважити, що непідприємницькі товариства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Для створення юридичної особи передусім потрібні засновники. Ними можуть бути власники майна або уповноважені власниками органи, а в передбачених законом випадках - не власники, а інші особи.

Юридична особа вважається створеною із дня її державної реєстрації.

Незалежно від того, хто є засновником, і від порядку створення всі юридичні особи повинні мати установчі документи - правову основу своєї діяльності. Установчими документами юридичної особи є, зокрема, статут, засновницький договір, установчий акт.

У своїй діяльності юридична особа може створювати філії і представництва, що не є юридичними особами.

Філія - це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину й функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів цієї юридичної особи.

Припинення юридичної особи відбувається в результаті її реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

При реорганізації відбувається припинення існування юридичної особи (за винятком реорганізації шляхом виділення) з переданням всього її майна, її прав та обов'язків іншій юридичній особі в порядку загального правонаступництва.

У результаті ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи, її права та обов'язки не переходять до інших суб'єктів, крім випадків, установлених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, із дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Поняття та ознаки юридичної особи

Природним суб'єктом права є фізична особа. Водночас, у цивільних відносинах беруть участь і організації, учасниками яких виступають фізичні особи.

Для того, щоб та чи інша організація могла бути учасником цивільного обороту, тобто могла набувати цивільних прав та обов'язків, захищати свої права, вона має бути визнана суб'єктом цивільного права - юридичною особою.

Інститут юридичної особи являє собою сукупність правових норм, які визначають правоздатність юридичної особи, її організаційно-правові форми, порядок здійснення діяльності, процедуру утворення, порядок реорганізації та припинення.

Інститут юридичної особи з'явився як форма задоволення громадських потреб у централізації капіталу для реалізації значних господарських проектів, а також з метою захисту різного роду корпоративних інтересів.

Організація, яка не відповідає певним, встановленим ознакам, прав юридичної особи не набуває, і, відповідно, не є суб'єктом цивільного права.

Цивілістична наука традиційно вирізняє такі ознаки юридичної особи:

o організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою організація повинна виступати як єдине ціле з певною визначеною структурою. Завдяки цьому воля окремих її членів перетворюється в єдину волю юридичної особи, яка і виступає як єдиний суб'єкт права, що уособлює наміри осіб, які входять в її склад;

o майнова відокремленість (як економічна ознака). Тобто наявність відокремленого майна, яке є необхідною передумовою участі у цивільному обороті. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності (наприклад, у господарських товариствах) або на праві господарського відання чи оперативного управління (наприклад, у державних унітарних підприємствах), яке відокремлене від майна її членів і не залежить від їх долі;

o можливість виступати у цивільному обороті від свого імені (матеріально-правова ознака). Кожна юридична особа повинна мати індивідуальне найменування, яке б містило вказівку про її організаційно-правову форму та про характер її діяльності. Юридична особа може діяти лише від свого імені, набувати та здійснювати майнові й особисті немайнові права, виконувати обов'язки та самостійну майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування,' звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо;

o здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді (процесуально-правова ознака). Порядок розгляду цивільно-правових спорів з участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.

Усі зазначені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою.

Отже, юридична особа - це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність, виступати позивачем та відповідачем у суді.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності. У доктрині радянського цивільного права традиційно вважалося, що юридична особа має спеціальну правоздатність, тобто кожна юридична особа може здійснювати лише таку діяльність, яка передбачена її статутом чи відповідним положенням. У вітчизняному цивільному законодавстві відповідно до сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного, декларується принцип універсальної правоздатності юридичної особи, тобто юридична особа може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (ст. 91ЦК). Водночас, окремі види діяльності юридична особа може здійснювати лише за наявності спеціального дозволу (ліцензії) - медичною практикою, капітальним будівництвом, наданням охоронних послуг тощо.

Дієздатність юридичної особи виникає одночасно із правоздатністю і здійснюється її органами.

Залежно від підстав класифікації вирізняють органи:

1) одноособові (директор, ректор, начальник) та колегіальні (правління, рада, колегія) органи юридичної особи; .

2) ті, що обираються та ті, що призначаються;

3) керівні та структурні - залежно від повноважень.

Створення юридичної особи

Юридичні особи створюються у порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та їх засновників, традиційно вирізняють такі способи утворення юридичної особи:

o розпорядчий;

o нормативно-явочний;

o дозвільний;

o договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права - власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених у такому акті вимог дає право на визнання за ним утворення статусу юридичної особи і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різноманітні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Порядок та умови державної реєстрації всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, регламентовані Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15 травня 2004 р. Водночас, особливості державної реєстрації професійних спілок, благодійних організацій, політичних партій, банків, кредитних спілок, бірж установлені спеціальним законодавством.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи.

Державна реєстрація включає в себе:

- перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що зазначені у реєстраційній картці;

- внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та витягу в Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинне перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить у собі:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

- місцезнаходження юридичної особи;

- місце і дату проведення державної реєстрації;

- відомості про державного реєстратора.